Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Мирного співіснування принцип

Мирного співіснування принцип — один з основоположних принципів міжнародного права, до яких зокрема належать: принцип суверенної рівності держав; принцип рівноправності народів та їхнього права самостійно визначати свою долю; принцип незастосування сили або загрози силою в міжнародних відносинах; принцип непорушності державних кордонів; принцип територіальної цілісності держав; принцип мирного врегулювання суперечок; принцип невтручання у внутрішні справи держав; принцип сумлінного виконання зобов'язань з міжнародного права та за угодами; принцип загальної поваги прав людини й основних свобод. Поряд з іншими принципами сучасного міжнародного життя М. с. п. становить найважливіший імператив існування людства, його дотримання у міжнародних, міждержавних відносинах робить можливим усунути війни з життя суспільства. Закріплення М. с. п. у міжнародному праві та практиці пов'язується з розвитком Руху неприєднання після Другої світової війни. У 1955 р. у місті Бандунг (Індонезія) проходила конференція незалежних країн Азії та Африки. То був перший етап підготовки утворення Руху неприєднання. На цій конференції незалежні країни визнали 5 принципів мирного співіснування, що в історії міжнародних відносин отримали назву «принципи панча шила» («панча шила» в перекладі означає «5 принципів»). Вперше ці принципи були сформульовані в договорі між Індією та КНР у 1954 р. Відповідно до М. с. п. держави зобов'язані берегти міжнародний мир, виявляти терпимість одна до одної і співпрацювати між собою, визнавати право народів жити у безпечному, справедливому, демократичному світі, де немає місця насильству і гнобленню народів у будь-якій формі.

О. Кордун





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.