Політологічна енциклопедія Книга V - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Пропорційна виборча система

ПРОПОРЦІЙНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (від лат. proportionalis — той, що має правильне співвідношення частин з цілим) — виборча система, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійними списками. Розподіл кандидатів між партіями здійснюється відповідно (пропорційно) до кількості голосів виборців, поданих за кожний партійний список.

У 1885 р. на конференції в Антверпені, присвяченій виборам, було вперше розглянуто модель пропорційної виборчої системи. У 1889 р. її вперше було запроваджено у Бельгії. До 20-х рр. XX ст. більшість європейських країн використовували пропорційну виборчу систему. Розрізняють різновиди цієї системи: система списків і система єдиного перехідного голосу. У багатьох країнах з пропорційною виборчою системою використовують прохідний бар'єр, або виборчий поріг. Він визначає найменшу частку голосів, яку має набрати політична партія, щоб пройти до парламенту. Вперше запроваджений у Німеччині 1963 р. На сучасному етапі він коливається від 8% у Ліхтенштейні до 0.67% — у Нідерландах. Метою запровадження виборчого порогу було прагнення забезпечити більшу партійну консолідацію парламенту через недопущення до парламенту партій, що мають малу кількість депутатських мандатів.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи:

а) з жорсткими списками;

б) з преференціями;

в) з напівжорсткими списками;

г) система панаширування.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії у цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна).

Система преференцій (лат. Praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди).

Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Система голосування з індивідуальною передачею голосу — виборці відзначають цифрами проти прізвищ кандидатів, в якому порядку за них голосують, ранжуючи таким чином свої особисті переваги.

Система панаширування — виборець має право висловитися стосовно певної кількості кандидатів незалежно від їхньої партійної належності, «змішуючи» кандидатів від різних партій. Дана система дозволяє виборцю проголосувати за партію, що йому подобається, також віддати перевагу кандидатам з інших партій. Такий різновид пропорційної системи використовується у Швейцарії та Люксембурзі, і виборцям надане право накопичувати переваги — віддавати найбажанішим кандидатам одразу декілька голосів, таким чином ранжуючи кандидатів за ступенем переваги.

В Україні запроваджено варіант пропорційної виборчої системи, коли суспільство ніяким чином не може впливати на виборчі списки політичних сил, склад яких залежить від тієї чи іншої партії. Наявна виборча система на основі закритих списків не у змозі задовольнити потреби демократичного розвитку та унеможливлює в повному обсязі реалізацію принципу народовладдя. Формування партійних списків таким чином призвело до спотворення конституційної природи рад, представниками якої виявилися не стільки територіальні громади, скільки політичні партії.

В Україні виборець голосуючи за певну політичну силу одночасно не голосує за конкретну людину.

ДЖЕРЕЛА:

Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.; Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.; Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного. — К.: Арістей. — 2006. — 432 с.;