Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Лобізм

ЛОБІЗМ (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів або чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.

Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту. Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення у Конгресі США. Англійською lobby означає «кулуари», «коридори».

За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента США у кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.

РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ЛОБІЗМУ У ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ

У різних країнах світу ця процедура регламентована по- різному. У якомусь розумінні зразковою є модель, що існує у США. Ще у 1946 р. в Америці запрацював спеціальний закон, автори якого апелювали до прийнятої у 1789 р. Першої поправки до Конституції США, що гарантує, зокрема, право громадян звертатися в офіційні органи з скаргами. За цим законом лобісти мають обов'язково реєструватися у секретаря Сенату і у клерка Палати Представників, повідомивши при цьому галузь своїх інтересів. Лобіст також зобов'язаний під присягою надати письмову заяву, в якій наводиться низка даних: найменування і адреса своєї установи; ім'я і адреса наймача; терміни найму; сума винагороди, що виплачується йому; мета і сума, виділена на витрати. До речі, закон не обмежує розмір коштів, які витрачаються на лобіювання, проте заборонено використовувати федеральні кошти. Крім того, лобіст чотири рази на рік повинен надавати відповідним органам свій фінансовий звіт.

Прикладів таких офіційних лобістів у США чимало. Серед них Торгова палата США, Національна асоціація виробників, Національна асоціація ріелтерів, американсько-ізраїльський комітет громадських зв'язків та ін. Взагалі ж, професійними лобістами вважаються ті, хто витрачає на цю діяльність не менше 20 % свого робочого часу, а штраф за порушення правил може досягати 50 тисяч доларів. У США були також зроблені спроби обмежити і закамуфльовані види підкупу. За законом 1995 р. парламентарій має право отримати від однієї особи подарунків на суму не більше 100 доларів на рік, при цьому ціна одного предмету не повинна перевищувати 50 доларів. Гонорар же за публічний виступ не може перевищувати 2000 доларів.

У більшості інших західних країн спеціальних законів про лобізм немає, проте норми, що регулюють таку діяльність, інкорпоровані у низку законів. Наприклад, у ФРН вони присутні у прийнятих у 1972 р. Кодексі поведінки члена Бундестагу і Положенні про реєстрацію союзів і їх представників при Бундестазі. Відповідно до цього Кодексу депутати можуть займатися за винагороду проблемами, що виносяться на обговорення комітетів парламенту. Але вони зобов'язані заздалегідь оголосити «про свою зацікавленість». Крім того, передбачено, що коли такий депутат заперечує факт своєї лобістської діяльності, то його доходи оподатковуються за вищою ставкою.

ЛОБІЗМ В УКРАЇНІ

За версією журналу «Український тиждень» (№566)) 6-13 лютого 2009 р.) найвидатнішими сучасними українськими лобістами є: Євген Сігал, Катерина Ващук, Сергій Терещук, Роман Ткач, Сергій Терьохін, Сергій Клюєв, Наталія Королевська, Валентин Ландик, Сергій Рижук, Таріел Васадзе, Дмитро Святаш, Микола Азаров, Станіслав Аржевітін, Василь Горбаль, Ірина Акімова, Юрій Сербін, Ігор Лисов, Володимир Поляченко, Олександр Гудима, Юрій Бойко, Микола Мартиненко.

Легалізувати лобізм в Україні так і не вдалось. Законопроекти «Про лобіювання в Україні» та «Про правовий статус груп, об'єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України», так і залишились не прийняті. В Україні існує Інститут професійного лобіювання та адвокатії, однак діяльність лобістів розгортається у «тіні» від громадськості та інших представників політикуму. На заміну «старій школі» політиків-лобістів у 2010 р. прийшла прогресивна молода генерація лобістів (Денис Базилевич, Сергій Биков, Сергій Доротич). Ці лобісти почали запроваджувати досвід американського лобізму в Україні. Важливу роль у розвитку теорії українського лобіювання відіграв вітчизняний вчений Володимир Нестерович, який першим в Україні захистив кандидатську дисертацію з лобіювання зі спеціальності конституційне право (2008 р.), працював у складі Робочої групи Міністерства юстиції України з розробки Концепції проекту Закону України «Про лобіювання» (2009 р.) та протягом 2009-2013 рр. опублікував цілу низку наукових праць з лобіювання, найбільш значущою серед яких стала монографія «Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України». Наряду з іншими, в Україні вже активно працюють такі лобістські організації, як Ukrainian Government RelationsConsulting (UGRC).

Цивілізований лобізм просуває інтереси окремих осіб чи організацій, що відповідають загальнонаціональним інтересам і мають велике значення для економіки всієї країни.

ЦИВІЛІЗОВАНЕ ЛОБІЮВАННЯ ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ:

✵ опосередкуванням лобістського процесу. Це означає, що лобіювання здійснюють спеціальні структури - рухи, ліги, асоціації, союзи, діяльність яких оцінюється та контролюється громадськістю. Такі лобістські групи намагаються оприлюднити свої наміри з метою залучення на свій бік громадської думки.

✵ гласністю і прозорістю діяльності. Контроль за процесом лобіювання забезпечується доступом громадськості до відповідної інформації.

✵ конкуренцією між лобістськими групами, що дозволяє їм контролювати одна одну, апелюючи в разі необхідності до змі та громадськості.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. - Х . :Право, 2015; Нестерович В.Ф. Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України: Монографія / МВС України, Лу-ган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. - 752 с.;