Політологічна енциклопедія Книга IV - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Невтручання держави принцип

Ідея неприпустимості втручання одних держав у справи інших виникла і ствердилась у процесі боротьби націй за свою державність, яка призвела до створення в Європі, а потім і в інших частинах світу самостійних національних держав. Принцип невтручання формувався у період буржуазних революцій. Найсуттєвіша роль в цьому належить Французькій революції кінця XVIII ст.

Слід, однак, підкреслити, що у минулому вказаний принцип мав обмежене застосування, оскільки міжнародне право у багатьох випадках допускало різні форми втручання у внутрішні справи держави, включно зі збройним.

Сучасне розуміння принципу невтручання в загальній формі зафіксовано в п. 7 ст. 2 Статуту ООН і конкретизовано в авторитетних міжнародних документах: Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Заключному акті ОБСЄ, Декларації ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету від 21 грудня 1965 р. та ін.

Після розвалу соціалістичного табору та розпаду Радянського Союзу, формування багато-полярного світу, з появою нових держав (особливо в Європі) принцип невтручання стає однією з пріоритетних міжнародно-правових категорій.

Етнічний колапс Югославії, сепаратизм Абхазії та Придністров'я, боротьба курдів — сумні реалії сьогодення. Бомбардування Афганістану, Іраку та Югославії, російські миротворчі намагання (Придністров'я, Абхазія, Таджикістан) надають сучасній концепції невтручання додаткового забарвлення.

Принцип невтручання дуже часто стає на перешкоді певним геополітичним розрахункам. Але для того й існує міжнародне право, щоби нав'язати правила гри, загальні для всіх учасників і не дати міжнародний порядок перетворити на хаос права сили.

Таким чином, жодна держава не має права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи іншої держави. Важлива перевага цієї формули — це її суворий і категоричний характер. Забороняється будь-яке — пряме чи опосередковане — втручання. Воно не може бути виправдане жодною причиною. Будь-які дії проти правосуб'єктності держави чи проти її політичних, економічних і культурних основ є протиправним втручанням.

Держави повинні поважати невід'ємне право будь-якої іншої держави, її народу вільно вибирати свою політичну, економічну, соціальну і культурну систему. Зобов'язаність не втручатися у здійснення державою цього права є серцевиною міжнародно-правового принципу невтручання.

Жодна держава не має права шляхом втручання з використанням економічних, політичних чи інших заходів намагатися підкорити собі іншу державу, позбавити її свободи реалізації своїх прав, притаманних її суверенітету, у будь-якій сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Такі заходи вважаються порушенням міжнародного права і є протиправним втручанням.

Міжнародне право не регулює питання внутрішньополітичного положення держав, тому втручанням повинні вважатися будь-які заходи держав чи міжнародних організацій, за допомогою яких останні спробують перешкоджати суб'єкту міжнародного права вирішувати справи, які по суті входять у внутрішню компетенцію.

Зроблено лише один виняток: принцип не торкається використання заходів на основі гл. VII (п. 7 ст. 2) Статуту ООН. Іншими словами, принцип невтручання не перешкоджає застосуванню примусових заходів до держави згідно з рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушень миру і актів агресії. Виходячи з цього, Рада Безпеки і Генеральна Асамблея не стільки з'ясовують питання, чи є дана справа внутрішньою, скільки визначають наявність загрози миру і безпеці. Так, у ряді резолюцій щодо Камбоджі Рада Безпеки зачіпала питання проведення виборів, забезпечення свободи слова etc.

Звідси можна зробити висновок, що поняття «справи, що входять по суті у внутрішню компетенцію будь-якої держави» не стосується лише територіальних проблем. Це означає, що якісь події, хоча вони і відбуваються в межах території держави, можуть розглядатися як такі, що не відносяться виключно до внутрішньої компетенції держави. З іншого боку, визначені відносини, що відбуваються за межами державної території (наприклад, відносини, що виникають із чинного міжнародного договору), продовжують залишатися внутрішньою справою держав — учасників таких відносин.

Особливої гостроти набула проблема внутрішніх конфліктів, які несуть часто не менші біди, ніж міждержавні. Міжнародне співтовариство не може не намагатися врегульовувати ці конфлікти, які створюють загрозу миру і безпеці сусідніх держав. Є законною гуманітарна допомога ООН, навіть якщо для її надання застосовуються заходи примусового характеру. Значні порушення права на життя, на мир, які призвели чи можуть призвести до людських жертв, є загрозою миру і безпеці, й можуть потягнути за собою застосування примусових заходів відповідно до положень гл. VII Статуту ООН.

Прикладами тут (хоча іноді дуже суперечливими) можуть бути зусилля для припинення конфлікту у колишній Югославії. Незважаючи на всі вади у їх реалізації, вони зіграли свою позитивну роль. Без них кількість жертв була б набагато більшою. На жаль, політика країн НАТО не дала ООН можливості реалізувати свій потенціал, що призвело до затягування і ескалації конфлікту.

Зрозуміло, що можливості ООН в межах принципу невтручання ширші, ніж у держав. Для держав встановлені більш жорсткі межі. Жодна держава чи група держав не мають права втручатися прямо чи опосередковано у зовнішні або внутрішні справи, які належать до внутрішньої компетенції держави з якої-небудь причини незалежно від їх відносин.

Заборона є категоричною і поширює свою дію не тільки на пряме, але й на опосередковане втручання, не тільки у внутрішні, але й у певну сферу зовнішніх справ. На допускається жодних винятків. Разом із тим окрема держава може надавати допомогу, включаючи військову, законно обраному народом урядові іншої держави у випадку спроби скинути його силою. Це не буде втручанням, оскільки не переслідується ціль примусу іншої держави, щоби підкорити своїм власним інтересам реалізацію нею своїх суверенних прав. Якщо допомога законному уряду надається у його боротьбі з озброєною опозицією, яка опирається на підтримку іноземної держави, то мова йде про контрінтервенцію.

На відміну від законного уряду, опозиція, яка прагне скинути його силою, не має права на іноземну підтримку. У рішенні Міжнародного Суду ООН у справі «Нікарагуа проти США» говориться: «Важко уявити, що б залишилося від принципу невтручання у міжнародному праві, якщо б втручання, дозволене на прохання уряду держави, було б також дозволене на прохання опозиції».

Разом із тим, якщо проти уряду піднімається більшість населення і розвертається масштабна громадянська війна, то питання про допомогу уряду ускладнюється. Коли уряд представляє собою меншість, тоді надання йому допомоги суперечить праву народу на самовизначення. Досвід свідчить, що великі держави часто зловживали «інтервенцією на запрошення». Досить тільки згадати про інтервенцію СРСР у Чехословаччині, Афганістані чи США у країнах Латинської Америки. Але подібні інтервенції приносять погані результати, у тому числі і їхнім ініціаторам.

Особливу небезпеку створює сьогодні непряме втручання за допомогою транснаціональних корпорацій. їх активи нерідко перевищують бюджет держави — жертви втручання.

Мобільність межі між внутрішніми та зовнішніми справами створила погляди, згідно з якими будь-яке внутрішнє питання може стати предметом міжнародно-правового регулювання. Хоча це не зовсім так. Достатньо сказати, що все-таки залишається суто внутрішньою справою реалізація права народу, держави на вибір своєї соціально-політичної системи.

Підкреслюючи значення принципу невтручання, необхідно відзначити, що він не може служити щитом для урядів, які порушують зобов'язання з міжнародного права діями, вчиненими у межах своєї території.

Суворе дотримання всіма державами принципу невтручання — одного з основних принципів міжнародного права — це підвалина міжнародного правопорядку, забезпечення міжнародного миру і безпеки, розвитку дружніх відносин між державами.

Особливо це стало актуальним у 2014 - 2016 рр., коли Росія відкрито веде втручання у внутрішні політичні і економічні інтереси України, розпочала і проводить військові дії, порушуючі названі вище конвенції ООН. Про який міжнародний правопорядок можна сьогодні говорити, коли тисячі українців загинули, захищаючи свою Батьківщину?

Джерела:

Невтручання держави принцип // Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015.; Невтручання держави принцип // Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998.