Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005

Націоналізм

Націоналізм — ідейно-політичний і психологічний феномен, в основі якого розуміння нації як джерела і передумови свободи, добробуту людини та національної держави як гаранта самореалізації та самоствердження нації, гармонії і процвітання індивіда, нації і людства в цілому. Н., як правило, розглядається у трьох основних значеннях: 1) почуття (колективне і/або особисте), форма вияву свідомості нації (або народу, що прагне до національного самоствердження), соціально-психологічний стан, в основі якого розуміння самобутності нації; однозначна ідентифікація особою чи групою себе з цією нацією; 2) світогляд, доктрина, ідеологія як систематизоване уявлення про роль, місце і призначення нації у цивілізованому розвитку та геополітичному просторі, про збіг національного і політичного чинників у світовому розвитку, про національну державу як ідеальну, безальтернативну форму самовизначення та самореалізації нації; 3) політична програма і суспільно-політичний рух, в основі якого національне визволення, політична суверенізація, прагнення створити національну державу.

У спеціальній літературі вирізняють чимало типологій Н.: 1) гуманістичний, традиційний, інтегративний; 2) «західний» (раціональний) і «східний» («органічний», «містичний»); 3) індивідуалістично-ліберальний, громадянський і авторитарно-колективістський, етнічний; 4) за чотирма фазами — «інтеграційний» (1815 — 1971), «підривний» (1871 — 1900), «агресивний» (1900 — 1939), «сучасний» (з 1945); 5) історичний і вторинний; 6) гегемоністський, партикулярний, маргінальний, національних меншин; 7) рухи меншин, визвольні рухи, рухи за відродження, етнічні, автономістсько-сепаратистські, антиколоніальні, нативістичні (побудовані на кровній спорідненості, ксенофобії, прагненні зберегти єдність у боротьбі із зовнішньою експансією); 8) етноцентричний, поліцентричний; 9) початковий, розвинутий; 10) успішний, невдалий, поточний; 11) громадянсько-територіальний (видами якого є антиколоніальний та інтеграційний) та етнічно-генеалогічний (види — сепаратистський, діаспорний, іредентистський, глобалістський («пан«- рух); 12) Н. пригноблених народів, іредентистський, запобіжний, престижницький; 13) свідомий, підсвідомий; 14) державний, уніфікаційний, іредентистський, автономістський, сепаратистський; 15) ситуативно сепаратистський, коли національну територію делімітовано (Н. автохтонів (Англія, Франція, Іспанія), Н. європейських переселенців (Канада, Венесуела), позаєвропейський реформаторський (Японія, Туреччина, Китай), фашистський (міжвоєнна Німеччина, Італія, Румунія), анти - чи постколоніальний (Лівія, В'єтнам), та коли потрібна чи бажана територіальна реорганізація; історично сепаратистський (Ірландія, Бельгія, Норвегія у ХІХ — ХХ ст.), уніфікаційний (Італія, Німеччина, Польща у ХІХ — ХХ ст.), постко- лоніальний сепаратистський та уніфікаційний (Бангладеш, Сомалі у XX ст.), старий державно-сепаратистський (Шотландія, Каталонія, Квебек у ХІХ — ХХ ст.).

Процес політизації етносу й становлення модерної нації (відродження) проходить, як правило, три фази (за М. Грохом): а) «наукове зацікавлення», тобто формування національною інтелігенцією історичного, соціально-психологічного підґрунтя національного відродження; б) патріотична агітація, «збирання» носіїв етнічності, формулювання ідеологічних засад та національної свідомості; в) висунення нацією (народом, етносом) політичних вимог і розгортання масового національного руху з метою політичного конституювання нації і створення національної держави.

У ХІХ — ХХ ст. Н. був впливовою об'єднуючою силою у боротьбі за національне визволення в Європі, а згодом — в Африці, Азії і Латинській Америці. При цьому супроводжувався ідеєю національної зверхності й національної винятковості, набував крайніх форм (націонал-соціалізм, расизм, шовінізм). У сучасних умовах Н. нерідко є джерелом гострих внутрішніх суперечностей і міждержавних конфліктів.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996; Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. — К., 1999; Политическая наука. Вып. 1. Нация и национализм. — М., 1999; Хобсбаум Э. Нации и национализм после 1780. — СПб., 1998; Геллнер Э. Нации и национализм. — М., 1991; Национализм и формирование наций. — М., 1994; Hroch М. Social preconditions of Nation Revival in Europe. — Cambridge, 1985; Kohn H. The idea of nationalism. — New York, 1967, Smith A. D. Theories of Nationalism. — Z., 1983; Kedourie Є Nationalism. — L., 1960; Snyder L. Encyclopedia of Nationalism. — New York, 1990; Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К., 1998; Федерализм. Энциклопедия. — М., 2000.

І. Кресіна