Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Авантюризм політичний

Авантюризм політичний (від фр. aventure — пригода) — політичні наміри й дії, що спираються на інтригу, віру в щасливу долю й обман, спрямовані на здійснення мети, що ґрунтується на уявленнях, бажаннях, міфічних переконаннях без урахування політичних сил і можливостей, наукового їх обґрунтування, й розраховані на випадковий успіх. Прибічниками А. п. є політики — авантюристи, котрі являють собою тип політичного керівника, який пропонує програму популістського характеру. Політика, що ґрунтується на А. п., як правило, приречена на провал і веде до поразки. Як засвідчує історична практика, його прикладом можуть бути: породжене радянською політичною системою утвердження ідеї «всемогутності партії на шляху до світлого майбутнього» у колишньому СРСР; нацистські ідеї всесвітнього панування в Німеччині; соціально необґрунтовані ідеї «прискорення», «оновлення», «реформ», «революцій». Для політики А. п. властиві такі ознаки: вона розрахована на штучну активність і спирається на створення «шумових ефектів» політичного та ідеологічного впливу; характеризується пошуками «винних»; орієнтується на конфронтаційну стратегію неприйняття й цілковитого ігнорування правдивої громадської думки, на неврівноваженість і галасливість політичних лідерів, на деперсоналізацію й розмивання статусно-престижних критеріїв взаємодії людей, на везіння. Прихід до влади авантюристів стає реальнішим в умовах загрози загального революційного наступу, соціальних потрясінь, панічного страху перед терором. А. п. як політиканство руйнівно впливає на «суспільний організм», стримує його демократичний розвиток. Він є вираженням соціопатії у суспільстві й приховує в собі негативний зміст. Останні події світового та вітчизняного політичного розвитку свідчать, що А. п. залишається досить поширеним явищем і є особливо небезпечним у військових і державних сферах, де йдеться про долю цілих держав і народів, тобто в міжнародній політиці.

М. Михальченко