Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Патнем Роберт Девід

ПАТНЕМ РОБЕРТ ДЕВІД (народився 1941 р.)

Американський політолог, професор Гарвардського університету. Почесний доктор ряду інших університетів (Стокгольмського, Антверпенського, штату Огайо та інших), член Ради з міжнародних відносин, академік Національної Академії наук і мистецтв, був номінований на пост голови Американської асоціації політичних наук на 2001 - 2002 рр., Консультант ряду президентських адміністрацій в США.

Роберт Патнем виріс у маленькому місті Середнього Заходу США.

У 1963 р. він закінчив бакалаврат BA у Суортморському коледжі, потім отримав ступінь магістра MA в Оксфорді (Balliol College). Ступінь доктора філософії PhD Р. Патнем отримав в Єльському Університеті у 1970 р.

У даний час є професором Гарвардського університету. Відомий за межами країни тим, що має неординарний погляд на проблему еліти і її соціальну і політичну роль у суспільстві. Роберт Патнем вважає, що на вершині політичної структури суспільства перебуває політичний клас, який не є монолітним, елітні групи можуть значною мірою відрізнятися між собою.

Дослідник віділяє у зв'язку з цим, по мірі участі у політичному житті соціума, три основні типи політичної еліти: еліти консенсусні, еліти конкурентні та еліти коаліційні.

1) Консенсусні еліти характеризує одностайність, спільна система цінностей усередині еліти, їй притамання поведінка поєднання і компромісу стосовно вирішення внутрішніх проблем у середині самої еліти.

Ступінь інтеграції, внутрішньої солідарності і прагнення консенсусу назовні таких еліт досить високий. Як наслідок, це дає змогу провадити спільну і ефективну політику.

Вміння порозумітися дає підстави уникнути антагоністичних ситуацій і концентрувати свою політичну зрілість на досягненні політичних цілей. Характерним для консенсусних еліт є «консоціальна» (об'єднуюча) стратегія поведінки. Історія свідок — такі еліти мали місце в Іспанії після завершення диктатури Франко, тут існувала яскрава тенденція до уникнення ворожого ставлення та політичних конфліктів.

2) Конкурентні еліти характеризує гостре бажання досягнути влади, тому простежується жорстка боротьба за сладу і її утримання, переговори і порозуміння замінюють конфронтація і боротьба, що іноді набуває форми «політичної війни».

Такі еліти найчастіше керують у своїй політичній діяльності вузькими партійними інтересами чи інтересами групи. Вони існують у політичних системах, де політичні партії мають приблизно однакову силу вирішувати життєдайні проблеми. Елітні групи не творять союзів, дистанціюються одна від одної, наголошують на своїх відмінностях. Такі еліти притаманні сучасним політичним системам США. Великобританії, Іспанії.

3) Коаліційні еліти формуються в елітних групах, які змагаються між собою, однак згодом формують коаліцію (це відбувається до чи після чергових виборів, коли формується коаліція двох чи більше політичних партій чи інших суб'єктів політики, наприклад профспілок). Метою еліт є утримання влади, чого неможливо досягнути діючи порізно.

Ефективність діяльності таких еліт залежить від уміння проведення переговорів і напрацювання компромісних рішень, що б відповідало інтересам усіх членів коаліції.

Цей тип еліт притаманний Німеччині, де жодна з політичних партій не може управляти без співпраці з коаліційним партнером.

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний словник. / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонця. — К.: МАУП. 2005. — 792 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.