Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ ПРО ГРОМАДЯНСЬКІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРАВА — пакт Організації Об'єднаних Націй, в основу якого покладено Загальну декларацію прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 р., набув чинності 23 березня 1976 р. Пакт є міжнародним договором і має обов'язкову силу для 167 держав-учасників, станом на квітень 2010 р. Крім держав-учасників, пакт підписаний ще 7 країнами.

Пакт ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 р.

Нагляд за виконанням пакту здійснює Комітет з прав людини ООН, розглядаючи доповіді країн-учасниць, публікуючи коментарі («зауваження загального порядку») до пакту та розглядаючи скарги на порушення пакту країнами-учасницями першого факультативного протоколу.

Загальна декларація прав людини вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Оскільки цей документ мав форму резолюції Генеральної Асамблеї ООН, він мав рекомендаційний характер і не міг визнаватися як юридично обов'язковий. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити єдиний пакт про права людини, що охоплював би широкий перелік основних прав і свобод.

На основі Загальної декларації прав людини Комісія ООН з прав людини розробила запропоновані у 1966 р. для прийняття юридично обов'язкові документи — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які найповніше визначили перелік та зміст основних прав людини. Обидва документи набрали чинності у 1976 р. після ратифікації їх, як було обумовлено, 35 країнами. Зміст пактів закріпив різний рівень обов'язковості їх положень для держав-учасниць

Структура пакту:

Складається з преамбули, 53 статей, дві третини яких присвячені безпосередньо прав людини і 2 Факультативних протоколів. Основна частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 р. і закріплені у Пакті.

Преамбула:

Частина I (ст. 1) — право народів на самовизначення;

Частина II (ст. 2 - 5) — порядок виконання передбачених пактом зобов'язань;

Частина III (ст. 6 - 27) — каталог прав;

Частина IV (ст. 28 - 45) — правила діяльності комітету з прав людини;

Частина V (ст. 46 - 47) — правила тлумачення пакту;

Частина VI (ст. 48 - 53) — порядок підписання та набрання чинності пакту.

Каталог прав:

Стаття 1 — право народів на самовизначення;

Стаття 6 — право на життя;

Стаття 7 — заборона тортур;

Стаття 8 — заборона рабства та примусової праці;

Стаття 9 — право на свободу та особисту недоторканність;

Стаття 10 — право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження та повагу гідності;

Стаття 11 — заборона позбавлення волі за борги;

Стаття 12 — право на вільне пересування та свобода вибору місця проживання;

Стаття 13 — обмеження можливості висилки іноземців;

Стаття 14 — рівність перед судом, презумпція невинності, заборона повторного засудження, право на перегляд засудження та інші процесуальні права;

Стаття 15 — заборону кримінального засудження за дії, не визнавати злочинними під час їх вчинення[еп];

Стаття 16 — право на визнання правосуб'єктності;

Стаття 17 — заборона втручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла, таємниця кореспонденції та захист від незаконних посягань на честь та репутацію;

Стаття 18 — право на свободу думки, совісті та релігії;

Стаття 19 — свобода слова;

Стаття 20 — заборону пропаганди війни та виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являють собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства;

Стаття 21 — свобода зборів;

Стаття 22 — свобода асоціацій;

Стаття 24 — права дітей;

Стаття 25 — право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним;

Стаття 26 — рівність перед законом, заборона дискримінації;

Стаття 27 — права етнічних, релігійних та мовних меншин.

Факультативні протоколи:

Факультативний протокол до Пакту про громадянські та політичні права, що передбачає процедуру розгляду повідомлень про порушення державами-учасниками пакту, прийнятий та відкритий для підписання 16 грудня 1966 р., набув чинності 23 березня 1976 р. Ратифікований ВР СРСР 5 липня 1991 р.

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, прийнятий 15 грудня 1989 р. резолюцією 44/128 Генеральної Асамблеї на її 82-му пленарному засіданні, набув чинності 1991 р.

Нагляд за дотриманням пакту:

Контроль за дотриманням норм Пакту, включаючи розгляд індивідуальних скарг, здійснює міжнародний орган — Комітет із прав людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966 р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, що вони є жертвами порушень державою-учасницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

Протокол передбачає такі умови звернення до комітету:

звертатися до Комітету можуть лише особи, що перебувають під юрисдикцією держав, які ратифікували Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та факультативний протокол до нього;

порушення має стосуватися громадянських та політичних прав людини, передбачених цим Пактом;

звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду лише за умови, якщо було вичерпано усі національні засоби захисту порушеного права;

звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо воно подане анонімно або є проявом зловживання правом на звернення.

За результатами розгляду звернення Комітет приймає резолюції, які підлягають обов'язковому виконанню відповідною державою у 6-місячний строк.

Комітет з прав людини згідно з Пактом про громадянські та політичні права 1966 р. наділений загальною компетенцією у сфері захисту прав людини, а згідно з І Факультативним протоколом до Пакту 1966 р. — петиційною компетенцією. Таким чином, у відносинах з державами, які приєдналися і до Пакту, і до І Факультативного протоколу, Комітет має загальну і петиційну компетенцію, а у відносинах з державами, які приєдналися лише до Пакту — загальну компетенцію.

Джерела:

Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 336 с.; Ю. І. Нипорко Права человека: Сб. междунар. договоров. Н.-Й.. 1989.; Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Бюлетень Верховного Суду РФ. — 1994. — № 12.; Новак М.Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Хански Р., Суксі М. (ред.) Введення в питання міжнародного захисту прав людини Стор. 84 - 105.