Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Расселл Бертран Артур Вільям (18 травня 1872 - 2 лютого 1970 рр.)

Британський філософ, логік, математик, громадський діяч.

Основоположник англійського неореалізму та неопозитивізму, засновник сучасної філософії логічного аналізу. З метою обґрунтування математики заснував логіко-філософську програму логіцизму, найповніше втілену у фундаментальній тритомній праці Principia Mathematica («Основи математики», написана у співавторстві з А.Вайтгедом). Один із ініціаторів Пагвоського руху.

Одержав Нобелівську премію з літератури за 1950 р. з формулюванням «як визнання різноманітних й важливих творів, в яких він відстоював гуманні ідеали й свободу думки». Навчався і у подальшому викладав у Кембриджському університеті, неодноразово був запрошуваний для викладання в університетах інших країн, передусім США. У 1908 р. — став членом Фабіанського товариства, яке відіграло видатну роль у поширенні ідей соціал-демократії Британії.

У 1914 - 1965 рр. — член лейбористської партії. Вийшов із лав лейбористів, протестуючи проти їхньої політики щодо інтервенції США до В'єтнаму. Під час навчання в університеті перебував під впливом «абсолютного ідеалізму» (британської версії неогегельянства), але пізніше разом із своїм колегою Дж. Е. Муром став противником ідеалістичної метафізики, поклавши початок традиції аналітичної філософії. Дитинство Рассела було дуже самотнім, і він часто серйозно задумувався про самогубство. У своїй автобіографії він пише про те що його найбільшими зацікавленнями були релігія і математика, і що єдине бажання яке втримало його від самогубства було вивчити більше математики. Він навчався вдома кількома репетиторами. У віці одинадцяти років, його брат Френк познайомив його з роботами Евкліда, які перевернули його життя.

Філософські погляди

Філософська еволюція Расселла — перехід від платонізму і логоцентризму доюмівського конвенціоналізму та арістотелівського есенціалізму. На початку ХХ ст. разом із Дж. Муром Расселл виступив із критикою неогегельянства з реалістичних позицій. У подальшому неодноразово змінював свої філософські погляди, залишаючись, однак, послідовним прибічником аналітичного методу.

За Расселлом філософія не зводиться до аналізу буденної мови, як вважають послідовники філософії мовного аналізу, і ії роль не обмежується функцією загального методу розв'язання практичних проблем, на чому наполягають прибічники прагматизму. Расселл обстоював філософське поняття кореспондентної істини як відповідності фактам, які як такі значною мірою не піддаються людському контролю. На його думку, об'єктивне поняття істини впроваджує необхідний елемент стриманості людини щодо універсуму і тим служить противагою прагматистському «отруєнню владою».

Істина й дескрипції

Расселл вважав, що сутність філософського пізнання полягає не у проясненні філософської термінології, а у систематичному дослідженні навколишнього світу. Логічний аналіз може сприяти філософському пізнанню тільки тоді, коли він спирається на науково

обґрунтовану онтологію, з якою мусять бути узгоджені мовні засоби аналізу. Звідси виникає проблема побудови «логічно досконалої мови». Згідно з теорією дескрипцій Рассела, для побудови логічно досконалої мови треба переформулювати твердження природної мови таким чином, щоб усунути посилання на сумнівні сутності, уникаючи як суперечливих описів на зразок «круглий квадрат», так і фіктивних дескрипцій («Гамлет», «крилатий кінь» і т. ін.). Тоді вимога істинності висловлювання буде еквівалентною вимозі відповідності висловлювання до дійсності. Таке бачення взаємовідносин між логікою та онтологією базується на припущенні про дискретну «атомарну» структуру світу (доктрина логічного атомізму).

Онтологія

Расселова онтологія раннього періоду містить, однак, крім індивідів, деякі абстрактні сутності — властивості, відношення та висловлювання (propositions). У 1914 р. Расселл відкидає онтологічний статус абстрактних сутностей і стверджує, що лише індивіди можуть бути носіями власних імен і суб'єктами логічно досконалих суджень. Згідно з концепцією цього періоду, атомарні онтологічні факти утворюються з властивостей та відношень індивідів, а висловлювання та пропозиційні функції лише виконують функцію мовних виразів. При цьому в ролі індивідів виступають події, а звичайні фізичні об'єкти — які ми звикли вважати носіями власних імен — розглядаються як комплекси «співприсутніх» (compresent) подій. У 1940 р. Расселл ще раз змінює свою онтологію. Після цього перегляду єдиними базовими елементами світу стають прості якості, що мають характер індивідів і водночас універсалій, доступних для прямого сприйняття («знання через безпосереднє знайомство»). Як фізичні об'єкти, так і події аналізуються в термінах цих простих якостей.

Епістемологія

Доктрина «знання через безпосереднє знайомство» (knowledge by acquaintance) займає центральне місце в епістемології Рассела. Згідно з цією доктриною, є два види знань: знання речей і знання істин.

Знання речей, у свою чергу, поділяється на два різновиди: безпосереднє і таке, що базується на знанні істин. Безпосереднє знання, чи знання через безпосереднє знайомство, полягає у прямому відношенні між індивідуальним розумом та чимось відмінним від нього.

Доктрина безпосереднього знання пов'язана у Расселла з емпіристичною теорією «чуттєвих даних» (sense-data), але, безсумнівно, має й самостійне значення як версія арістотелівської епістемології прямого знання.

Суспільні погляди

Суспільно-політичні погляди Расселла мають ліберальний, антифашистський і антикомуністичний характер. Його першою книгою була «Німецька соціал-демократія» (1896; російський переклад 1906). У питанні про відносини між людиною і державними інституціями Расселл виходив із принципу поєднання максимуму свободи з мінімумом сили. Виступав за створення на демократичних засадах всесвітнього уряду, повноваження якого становило б вирішення міждержавних конфліктів.

Спочатку Расселл із симпатією поставився до «соціального експерименту» в Росії, але, відвідавши країну у 1920 р. й зустрівшись із Леніним, він розчарувався в побаченому на місці. Ленін справив на нього враження зелота, повністю поглинутого революційними перетвореннями. Расселл негативно ставився до Сталіна й сталінізму, амарксизм називав догматичною системою.

У 1955 р. Б. Расселл підготував текст антивоєнного «Маніфесту Ейнштейна-Рассела», проголошення якого поклало початок Пагвоському рухові вчених (англ. Pugwash Conferences on Science and World Affairs) — об'єднанню науковців, які виступають за мир, роззброєння та міжнародну безпеку, запобігання світової термоядерної війни та наукову співпрацю. З цього часу Расселл повністю присвячує себе політиці та її дослідженню.

У листопаді 1957 р. Расселл звернувся з відкритим листом до лідерів двох країн — СРСР (М. Хрущов) та США (Д. Ейзенгауер) із закликом щодо запобігання подальшого поширення ядерної зброї. Основним його прагненням було переконати обох політиків у тому, що їхні спільні інтереси й інтереси їх держав набагато важливіші розбіжностей. Першим на заклик цей публічно відгукнувся М. Хрущов (21.12.1957), невдовзі (8.02.1958) — держсекретар США Дж. Даллес. Згодом Расселл висував ідею створення Комітету з примирення — міжнародного органу, який займався б вирішенням питань, пов’язаних з конфліктними ситуаціями і територіальними суперечностями. Ця ідея була розвинена у його працях «Здоровий глузд і ядерна війна» (1959), «Мудрість Заходу» (1960) «Чи є в людини майбутнє?» (1961). Пропонуючи конкретну антиядерну програму, Расселл наголошував, що і Заходу, і Сходу необхідно зробити все для попередження будь-яких воєн, докорінно переглянути існуючі підходи до зовнішньої політики. Рассел заснував благодійну організацію «Фонду миру Бертрана Рассела». Не залишалися поза увагою науковця й ключові зовнішньополітичні події ХХ ст. — розміщення на Британських островах американських ракетних сил (1958), події в Угорщині (1958), спорудження Берлінської стіни (1961), Карибська криза (1962), війна у В'єтнамі, події у Чехословаччині (1968) тощо. Як зазначає український дослідник Ю. Шайгородський, життя англійського науковця та громадського діяча Б. Расселла — це майже вікова історія Європи. Народившись у період розквіту Британської імперії, він став свідком двох страшних світових війн XX ст., революцій, розпаду колоніальної системи і дожив до ядерної епохи. Останні роки життя Р. провів у Вельсі разом з дружиною й онуками. Майже до самої смерті 98-річний вчений залишався енергійним і діяльним.

Чайник Рассела — чайник Рассела, який іноді називають Небесним Чайником чи Космічним чайником чи Бертрановим чайником, це аналогія вперше використана філософом Бертраном Расселом, з наміром спростувати неспростовні твердження релігії. Чайник Рассела дотепер згадується в дискусіях що стосуються існування Бога. Аналогія також використовувалась соціологами, щоб вказати на кореляції з релігією та соціальним конформізмом. Оригінальний текст Рассела.

У статті що називалась «Чи є Бог?», використаній, але ніколи не опублікованій журналом Illustrated у 1952 р., Рассел писав: «Якщо б я припустив, що між Землею і Марсом є порцеляновий чайник, який обертається навколо Сонця по еліптичній орбіті, то ніхто не зможе спростувати моє твердження, якщо я буду обачним, щоб додати, що чайник занадто малий, щоб бути виявленим навіть нашими найпотужнішими телескопами. Але якщо б я таке сказав (оскільки моє твердження не може бути спростовано, бо це неприйнятно щодо презумпції людського розуму сумніватися в цьому), я певен, що воно буде справедливо вважатися дурницею. Якщо, втім, існування такого чайника є твердженням стародавніх книг, тлумачиться як свята правда кожної неділі і застановляється в розум дітей у школі, вагання щодо віри в його існування стало б ознакою ексцентризму і безсумнівно привернуло б увагу психіатра в освічений вік або інквізитора в більш ранню епоху».

ДЖЕРЕЛА:

Шайгородський Ю. Рассел Бертран / Ю. Шайгородський // Історія політичної думки: навч. енцикл. словник-довідник для студентів вищих навч. закл / за ред Н. М. Хоми. — Львів: Новий Світ-2000, 2014. — С. 551 - 552.; Бертран Рассел. Історія західної філософії. Київ, 1995.