Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Безпосередня демократія

Безпосередня демократія — форма прямого народовладдя, здійснення влади народом безпосередньо, без створення постійних або інших інститутів, у формах, передбачених конституцією, іншими законами. Ґрунтується на загальному принципі, що в демократичній державі воля народу й державна влада мають бути тотожними, що сам народ повинен брати безпосередню участь у прийнятті важливих політичних рішень, у здійсненні влади. Що ж до представницьких органів, то їх необхідно звести до мінімуму й зробити повністю підконтрольними громадянам. Б. д. має глибоке історичне коріння, що сягає часів античності й раннього Середньовіччя, коли громадяни брали безпосередньо участь у вирішенні значущих питань державного і громадського життя. У теоретичному плані Б. д. досягла класичного рівня обґрунтування у державотворчій концепції французького просвітителя XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо. Відтоді вона незмінно перебуває у полі зору вчених і політиків. Особливого розвитку і дискусійного характеру проблема Б. д. набула в західних політологічних концепціях починаючи з 60-х років XX ст. Її прихильники акцентують увагу на позитивних сторонах, до яких зараховують насамперед: вплив на всебічну демократизацію суспільства, соціальну емансипацію і самореалізацію особистості; ширші можливості, порівняно з представницькими інститутами, для вираження інтересів і волі народу; забезпечення стійкої легітимації влади, подолання політичного відчуження громадян і, як наслідок, підвищення стабільності політичної системи та ефективності управління; забезпечення контролю за політичними інститутами і посадовими особами, подолання зловживань владою, відриву правлячої еліти від народу, бюрократизації чиновництва та ін. Неприхильники Б. д. зауважують негативні сторони і слабкі місця Б. д., а саме: низьку ефективність і безконтрольність політичних рішень внаслідок прийняття їх широким загалом; постійну небезпеку виникнення тоталітаризму або популістського авторитаризму, пов'язану з властивою для мас схильністю до ідеологічного диктату й обмеження свободи в ім'я рівності; складність і дорожнечу практичного здійснення прямого народовладдя; неможливість залучити більшість громадян до систематичної участі в управлінні без примусу внаслідок небажання значної частини населення займатися політикою тощо. Відповідно до Конституції України народне волевиявлення в країні здійснюється через вибори, референдуми та інші форми Б. д. (ст. 69).

В. Горбатенко