Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Вебер Альфред

Вебер Альфред (1868 — 1958) — німецький філософ, соціолог, економіст (брат Макса Вебера). В концепції універсальної історії А. Вебера всесвітньо-історичний процес розчленовується на культури первинні, вторинні першого та другого ступеня і доходить до історії західноєвропейської експансії починаючи з 1500 р. Наприклад, А. Вебер зараховує великі давні культури — єгипетську та вавилонську — разом із сучасними культурами Китаю та Індії до одного типу первинних, які залишаються неісторичними і протистоять вторинним культурам, які існують тільки на Заході. При цьому А. Вебер розглядав культуру і цивілізацію не як дві фази розвитку культурно-історичної цілісності, а як два відносно самостійних аспекти кожної з них — власне духовний (релігія, філософія, мистецтво) та науково-технічний. Крім того, він виокремлював ще третій аспект — специфічно соціальний. Процес розвитку кожної культурно-історичної цілісності А. Вебер уявляв як результат взаємодії її соціального, цивілізаційного та культурного аспектів — факторів. Такі культурно-історичні цілісності відображаються в понятті «народу у широкому розумінні слова»: саме вони, за А. Вебером, і є реальними носіями всесвітньо-історичного процесу, який переходить від однієї такої цілісності до другої, від другої — до третьої і так далі. Однією з основних тенденцій, яка споріднює всі цілісності, А. Вебер вважав закономірність руху до дедалі більших, міцніших та зріліших соціальних устроїв, кінцевою стадією яких є «оціпеніння», віковий розпад цілісностей або їх «світова експансія», в якій зникає власна відмінність. Метою своєї соціології історії А. Вебер розглядав соціологічний аналіз всесвітньо-історичного процесу, який пропонував соціальну структуру всесвітньо-історичних народів як базову схему, де певне місце відводилося «генералізуючій» тенденції цивілізації, з одного боку, та «індивідуалізуючій» тенденції культури — з іншого.

Современная западная социология: Словарь. — М., 1990; Щекин Г. Социальная тєория и кадровая политика. — К., 2000.

Г. Щокін