Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Менгісту Хайле Маріам

Військовий і державний діяч Ефіопії, підполковник (1976 р.). Один з лідерів ефіопської революції. У 1974 р. голова Координаційного комітету збройних сил, поліції і територіальної армії — керівного органу революційного руху за ліквідацію феодально-монархічного ладу в Ефіопії. Після повалення монархії у вересні 1974 р. 1-й заступник голови Тимчасової військово-адміністративної ради (ВВАР; «Смик»), що виконувала до 1987 р. функції колегіального глави держави.

У лютому 1977 р. обраний головою ВВАР і його керівних органів — Центрального і Постійного комітетів. Був також главою Тимчасового військового уряду (з грудня 1976 р.) і головнокомандувачем збройними силами. Генеральний секретар ЦК Робочої партії Ефіопії (1984 - 1991 рр.). У 1987 - 1991 рр. президент і голова Державної Ради Ефіопії.

З 21 травня 1991 р. в еміграції. Як керівник держави орієнтувався на побудову в Ефіопії соціалізму. Вважається одним з найжорстокіших правителів XX століття (за роки його правління загинули від 200 тис. до 3 млн осіб — остання цифра включає також померлих від голоду). Розвал економіки, голод і війна з сепаратистами в Еритреї привели у 1991 р. до його повалення, після чого Хайле Маріам емігрував в Зімбабве, де отримав політичний притулок. На батьківщині Вищий суд Ефіопії заочно засудив Менгісту Хайле Маріама до довічного ув'язнення, а потім до смертної кари.

Менгісту Хайле Маріам народився 21 травня 1937 р. чи 1941 р. невеликому містечку Валаітта у провінції Харарі, за офіційною версією у сім'ї військовослужбовця і прислуги (за іншими даними, був незаконним сином капрала і аристократки — сестри міністра).

Реальна біографія Менгісту практично невідома, і тому він залишається однією з найзагадковіших особистостей африканського континенту. Виховувався в аристократичній родині в Аддіс-Абебі. Закінчив тільки початкову школу, але завдяки протекції дядька-міністра у 1959 р. без атестата вступив до військової академії Холетта, яку закінчив у 1966 р. у званні другого лейтенанта; також прослухав курси перепідготовки офіцерів в Ефіопії. Служив в імператорському палаці начальником матеріальної частини та квартирмейстером.

Потім у 1967 р. відправився на курси перепідготовки офіцерів артилерійсько-технічної служби у США, де проходив службу у Форт-Лівенворті (штат Канзас); провчився до 1970 р., отримав звання майора. Вивчав економіку у Мерілендському університеті і заочно в Аддіс-Абебі. Повернувшись на батьківщину, проходив службу в 1-й армійській дивізії, розквартированій в Огадене.

Молодий офіцер Менгісту Хайле Маріам не особливо виділявся серед змовників. Однак незабаром він виявився одним з шести членів тимчасового військового адміністративної ради (ВВАС), який взяв на себе функції головного органу влади країни. Існує припущення, що цей пост Менгісту отримав у нагороду за те, що у 1975 р. організував вбивство скинутого імператора, що перебував під домашнім арештом (монарх був задушений подушкою, а його тіло викинуто у відхоже місце). Менгісту Хайле Маріам заперечував всяку причетність до смерті Хайле Селассіє I, останки якого виявили під підлогою туалету в імператорському палаці. Ті, хто зустрічався з Менгісту, говорили, що вони іноді помічали на його пальці імператорське «кільце Соломона».

У 1995 р. в інтерв'ю італійській пресі Менгісту заявив, що вбивства Хайле-Селассіє не було: «У цьому не було потреби. Він був старий, хворий і його ніхто не любив. Я думаю, що він помер природною смертю».

Населення Ефіопії вітало повалення монархії. Однак 23 листопада 1974 р. становище різко змінилося. У цей день Менгісту Хайле Маріам віддав наказ про страту 59 представників знаті — прихильників імператора, серед яких були два прем'єр-міністри, 12 губернаторів провінцій, 18 генералів і онук Хайле Селассіє I. У ту ж ніч віддані Менгісту війська рушили до будинку тимчасового глави держави генерал-лейтенанта Амана Мікаеля Андома і вбили його у ході двогодинної перестрілки з охороною. Народу було оголошено, що «стару аристократію змели одним ударом». Амана Андома замінив на посту глави держави генерал Тефері Банті, однак все більш відчутно влада переходила до Маріам.

3 лютого 1977 р. перший заступник голови Ради підполковник Менгісту Хайле Маріам усунув своїх основних суперників, за деякими даними було розстріляно генерала Банті і 8 його прихильників на засіданні «Дерга» з кулемета. Після цього Менгісту зайняв посаду голови ВВАС. Він оголосив, що Ефіопія обрала курс соціалістичної орієнтації.

4 лютого Менгісту Хайле Маріам, звертаючись до народних мас, сказав, що вони отримають зброю для захисту завоювань революції проти внутрішньої опозиції і що «революція переходить до наступальних дій». Було висунуто гасло «Зброя і демократія — народним масам». Менгісту Хайле Маріам не квапився розривати традиційні відносини з Вашингтоном, але США почали згортати військові поставки. У цих умовах Маріам спочатку зробив ставку на Китай, але можливості Пекіна у цей період були украй обмежені. Тоді Менгісту переорієнтувався на СРСР. У квітні 1977 р. були практично згорнуті всі контакти з США, а у травні Менгісту Хайле Маріам прибув з офіційним візитом до Москви.

Менгісту Хайле Маріам присік можливість появи будь-якої опозиції, закривши університети, середні школи і розпустивши профспілки. Після революції особливу активність проявляли дві партії: Ефіопська народно-революційна партія (ЕНРП) і Соціалістичний Всеефіопський рух (СВЕД). Обидві партії були марксистської орієнтації, і при тактичних відмінностях ключова різниця між ними полягала в тому, що ЕНРП представляла народність амхара, а СВЕД — оромо.

У 1975 р. між ними відбувалися постійні збройні сутички, причому СВЕД підтримував Менгісту, ЕНРП ж звинувачувала Менгісту і Дерг в зраді революції і у кінці кінців перейшла до терору проти функціонерів режиму: зокрема, були вбиті профспілкові діячі Теодорос Бекеле і Темеслін Меду ; вжито ряд замахів на лідерів режиму і самого Менгісту Хайле Маріама; також терористи пограбували кілька банків, влаштували підпали.

Після замаху на життя Менгісту Хайле Маріама у вересні 1976 р., під час якого він був поранений, диктатор наказав знищити Ефіопську народно-революційну партію. Хайле Маріам приступив до кампанії з придушення опозиції, що увійшла в історію під назвою «Червоний терор». 17 квітня 1977 р. Менгісту вийшов на головну площу Аддіс-Абеби, де закликав народ до боротьби з «ворогами революції». Він скандував «Смерть контрреволюціонерам! Смерть ЕНРП!» І при великому скупченні народу розбив об землю шість пляшок з червоною рідиною, які символізували «імперіалізм», «феодалізм» і «бюрократичний капіталізм», заявивши: «Так само буде пролита кров ворогів революції! Відповімо на білий терор червоним терором!». Членів Ефіопською народно-революційної партії стратили прямо на вулицях столиці. Підозрюваних в антиурядовій діяльності людей заарештовували і вбивали без суду і слідства. Тіла багатьох з них звозилися в місця масових поховань, а іноді їх просто викидали на вулицю, де їх підбирали рідні та близькі. СВЕД надавав Менгісту активну підтримку. Однак після страти 11 листопада головного покровителя СВЕД — підполковника Атнафу абат — були знищені і всі члени цієї організації.

За два наступні роки були знищені тисячі юнаків і дівчат, в основному студентів, яких розстрілювали за першою підозрою у «контрреволюційній діяльності». Щоб отримати тіла дітей, батьки повинні були сплатити вартість куль, якими їх діти були вбиті. Наводяться також дані, що жертвами терору ставали і маленькі діти. Генеральний секретар шведського Фонду спасіння дітей свідчив у 1977 р.: «Тисячі дітей було вбито в Аддіс-Абебі, їх тіла валялися на вулиці і ставали здобиччю бродячих гієн. Коли виїжджаєш з Аддіс-Абеби, на узбіччі дороги можна бачити купу тіл убитих дітей у віці від 11 до 13 років. За комуністичну риторику і за жорстоку кампанію «червоного терору» Менгісту отримав прізвисько Червоний Негус (тобто «червоний цар»); його також називали «Чорним Сталіним» і «м'ясником з Ефіопії». Вважається, що за роки терору у 1970 - 1980 рр. загинули більше 100 тис. ефіопців.

«Міжнародна амністія» вважає, що жертвами «Червоного терору» стали не менше 500 тис. чоловік. За даними, що містяться в обвинувальному вироку, диктатор особисто віддав накази про розстріл 2 тис. чоловік, включаючи кілька десятків урядових чиновників і членів імператорської сім'ї. Ще 2,5 тис. невинних людей померли від катувань. Менгісту відкидав всякі звинувачення у геноциді, називаючи ці події «класовою боротьбою». Під час одного з інтерв'ю, перебуваючи у вигнанні, він заявив, що червоний терор був всього лише «боротьбою між двома різними соціальними групами», одна з яких намагалася повалити його уряд. Менгісту заявив: «Нам довелося зібрати людей у міські оборони та сільські комітети оборони, а також у селянські об'єднання для захисту країни». Ефіопський громадський діяч і історик Гетачеу Джига Демексса так описав діяльність Менгісту Хайле Маріама: «Подібно Сталіну, Менгісту планомірно знищував соратників по революції 1974 р., що повалили імператорську владу. На відміну від багатьох інших африканських диктаторів, що приводили з собою до влади власні етно-племінні клани, Менгісту довгий час не давав ніяких преференцій своїм родичам з народності амхара. Чистки і репресії стосувалися представників усіх етносів, без розбору. А одного разу йому прийшла у голову така думка: щоб трудящі не звертали уваги на етнічні відмінності, одягнути їх всіх в одну форму. Форму запозичили у Мао: всі стали ходити в однаковій синій одежі».

Скориставшись тим, що Ефіопія була ослаблена внутрішніми політичними конфліктами і наслідками терору, президент Сомалі Мухаммеда Сіада Барре вирішив відторгнути від Ефіопії провінцію Огаден, населену переважно етнічними сомалійцями.

24 липня 1977 р. сомалійська армія без оголошення війни при підтримці повстанців Огадена вторглася на територію сусідньої держави. У ході успішних боїв сомалійським повстанцям, за підтримки сомалійської армії, вдалося захопити ряд великих поселень в Огадене. Менгісту Хайле Маріам активно включився у війну. Він оголосив загальну мобілізацію, у результаті якої ефіопська армія виросла від 10 000 до 300 000 чоловік. Залишення позицій без наказу стало вважатися зрадою; мали місце показові розстріли дезертирів. Наприклад, за особистим наказом Менгісту були розстріляні командир і політкомісар піхотної дивізії за несанкціонований відхід. Однак тільки цим ефіопський лідер не обмежився. Менгісту Хайле Маріам часто виїжджав на фронт, щоб підбадьорити солдатів і підняти бойовий дух армії. До осені армія Сомалі контролювала весь південний і центральний Огаден. Важкі бої розгорнулися на підступах до Харер і Джіджіге. Менгісту навіть з'явився в Джіджіге, щоб надихнути її захисників, але варто було йому покинути місто, як осаджена Джіджіга пала. Тоді Менгісту Хайле Маріам звернувся до СРСР із проханням про допомогу. Москва опинилася у непростій ситуації, оскільки Ефіопія і Сомалі були країнами з соціалістичною орієнтацією. Радянський Союз зробив ставку на Ефіопію і припинив військові поставки Сомалі. У відповідь Могадішо денонсував «Договір про дружбу і співробітництво» і вигнав усіх радянських фахівців з країни, розірвавши при цьому дипломатичні відносини з СРСР і Кубою. Після цього в Ефіопію хлинув потік військової допомоги від країн соціалістичного табору; до країни прибули кубинські підрозділи, а також добровольці з Південного Ємену. Укомплектована радянської бойовою технікою і підтримувана кубинськими частинами, ефіопська армія незабаром перейшла у контрнаступ і до березня 1978 р. вибила сомалійців з країни.

Однією з проблем, з якими зіткнувся Менгісту Хайле Маріам, був еритрейський сепаратизм. В Еритреї, яка з 1952 р. перебувала у складі Ефіопії на правах автономії, діяли щонайменше дві повстанські організації, які проводили збройну боротьбу проти центрального ефіопського уряду. У результаті суперництва між ними до початку 1980-х років бойові дії за відділення від Ефіопії продовжував лише Народний фронт звільнення Еритреї. У 1975 р. невеликі збройні інциденти в Еритреї переросли у широкомасштабну війну, яка поставила під загрозу існування військового режиму. Боротьба з еритрейськими повстанцями була ускладнена ще і тим, що з другої половини 1970 рр. в Ефіопії з'явилися й інші осередки напруженості. У 1975 р. у провінції Тиграй був створений Народний фронт звільнення Тиграя (НФОТ), який незабаром почав партизанську війну. Метою цього повстання було встановлення у країні «більш демократичного» уряду і видворення з території Ефіопії всіх іноземних баз. Крім них на боротьбу з Аддіс-Абебою встали Визвольний Фронт Оромо (ФОО), Національно-визвольний фронт Огадена (НОФО) і Визвольний фронт Афар (ОФА), які взяли курс на боротьбу за незалежність однойменних провінцій.

На початку 1978 р. ефіопська армія перейшла у контрнаступ і вибила сомалійську армію з Огадена, після чого Менгісту кинув усі сили проти еритрейців. У травні він направив в цей регіон 20 тисяч солдатів і наказав захопити столицю провінції — Асмара. До листопада упав головний гарнізон повсталих, місто Керен, але йому так і не вдалося покінчити з останніми раз і назавжди. Тоді Менгісту Хайле Маріам почав жорстоку війну проти руху за незалежність Еритреї, відмовляючись вести переговори з її жителями на тій підставі, що будь-яка поступка їм могла спричинити за собою розчленовування Ефіопії. За деякими даними, тільки у 1978 - 1980 рр. загинуло 80000 еритрейців. Війна набула максимальної інтенсивності у першій половині 1980-х рр., коли ефіопська армія зробила чергові великі наступальні операції у провінції.

У лютому 1982 р. Менгісту особисто очолив військову операцію проти еритрейських повстанців під кодовою назвою «Червона зірка», що закінчилася невдачею. Незважаючи на значну військову підтримку з боку СРСР та інших країн соціалістичного блоку, знищити сепаратистів не вдавалося. Війна перейшла у позиційну фазу, а з 1988 р. набула вкрай несприятливого для країни характеру.

У 1970-х рр. Менгісту Хайле Маріам став послідовником ідеї марксизму. 20 листопада 1978 р. під час свого другого візиту до Москви він підписав Договір про дружбу і співробітництво між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Соціалістичною Ефіопією. Спираючись на допомогу СРСР, уряд (Смик) почав радикальну політику переходу країни від феодально-капіталістичної економіки до командної. Уряд Менгісту приступив до реалізації революційної соціалістичної програми: почалася механізація сільського господарства; націоналізація промислових підприємств, банків, фінансових і страхових компаній та інших секторів економіки, що призвело до ліквідації приватного капіталу; націоналізації і перерозподілу землі в сільській місцевості, підрив економічного становище старої аристократії. Однак ліквідація великих доходів землевласників призвела до підвищення частки трудових верств населення в доходах країни, до поліпшення матеріального становища мільйонів людей, особливо у сільських районах. Менгісту Хайле Маріам заявив: «Запорукою успішного подальшого розвитку Соціалістичної Ефіопії служать енергія її 30-мільйоного працьовитого народу, величезні матеріальні ресурси і здійснені революційні перетворення. Ми впевнені, що наші друзі, і особливо Радянський Союз, виступають разом з нами за створення нового суспільства». Політика Дерг викликала невдоволення, особливо серед селян, які почали скорочувати посівні площі і ховати зерно. Для того, щоб поставити сільське населення під ефективний контроль влади, почалася «ефіопська колективізація» — кампанія «зміцнення сіл».

У ході її здійснення знищувалася, яка складалася століттями, хутірська ефіопська система, населення концентрувалося в селищах, що складалися з кількох сотень однакових будинків, що будувалися в ряд згідно єдиному типовому проекту. Протягом декількох років було переселено 12,2 мільйона селян (понад 30% сільського населення). Реалізація програм по створенню нових сільських районів і примусове переселення селян дезорганізовували соціальне та економічне життя в ефіопському селі, а ситуація з продовольством в країні стала вкрай важкою.

За 17 років правління Менгісту Хайле Маріама майже за всіма показниками економічного зростання країна не просунулася вперед.

У 1980 р. уряд Менгісту Хайле Маріама поклав початок загальнонаціональній кампанії ліквідації неписьменності. На той час в країні лише близько 10% дорослого населення вміли читати і писати. У рамках цієї програми, в селах створюються численні курси з ліквідації неписьменності, відкриваються (до 1989 р. більше 400) районні центри по агротехнічному, медичному і політичному навчанню селян, будуються також лікарні та школи. В ході цієї кампанії до 1984 р. рівень грамотного населення досяг 63%, за іншими даними 30%. Якщо в економічному плані прослідковувалися серйозні невдачі і проблеми, то в соціальній сфері Дерг домігся суттєвого прогресу. В результаті зусиль уряду протягом тільки 1978 - 1979 рр. 50 тис. осіб отримали роботу. До 1984 р. у країні діяло 1850 (у 1974 р. - 650) різних лікарень і клінік з більш ніж 16 тисяч осіб персоналу (у 1974 р. - 6,5 тис.). Оцінюючи позитивні результати перших років, газета The Washington Post від 28 грудня 1982 р. писала: «Навіть противники (революційного) уряду визнають, що воно досягло значного прогресу в різних соціальних сферах, тоді як при імператорі розвиток йшов черепашачим кроком».

У часи монархії Ефіопська православна церква стояла на чолі держави. Очоливши країну, революційний уряд, надалі під керівництвом Менгісту Хайле Маріама, почав антирелігійну кампанію по всій країні. Першим ділом церква була відокремлена від держави. Багато храмів і монастирів були закриті, їхнє майно відібрано державою, церковні землі націоналізовані, багато єпископів, священиків і ченців були кинуті у в'язницю, деякі страчені. Так, у 1979 р. був убитий патріарх Феофіл (Тевофілос), позбавлений влади у 1976 р. Одним з головних пріоритетів у проходженні марксистсько-ленінської політики стало створення ідеологічної партії, на чому наполягав Радянський Союз, але яку відкидав сам Менгісту. Багато дослідників вважають, що така позиція ефіопського лідера була зумовлена тим, що він бачив загрозу своїй владі. Незважаючи на це, у грудні 1979 р. Менгісту Хайле Маріам оголосив про створення комісії з організації Партії трудящих Ефіопії (КОПТЕ). За вказівкою і під контролем військових були створені асоціації, які об'єднували у своїх лавах селян, робітників, городян, жінок і молодь. У вересні 1984 р. КОПТЕ оголосила про створення у країні марксистсько-ленінської партії, що отримала назву Робоча партія Ефіопії (РПЕ), генеральним секретарем якої став Менгісту. За офіційними даними, до 1989 р. її чисельність досягла 50 тис. чоловік. Головним завданням, що стояло перед РПЕ, стало створення нової Конституції країни. 22 лютого 1987 р. була прийнята нова Конституція країни, що проголошувала Народно-Демократичну Республіку Ефіопію (НДРЕ). Згідно з новою Конституцією вводився пост президента країни, який зайняв Менгісту Хайле Маріам. Багато дослідників вважають ефіопську Конституція 1987 р. скороченням радянської конституції 1977 р. Однак ефіопська конституція відрізняється від радянської тим, що в ній виняткові повноваження були покладені на президента країни і вона проголошувала Ефіопію не союзною, а унітарною республікою.

У 1984 - 1985 рр. у країні вибухнув сильний голод. Через тяжке положення Ефіопії близько 8 млн чоловік стали жертвами голоду, і більше 1 мільйона померли (населення країни на той час становило близько 42 млн чоловік). Світ про те, що коїться в Ефіопії, дізнався лише через багато місяців потому: диктатор наклав строге табу на інформацію про те, що твориться в країні. Замість того, щоб боротися з голодом в країні, Маріам витратив більшу частину державних коштів на святкування 10-річчя приходу до влади Дерг. В умовах важкої економічної кризи противники режиму активізували військові дії.

Спільно з іншими менш великими повстанськими угрупованнями НФОТ створив Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН), і до 1991 р. урядові війська утримували лише Аддіс-Абебу і її околиці. Вже тоді серед армійських сил намітився розкол.

У травні 1989 р. група офіцерів зробила невдалу спробу військового перевороту, що закінчився стратою 12 учасників змови.

Незважаючи на жорстку політику, Менгісту Хайле Маріам втратив контроль над більшою частиною країни. Генерал-лейтенант державної безпеки Кирпиченко, що відвідав Ефіопію в якості глави

радянської делегації на переговорах з Міністерством внутрішніх справ Ефіопії і зустрівся 1 листопада 1990 р. з Менгісту Хайле Маріам, згадував наступне: «Питання президент ставив прямо: «Що відбувається в СРСР? Чи є майбутнє у радянсько-ефіопських відносин? На вашу економічну допомогу ми вже не розраховуємо, але просимо зберегти хоча б військову. Без вашої військової допомоги ми не зможемо успішно вести переговорний процес з озброєною опозицією і наше становище в найближчі місяці стане катастрофічним».

У кінці бесіди президент кинув докір: «Ви самі орієнтували нас на соціалістичний шлях розвитку, і ви ж самі від нас зараз відвертаєтеся!». У 1990 р. Москва припинила всяку допомогу Ефіопії, після чого Менгісту став відходити від марксистської політики. Революційно-демократичний фронт народів Ефіопії тим часом повільно, але вірно стискав кільце навколо Аддіс-Абеби. Президент намагався хоч якось зберегти своє становище. У наступному році за його вказівкою були закриті всі вищі навчальні заклади і всі студенти були покликані взяти участь у війні за порятунок нації.

19 квітня 1991 р. Менгісту Хайле Маріам виступив з телезверненням до нації, в якому заявив: «Я не думаю, що наша країна коли-небудь стикалася з такою проблемою, як та, перед якою ми опинилися тепер.

Хоча були часи, що зрадники наштовхувалися на слабкість людей і своєї країни і викликали руйнування, це все було для зверхності одних над іншими, щоб отримати владу».

Після цього телезвернення Хайле Маріам провів екстрене засідання свого кабінету уряду, під час якого оголосив про мобілізацію партійних ресурсів, а також всіх чоловіків від 18 років і старше. В останні тижні президент зробив спробу вступити в контакт з повстанцями, але безуспішно. Розуміючи, що він розгромлений, Менгісту Хайле Маріам 21 травня вилетів в сусідню Кенію, а звідти перебрався в Зімбабве. Після цього в столицю Ефіопії Аддіс-Абеби увійшли загони РДФЕН. Вважається, що Сполучені Штати допомогли Хайле Маріам втекти з країни. Посольство США в Зімбабве через кілька років заявить, що США насправді допомогли знайти поваленому президентові безпечний притулок.

У заяві американського посольства було сказано, що тодішній помічник держсекретаря США Хенк Коен брав участь у переговорах, що завершилися прибуттям Менгісту у Зімбабве.

У вигнанні Менгісту Хайле Маріам знайшов притулок у Зімбабве, де він був прийнятий президентом Робертом Мугабе в якості особливого гостя. У своєму поваленні Менгісту звинуватив політику Михайла Горбачова, який припинив надавати військову допомогу Смик. Перебуваючи у вигнанні, ефіопський лідер не міг відчувати себе у безпеці. 6 листопада 1995 р. двоє вихідців з Еритреї організували невдалий замах на Менгісту Хайле Маріама, коли той прогулювався недалеко від свого будинку. Повалений президент зі своєю родиною оселився на урядовій віллі, обнесеній широкою стіною, яку до того ж цілодобово охороняли поліцейські та військові. У рідкісних випадках, коли Менгісту виходить з дому (наприклад, відвідує місцеві торгові центри), ті, хто бачив його, кажуть, що він завжди був взутий у солдатські черевики і носив при собі зброю. У 2001 р. Менгісту Хайле Маріам і члени його сім'ї отримали у Зімбабве постійний вид на проживання. Існує версія, що Менгісту є ініціатором операції «Мурамбатсвіна» по ліквідації нетрів у Зімбабве. Згідно з цією версією, Маріам, який нібито виконує посаду таємного радника безпеки, заявив Роберту Мугабе, що положення у передмістях Хараре створює загрозу масового повстання проти влади, але достовірних підтверджень цьому немає. Всі спроби нової влади Ефіопії домогтися видачі колишнього диктатора ігнорувалися (Зімбабве відмовлялося екстрадувати поваленого президента). Щоб засудити комуністичний режим, у 1994 р. в Аддіс-Абебі розпочався суд над Менгісту Хайле Маріам (за відсутності обвинуваченого), а також над 76 його соратниками, багато з яких не дожили до винесення вироку. В якості речових доказів провини Менгісту були представлені підписані ним смертні вироки, відеозаписи тортур, а також особисті свідчення очевидців.

Трибунал визнав Менгісту Хайле Маріама і 11 його соратників винними по 211 пунктами звинувачення, що включали масові репресії 1970 - 1980-х рр., а також вбивства, знущання і тортури політичних в'язнів, військові злочини, незаконні арешти і конфіскацію власності.

11 січня 2007 р. Верховний суд Ефіопії заочно засудив Менгісту Хайле Маріама до довічного ув'язнення.

Однак генпрокуратура Ефіопії оскаржила рішення суду, і 26 травня 2008 р. Верховний суд Ефіопії скасував первісний вердикт, засудивши Менгісту Хайле Маріама і 18 його соратників до страти через повішення.

Суддя трибуналу оголосив, що виніс підсудним смертний вирок, оскільки вони катували і вбивали тисячі ні у чому невинних людей, що «рівносильно геноциду».

Джерела:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000.