Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Плюралізм політичний

На думку багатьох учених-політологів, плюралізм є повною протилежністю монополістичного принципу організації суспільства.

Вони вважають, що різнорідність суспільних елементів — важлива, але не єдина ознака плюралізму. Він включає і ряд інших взаємозалежних ознак, зокрема стимулювання різноманітності громадського життя шляхом створення умов для конкуренції й опозиції. Це значить, що в суспільстві не забороняється, а, навпаки, заохочується розвиток різноманітних форм власності, утворення і діяльність різних політичних партій, громадських організацій, культурних установ тощо. Саме завдяки такій розмаїтості в суспільстві створюється необхідна система стримувань і противаг, досягається баланс між різними елементами, які, конкуруючи один з одним, сприяють соціальному прогресу в цілому.

Самостійність і рівноправність різноманітних елементів суспільства ще одна важлива ознака плюралізму. Тільки завдяки тому, що надається кожному соціальному інституту, кожному громадянину рівна самостійність у визначенні своїх цілей і дій, у суспільстві створюються сприятливі умови для творчості, пошуку альтернативних шляхів розвитку.

Плюралізм припускає наявність такої ознаки, як відмова від диктатури і насильства, вирішення конфліктів неодмінно в рамках закону, мирними способами. До них відносяться терпимість до опонентів (супротивників у публічній бесіді, дискусії тощо), готовність до компромісів, пошук консенсусу (згоди).

Найважливішим проявом політичного плюралізму є багатопартійність. Під багатопартійністю найчастіше розуміють наявність двох і більше партій. Але варто розрізняти багатопартійність як суспільне явище, тобто існування в тій чи іншій країні більше однієї партії, і багатопартійність (або двопартійність) як систему партійної влади, тобто особиста участь партій у виборчих кампаніях і діяльність представників цих партій в органах влади. Більшість учених сходяться на думці, що в будь-якому випадку в порівнянні з однопартійною багатопартійна або двопартійна система політичної влади більш прогресивна, тому що правляча партія проводить свою політику не за обставин політичного монополізму, а в постійному пошуку консенсусу з представниками інших політичних сил. Причому виконавча влада в західних демократіях діє, як вам відомо, під контролем законодавчої влади і нерідко в протиборстві з нею, а в законодавчих органах завжди та чи інша кількість мандатів знаходиться в руках опозиційних партій. Це і є система противаг, що характеризують плюралізм.

Однак діючі механізми дво- або багатопартійної системи не ідеальні. Так, хоча формально в багатьох країнах Заходу і проголошена рівність усіх партій, насправді кандидати дрібних партій, як і незалежні кандидати, не мають можливості широко використовувати засоби масової інформації для пропаганди своїх ідей.

Так, під час виборчої кампанії 1980 р. у США Дж. Картер і Р. Рейган витратили 18 млн. доларів тільки на телевізійну рекламу. Невелика партія навряд чи мас у своєму розпорядженні такі засоби. Не випадково при наявності безлічі партій політичною ареною заволодівають великі традиційні партії, які чергують біля влади і володіють значними коштами.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х.: Право, 2015.; Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998.