Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Плеханов Георгій Валентинович

ПЛЕХАНОВ ГЕОРГІЙ ВАЛЕНТИНОВИЧ (29 листопада 1856 - 30 травня 1918 рр.)

Теоретик і пропагандист марксизму, філософ, видатний діяч російського і міжнародного соціалістичного рухів.

Народився у родині відставного штабс-капітана Валентина Петровича Плеханова (1810 - 1873 рр.) і Марії Федорівни Белинської (1832 - 1881 рр.). У 1876 р. вступив до народницької організації «Земля і воля», учасник демонстрації біля Казанського собору 1876 р.; після Воронезького з'їзду — організатор «Чорного переділу». З 1880 р. в еміграції. Засновник першої російської марксистської організації — групи «Визволення праці» (1883 р.).

Один з найбільших вождів соціал-демократичного руху у Росії і II Інтернаціоналу, входив до числа засновників РСДРП та газети «Іскра». Найголовніші заслуги Плеханова, окрім блискучого обґрунтування ролі робочого руху у Росії, відносяться до сфери пропаганди і розробки основних проблем марксизму у цілій низці праць і статей. Найбільш відомі його книги: «Соціалізм і політична боротьба», «Наші розбіжності», «До розвитку моністичного погляду на історію», «Beitrage zur Geschichte des Materialismus», «М. Р. Чернишевський» і збірки статей «За 20 років», «Критика наших критиків» та ін.

У другій половині 90-х рр. XIX ст. і на початку 1900-х рр. Плеханов розгортає кампанію проти опортунізму «економістів» і теоретичної критики марксизму з боку Бернштейна і Струве. Разом з Леніним та іншими керує «Іскрою», а на II з'їзді РСДРП підтримує Леніна проти Мартова і Аксельрода.

Після ІІ-го з'їзду РСДРП Плеханов розійшовся з Леніном і був довгий час одним з лідерів меншовицькою фракції соціал-демократичної партії Росії. Після московського грудневого повстання 1905 р. проголошує свою знамениту думку: «не потрібно було братися за зброю». В епоху реакції у Плеханові знову пробуджується революціонер, і у 1909 - 1911 рр. він стає «співцем підпілля», одночасно ведучи ідейну боротьбу з антимарксистською філософією Богданова. У довоєнні роки Плеханов активно бере участь у Міжнародному соціалістичному бюро, виступаючи інколи з доповідями на міжнародних конгресах.

У Першу світову війну — один з керівників групи «Єдність», що стояла на позиціях соціал-шовінізму.

У час першої революції 1905 - 1907 рр. не міг приїхати до Росії. Вважав страйк несвоєчасним та таким, що призвів до непідготовленого, не підтриманого армією Грудневого повстання у Москві.

Лютнева революція дозвлолила повернутися до Росії після 37 років вигнання, Плеханов підтримував Тимчасовий уряд. Був проти «Квітневих тез» В. І. Леніна, назвавши їх «маренням».

До Жовтневої революції віднісся негативно, оскільки вважав, що за рівнем соціально-економічного розвитку Росія не готова до соціалістичної революції: «російська історія ще не змолола тієї муки, з якої з часом буде випечений пшеничний пиріг соціалізму». Застерігав, що захоплення влади «одним класом або — ще того гірше — однією партією» може мати сумні наслідки.

Мав фундаментальні роботи з філософії, соціології, естетики, етики, історії російської суспільної думки.

Помер 30 травня 1918 р. у Теріоки, похований на «Мостках літераторів» Волкового кладовища у Санкт-Петербурзі.

ДЖЕРЕЛА:

Аптекман О. В. Георгий Валентинович Плеханов. Из личных воспоминаний. — Л., 1924.; Жуйков Г. С. Группа «Освобождение труда». — М.: Изд-во социально-экон. лит-ры, 1962. — 164 с.; Тютюкин С. В. Г. В. Плеханов. Судьба русского марксиста / С. В. Тютюкин. — М.: РОССПЭН, 1997. — 376 с.