Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Лікург (згідно версії Аристотеля жив до часів першої Олімпіади - 776 р. до н. е.)

Легендарний законодавець Спарти. Згідно легенди, по заповіту Дельфійського оракула («Велика Ретра») чи на зразок державної системи Крита створив між ІХ - VII ст.. до н. е. політичні інститути спартанського полісу. Стосовно Лікургового авторства законів Спарти існує кілька версій, які дозволяють простежити, як появі конкретної особистості в суспільному влаштуванні передує трансформований міф про Лікурга як божество. Проблемність Лікургової постаті в історії Спарти пояснюється ще й тим, що у Спарті відсутня власна історіографія. Тому і відомості про відомих спартанців досить обмежені. А ті питання, які вини кли навколо Спарти античної у сучасній науці, з ініціативи французького дослідника називають «спартанським міражем». Ім'я Лікурга, саме як спартанського законодавця вперше згадується Геродотом, тобто в середині V ст.. до н. е. У фрагментах Тиртея, поета архаїчного періоду, пропонується зміст великої ретри — головного законодавчого документа первісної реформи спартанського полісу. Це, в деякій мірі, свідчить про достовірність усієї легенди.

У своїй «Історії» Геродот вказує наступне: «Лікург, знатний спартанець, прибув у Дельфи спитати оракула. За словами деяких, піфія передбачила Лікургу навіть весь існуючий державний устрій. Але, як стверджують самі лакедемоняни, Лікург запозичив ці нововведення на Кріті. Як тільки Лікург став опікуном царя, то змінив усі закони і сурово стежив, щоб їх не порушували. Потім він видав укази про поділ війська на енотомії; встановив тріакади і сиситії. Крі того, Лікург запровадив посаду ефорів і заснував раду старійшин. Ось так македоняни змінили свої безглузді закони на прекрасні» (Історія, І, 65, 2 - 66, І). Тобто, якщо орієнтуватися на Геродота, саме від Лікурга спартанці отримали евкомію (добре законодавство). Це сталося, на думку Геродота, в роки правління малолітнього царя Леобіта (Х ст. до н. е.), дядьком і опікуном якого був Лікург.

Але найточніше дату життя Лікурга вказує Аристотель, прочитавши його ім'я та царя Еліди Іфіта на архаїчному диску з Олімпії (Плутарх. Лікург, 1,2.). Він вважає, що законодавець жив в часи першої Олімпіади (776 ст. до н. е.).

Усе, що було відоме про Лікурга до нього, зібрав Плутарх. Згідно його версії, законодавство Лікурга носило всеохоплюючий характер, тобто, зачіпало всі сфери життя Античної Спарти. Плутарх вказує, що Лікург належав до царського роду Еврипонтидів і був сином убитого під час заворушень царя Евнома. Після смерті батька Лікурга царський престол займав його старший брат Полідект, дружина якого була таємно закохана у майбутнього реформатора. Думаючи , що царський престол, зайнятий Лікургом, дозволить їй стати його законною дружиною, вона таємно підтримувала його і після смерті чоловіка. Вдова-цариця навіть хотіла витравити плід щоб стати дружиною Лікурга. Лікурга лякала її жорстокість, але він поступив мудро — він відмовився від запропонованого, а зробив вигляд, що її пропозиція йому до душі. Однак плід його брата витравляти не потрібно, бо це відіб'ється на здоров'ї, а розумніше буде дочекатися народження дитини, яку він уб'є опісля. Так він обманув царицю, а коли почалися роди, він покликав свідків і наказав, якщо народиться дівчинка, передати жінкам, а якщо хлопчик, принести йому. У цей час він зібрав всіх своїх сановників за обіднім столом. Раби принесли йому народженого і він звернувся до присутніх: «Ось, спартанці, ваш цар». Він поклав хлопчика на трон і назвав його Харілаєм. Всіх потрясла його справедливість. Лікург був на троні лише 8 місяців, але встиг завоювати глибоку повагу від своїх земляків. Його поважали не лише за те, що він був царським опікуном, а, в основному за те, що спартанцям імпонували його моральні якості. Але були і ті, які намагалися перейти дорогу молодій і здібній особі. Особливо несло прохолодою від матері-цариці, яка не могла пробачити затію з Харілаєм. А її брат Леонід, знаючи законні претензії Лікурга на трон, намагався знайти причини для того, щоб зробити його змовником. Лікург з глибокою обідою залишає батьківщину і подорожує по світу. Він відвідує Крит, вивчає його державне влаштування, розмовляє з різними людьми, які мають відношення до політики. Він переконав і вговорив переселитися в Спарту Фалета, одного із обдарованих островітян. Із Крита він відвідує Азію, вивчає різницю в способі життя азіатів, придивляється до їх державного влаштування. Тут він вперше знайомиться з поемами Гомера, найбільш вдалі, де ведеться мова про політичне життя, він списує і пізніше спартанці, уже з його інформації, ближче узнають про трагічного поета.

Єгиптяни стверджують, що Лікург був і у них, і, що йому сподобалося існування касти воїнів, яке пізніше він вводить у Спарті. А Аристократ, син Гіппарха, стверджує, що Лікург був і у Північній Африці і в Іспанії, а також подорожував по Індії. Спартанці неодноразово запрошували Лікурга повернутися на батьківщину. А коли просьби поступили від царської влади, Лікург повернувся і почав реформувати існуючі порядки. Його думка була наступною: окремі закони не можуть мати глобального успіху у реформуванні різноманітних форм життя Спарти. Потрібне відповідне законодавство на рівні Конституції.

Лікург відвідує Дельфи, приносить богу жертву і повертається додому з тим відомим оракулом, де піфія називає його «улюбленцем богів». Коли він попросив дати йому «кращі» закони, вона відповіла, що бог обіцяє йому, що краще його законів не буде мати ні одна держава.

Відповідь його задовольнила, він звертається до самих впливових людей Спарти за підтримкою. Поступово його зрозуміла більшість спартанців. Вибравши момент, він наказав тридцяти аристократам, при зброї, вийти на центральну площу, щоб поставити силою страху на місце тих, хто був його противником. Герміх зберіг імена самих знатних із них. Але самим відданим помічником при формуванні законодавства Лікурга був Артміад. На початку знаменитої перебудови, цар Харілай з переляку тікає у храм Афіни Міднодомної, він все задумане Лікургом сприйняв як змову проти нього. Але, згодом, взявши в спартанців клятву, прийняв активну участь в перебудові суспільства.

Перша і, мабуть, сама важлива частина Конституції — заснування Лікургом Ради старійшин (герусії), які контролювали царську владу і користувалися однаковою кількістю голосів, при вирішенні важливих державних питань. По влучному зауваженню Платона, даний пункт законодавства «надав державі внутрішній мир». До цього форми державної влади не мали міцного фундаменту, — то переважала влада царя, яка переходила у деспотію, або влада народу в формі демократії. Тепер влада старійшин встановлювала своєрідну рівновагу 28 старійшин підтримували царя, якщо потрібно було дати відсіч демократам, і навпаки — вони підтримували народ, якщо до влади рвалася деспотія. Аристотель зауважив, що число 28 було таким тому, що 2 відмовилося брати участь у Лікургових перетвореннях зі страху. Плутарх мав своє бачення магічних цифр Лікурга: «на мій погляд, старійшин було стільки для того, щоб разом з двома царями їх було б тридцять чоловік».

На Народних зборах ніхто не повинен виказувати свою думку. Народ міг лише приймати чи заперечувати думку царів або геронтів. У противному випадку, якщо народ буди вносити свої пропозиції, царі у силі закрити Народні збори.

Другим важливим пунктом Конституції Лікурга був поділ земель спартанців. Всі дослідники тієї пори вважають цей розділ самим сміливим у законодавстві Лікурга. Маса бідних і безземельних жителів Спарти було постійною небезпекою для держави, а багатства були у руках не багатьох. Щоб знищити дві, самі небезпечні хвороби для суспільства — багатство і бідність, Лікург переконав громадян полісу відмовитись від володіння землею на користь держави, а потім зробити її новий розподіл, щоб жити на рівних умовах. Для здійснення своєї задумки, він ділить Лаконію на 30 тисяч земельних участків для жителів, що проживали біля Спарти, і 9 тисяч для самого міста.

Для знищення всякої нерівності, Лікург ділить всю матеріальну базу землевласників. Але спершу він конфіскує всю золоту і срібну монету, залишивши лише залізну, для якої не було у людей місця для збереження. Тепер багаті люди не мали ніяких переваг перед бідними. Переслідуючи розкішний спосіб життя, Лікург вводить спільні обіди (сиссітії), коли громадяни збиралися за одним столом, споживали здорову їду для власного здоров'я, і, у кінцевому рахунку, для держави.

Третім важливим пунктом Конституції Лікурга була реформа системи виховання. Причому, він починає здалеку. Законодавець звертає увагу на формування сімей, на яких умовах формувався шлюб, в яких умовах народжувалися діти. Він звернув увагу на виховання і жінок. Лікург розробив посібник з лікувальної фізкультури, заборонив майбутнім матерям сидіти одиноко дома і вести непристойний спосіб життя (переїдати, пересипати, не займатися гімнастикою). Одна іноземка сказала спартанській цариці, що буцімто спартанські жінки роблять, що їм заманеться зі своїми чоловіками. «Але ж ми і народжуємо мужчин» — відповіла цариця.

Особлива політика була запропонована в законодавстві відносно холостяків. Вони піддавались всенародному висміюванню, їм заборонялося бути присутніми на святі, де збиралися дівчата. Взимку їх примушували ходити голими на ринкових площах і співати про себе пісні, зміст яких був наступний — вони засуджені, причому, справедливо за порушення законодавства. Особливим розділом у виховній політиці був той, щоб навчити молодих людей говорити конкретно і не довго. Якщо хтось говорив складно, але довго і не у тему, цар Леонід казав йому: « друже мій, ти говориш справно, але не по справі». Коли у племінника Лікурга, Харілея, запитали, чому він створив так мало законів, той відповів: «Тому, що хто мало говорить, тому не потрібно багато законів».

Досить цікавими були закони Лікурга, щодо поховань покійників. Він не заборонив хоронити померлих в межах міста, він дозволив ставити їм пам'ятники поблизу храмів, він хотів, щоб живі громадяни бачили подібні картини і привикали до них, щоб вони не боялися смерті. Він наказав не класти нічого у могили, встановив траур всього одинадцять днів. На дванадцятий приносилася жертва Деметрі і родичі покійного переставали плакати.

Щоб не завезти у Спарту шкідливих звичок, Лікург обмежив подорожі спартанців по інших полісах. Він виселяв тих іноземців, які приїздили у Спарту без будь-яких причин.

Коли Лікург побачив успіхи у реалізації задуманої законодавчої революції, він збирає народні збори і заявляє, що державний устрій приведено у відповідний порядок. Жителі поліса повинні зберігати свою Конституцію, а він, з їх дозволу, повинен виїхати за межі держави. Жителі Спарти на Народних зборах дали слово, що будуть оберігати його законодавство. Лікург приносить у храмі жертву богу і запитує його, чи гарні його закони, чи будуть вони служити людям. Оракул відповів, що закони його прекрасні, його держава буде знаходитися у зеніті слави до тієї пори, поки що залишиться вірною його Конституції. Спарта зберегла Лікургові закони, на протязі п'яти століть вона була першою державою у Греції. Із 14 царів, від Лікурга до Агіда, ніхто не вніс в їх структуру змін. За різними версіями, Лікург помер у Кірре, але Апполотемід стверджує, що в Елладі, Тиммей і Арістоксен, що він закінчив життя на о. Крит.

Кажуть, що у нього був єдиний син, Антіох. Він не мав дітей, і після смерті рід Лікургів закінчився. Хоча друзі великого законодавця створили гурток, який існував ще досить довго.

Дні, коли збиралися його члени називалися «днями Лікурга». З слів Аристократа, сина Гіппарха, коли Лікург помер на о. Крит, його друзі спалили труп і, по його заповіту, кинули у море: він боявся, що його поховають у Спарті, і спартанці будуть вільними від клятви, яку проголосили на Народних зборах

ДЖЕРЕЛА:

Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т.1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.; Політичні портрети Стародавнього світу. Кн. І. — Антична Греція.: навч. посібник / укл.: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.С. Шачковська. — Умань: ПП Жовтий О.О., 2011. — 635 с.