Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Рональд Вільсон Рейган (6 лютого 1911 - 5 червня 2004 рр.)

Сороковий президент Сполучених Штатів Америки з 1981 - 1988 рр. від Республіканської партії, 33-й губернатор Каліфорнії (1967 - 1975 рр.). Після Д. Ейзенхаура Рейган був другим президентом США, який в повоєнній історії правив два терміни. Він пішов з посади, маючи високий авторитет в суспільстві і міжнародній політиці. Він значно сприяв тому, щоб його віце-президент в 1988 році був обраний президентом. Якщо спробувати логічно прослідкувати коментарі деяких журналістів, політологів і істориків, то можна зробити висновок — в США не було до нього жодного президента, окрім Франкліна Рузвельта, який би здійснив таку кількість позитивних змін в американській політиці. Мова може йти і про «консервативну революцію» Рейгана, і про «революцію Рейгана».

Народився Рональд 6 лютого 1911 р. в місті Тампіко, штат Іллінойс. Батько — Джон Едвард Рейган, мати — Неллі Вілсон Рейган. Батько Рейгана був ірландського католицького походження, а його мати мала шотландсько-англійських предків. У Рональда був також старший брат — Нейл «Мун» (1908 - 1996 рр.), що став менеджером у рекламному бізнесі. Через безпробудне пияцтво батька сім'я ледь зводила кінці з кінцями, і вдосталь надивившись на батька-алкоголіка, майбутній президент до кінця днів вживав спиртне зрідка, лише на офіційних прийомах.

Сім'я Рейганів деякий час переїжджала в різні міста штату Іллінойс, включаючи Монмаут, Гейлсбург і Чикаго. У кінцевому рахунку у 1919 р. вони повернулися в Тампіко. А у 1920 р. сімейство переїхало в місто Діксон, де він і пішов у середню школу, у якій виявляв інтерес до акторського мистецтва, спорту і розвивав навички оповідача. Часті переїзди з місця на місце примушували Рональда міняти школи, і щоразу йому як новачкові доводилося долати насторожену недовіру однокласників. Справи пішли на лад тільки у 1924 р., після успішної гри Рональда у футбольній команді Діксона. Однак найбільшого визнання в оточенні своїх приятелів він домігся, працюючи на своїй першій роботі в якості рятувальника в Лоуелл-Парк. За 7 сезонів, починаючи з 1926 р., згідно з популярною легендою, ним було врятовано 77 осіб, що тонули.

У 1928 р. він закінчив середню школу в Діксоні і поступив до коледжа міста Юрека на факультет економіки і соціології. Правда, там, як і в школі, він аж ніяк не відзначався в науках. Коли через роки студенти запитали його, яка користь у тому, щоб бути президентом, він відповів: «Я міг віддати ФБР наказ суворо засекретити мої шкільні оцінки». У той же час він намагався брати активну участь у громадському житті, був членом студентського братства Тау Каппа Епсілон і з часом навіть очолив організацію студентського самоврядування. Також він активно займався спортом, включаючи американський футбол.

Автор книги «Бог і Рональд Рейган» (англ. God and Ronald Reagan), пише, що Рейган був дуже релігійним і мав сильну віру в доброту людини. Ця віра виходила від його матері Неллі та протестантської церкви «Учні Христа», парафіянином якої він став у 1922 р. З дитячих років Рональд мріяв про сценічну кар'єру, але оскільки від Діксона до Голлівуду шлях не близький, він вирішив спробувати себе на радіо. Після закінчення коледжу у 1932 р., Рейган переїхав до штату Айова, де працював на багатьох маленьких радіостанціях.

У 1930-их рр. Рональд Рейган переїхав до Лос-Анджелеса, де розпочав кар'єру актора. Його кінодоробок є доволі солідним — він виконав ролі у 77 телевізійних та художніх фільмах. Однак, це були переважно фільми класу «Б», у яких Рейган виконував другопланові ролі ковбоїв або палких коханців. Його монологи в цих фільмах обмежувалися тими ж короткими фразами, які потім стали його «фірмовим знаком» у часи президентства. Сам Рейган вважав своїм найкращим кінофільмом «Королівський порядок» (1942 р.), хоча кінокритики виділяють декілька інших стрічок, які мали хоч якусь артистичну вартість або успіх у глядачів. Зокрема, це фільм «Убивці» (1964 р.), в якому він знявся поруч із великими голлівудськими зірками Лі Марвіном та Енджі Дікінсон. Рейган уже тоді приятелював із першими зірками Голлівуду, його шанували, тому обрали головою профспілки голлівудських акторів (що стало згодом стартом політичної кар'єри), членом Американської кіноакадемії, його зірка є на «Алеї слави» в Голлівуді.

29 квітня 1937 р., після проходження 14-ти заочних військових курсів, Рейган був включений до лав армійського резерву як рядовий В-класу 322-ого кавалерійського полку в Де-Мойні (Айова). 25 травня 1937 р. йому було присвоєно чин другого лейтенанта кавалерійського офіцерського Резервного Корпусу. У 1941 р. вступив добровольцем до армії, але оскільки медична комісія встановила, що Рейган має поганий зір, то його участь у війні обмежилася зйомками навчальних та патріотичних художніх фільмів для підйому духу армії, відтак військовою службою Рейгана стала фактично кіноробота в Голлівуді. У 1952 р. Рейган одружився на своїй колезі, акторці Ненсі Девіс.

Початок політичної кар'єри Рональда Рейгана пов'язують ще з голлівудським етапом його життя, а також з подальшою роботою представником корпорації General Electric. Спочатку Рейган був членом Демократичної партії США, але починаючи з 1962 р. він представник Республіканської партії.

У 1964 р. на партійній конференції Рональд Рейган виголосив свою знамениту промову «Час обирати» на підтримку республіканського кандидата у президенти Баррі Голдуотера, після чого йому було запропоновано виставити свою кандидатуру на пост губернатора Каліфорнії, на яких він буде переможцем двічі — у 1966 та 1970 рр.

У 1968 та 1976 рр. Рейган двічі виставляв свою кандидатуру у президенти США на первинних виборах від Республіканської партії, але обидва рази програв. У 1976 р. Рейган кинув виклик чинному президенту Джеральду Форду. Стратегія полягала в перемозі на кількох первинних виборах, завдяки завчасному старту кампанії Форда. Розуміючи, що в партії зараз сильно відчувається вплив поміркованого крила, Рейган вибрав помірно налаштованого республіканця сенатора Річарда Швайкера як свого кандидата у віце-президенти.

Замах на Рейгана, 30 березня 1981 р

Лише з третьої спроби, у 1980 р. Рональду Рейгану вдалося виграти первинні партійні вибори і стати кандидатом у президенти від Республіканської партії на виборах, на яких він переміг кандидата від Демократичної партії, чинного президента Джиммі Картера, перемігши в 44 штатах, зібравши 489 голосів вибірників. Картер переміг у 6 штатах, зібравши 49 голосів вибірників. У січні 1981 р. Рональд Рейган вступив на посаду президента Сполучених Штатів Америки.

На початку свого першого терміну, 30 березня 1981 р., йому довелося пережити спробу замаху. На посту президента Рейган висунув ряд нових політичних і економічних ініціатив. Як і під час перебування на посту губернатора, президент Рейган дотримувався стратегії найменшого втручання уряду в регулювання економіки, скорочення державних витрат, зниження податків, контролю над інфляцією (подібна економічна політика пізніше отримала назву «Рейганоміка»).

Перший термін ознаменувався безпрецедентним тиском на Радянський Союз, шляхом розміщення ядерного арсеналу в країнах Західної Європи. У 1983 році Рейган в своїй промові проголосив СРСР «імперією зла», відмовився від політики розрядки, що виразилося в прямій конфронтації з комунізмом, гонкою озброєнь і підтримкою антикомуністичних рухів в усьому світі.

Його адміністрація доклала величезних зусиль для ліквідації Сандіністського режиму в Нікарагуа. Зброя, гроші та інструктаж надавалися людям, які боролися з урядом «Контрас», а навчені ЦРУ «командос» ставили міни в нікарагуанських портах, що призвело до підриву кількох радянських торгових суден.

Вторгнення американців на Гренаду (жовтень 1993 р)

У жовтні 1983 р. Рейган віддав наказ здійснити збройне вторгнення у Гренаду. Здійснювалася активна масована підтримка сил опозиції, що діяли проти контингенту радянських військ в республіці Афганістан.

У березні 1983 р. Рональдом була оголошена довгострокова і широкомасштабна програма по досягненню військової переваги в космічному просторі (так звана Стратегічна оборонна ініціатива (СОІ), або програма «Зоряних воєн»), що мала своєю метою максимально економічно ослабити СРСР.

У ході президентської кампанії 1984 р. Рейган запустив ефективну телеінформаційну кампанію «Ранок в Америці» і на президентських виборах 1984 р. отримав значну перемогу над кандидатом від Демократичної партії Волтером Мондейла, отримавши 525 з 538 голосів вибірників і поступившись лише в рідному штаті Мондейла і в окрузі Колумбія.

Американська програма «зоряних воєн», об'явлена Р. Рейганом 23 березня 1983 р

Другий термін президентства був відзначений значними кроками вперед до закінчення холодної війни, хоча в період з 1985 по 1986 рр. радянсько-американські відносини пережили масу шпигунських скандалів. Рейган провів кілька зустрічей (перша — у Рейк'явіку, у жовтні 1986 р.), вступивши в переговори з генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, що призвело до підписання у 1987 р. Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США. Пізніше лідери двох країн провели переговори про скорочення ядерного арсеналу.

Те, що при Рейгану здійснювалася політика розрядки, можна віднести до парадоксів його президентської участі. Боротьба за світову владу з Радянським Союзом була виграна, тому що у 1985 р. до влади прийшов Михайло Горбачов і дякуючи його «прогресивним реформам» приблизив розпад супердержави СРСР. Зник також, так званий щит країн світової соціалістичної співдружності — Варшавський договір. Рейган часто вважав розпад СРСР своєю перемогою, хоча знав, що її подарував Михайло Горбачов.

У квітні 1986 р. Рейган віддав наказ про нанесення авіаударів по Лівії. «Каньйон Ельдорадо» — кодова назва військової операції США проти Лівії у квітні 1986 р., приводом для якої стало звинувачення Лівії у підтримці міжнародного тероризму.

На початку 1980-х рр. відносини між США і Лівією різко погіршилися. Адміністрація президента США Рейгана звинувачувала Лівію та її лідера Муамара Каддафі в підтримці міжнародного тероризму. Загострення відносин привело до ряду інцидентів в акваторії затоки сидру, яку Лівія оголосила своїми територіальними водами. У 1981 р. американські літаки F-14 в ході навчань вступили у повітряний бій з двома лівійськими винищувачами-бомбардувальниками Су-22, намагаючись видворити їх з району навчань, і збили їх.

Підписання Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Рейк'явік, жовтень 1986 р

У грудні 1985 р. були проведені терористичні акції біля офісів ізраїльських авіакомпаній у Відні та Римі. США звинуватили Лівію в організації цих акцій. У березні 1986 р. американо-лівійське протистояння досягло піку, коли кораблі ВМС США демонстративно ввійшли в затоку Сідра, порушивши встановлену Каддафі так звану «лінію смерті» (30 градусів 32 хвилини пн. ш.), але залишаючись у міжнародних водах. Лівійські засоби ППО обстріляли американські літаки, не заподіявши, проте, останнім шкоди. У відповідь на це були нанесені ракетні удари по базах зенітних ракет і радарам, потоплено кілька лівійських військових катерів і корвет «Ean Zaquit», що намагалися наблизитися до району навчань.

2 квітня 1986 р. на борту американського авіалайнера компанії Trans World Airlines над Грецією (рейс Рим — Афіни) стався вибух, загинули четверо громадян США. 5 квітня бомба вибухнула на дискотеці Ля-Белль (Західний Берлін), яку відвідували американські військовослужбовці. Загинули два американських солдати і офіціантка з Туреччини, близько 200 осіб постраждало. США заявили, що обидві акції були організовані лівійською розвідкою.

Після теракту президент Рейган віддав розпорядження про підготовку авіаційного нальоту на Лівію. Були відібрані п'ять об'єктів в околицях міст Тріполі і Бенгазі, які, як повідомляла американська розвідка, використовувалися для підготовки терористів і транспортування зброї терористичним організаціям. Планування військової акції, що отримала назву «Каньйон Ельдорадо», було серйозно ускладнено тим, що європейські країни (Італія, Німеччина) відмовилися дати дозвіл на використання своїх авіабаз. Було вирішено використовувати ударні літаки F-111, що базувалися у Великобританії. Оскільки Франція та Іспанія не надали свій повітряний простір для прольоту F-111, єдиним виходом було обігнути Піренейський півострів, пролетіти над Гібралтарською протокою і вийти до Тріполі вздовж африканського узбережжя.

Операція «Каньйон Ельдорадо» була проведена в ніч з 14 на 15 квітня 1986 р. Літаки F-111 успішно здійснили запланований переліт з кількома дозаправками в повітрі. Перед північчю штурмовики A-7 атакували протирадіолокаційними ракетами лівійські радари. Самі удари були нанесені після півночі 15 квітня, при цьому дії ВПС і ВМС дуже чітко координувалися: винищувачі-бомбардувальники F-111 ВПС США атакували цілі в районі Тріполі, а палубні штурмовики A-6 ВМС США з двох авіаносців в ті ж самі хвилини зробили наліт на цілі в районі Бенгазі. Хоча міжнародні ЗМІ в першій половині квітня активно обговорювали можливість американської каральної акції проти Лівії, лівійська система ППО виявилася неготова до відбиття удару. Зенітний вогонь був відкритий з запізненням, а винищувачі-перехоплювачі взагалі не піднімалися в повітря. Досягненню несподіванки в районі Тріполі сприяло ще й те, що F-111 зробили гак, зайшовши на цілі не з боку моря, як можна було очікувати, а з боку пустелі. Наліт тривав близько 11 хвилин.

За офіційними американськими даними, втрати в ході нальоту склали один літак (F-111, ймовірно збитий під час атаки, екіпаж з двох чоловік загинув). Лівійські засоби масової інформації називали більші цифри, проте не надали будь-яких документальних підтверджень своєї версії. Радянська преса повідомляла, що в наступні дні на Лівію було здійснено ще кілька нальотів, однак насправді авіація США лише виконувала розвідувальні вильоти, фіксуючи результати операції.

З військової точки зору операція «Каньйон Ельдорадо» була унікальним прикладом використання тактичних літаків для виконання бойових завдань на супер далеких відстанях. Вона характеризувалася прекрасною координацією між ВПС і ВМС США, що дозволила виконати всі, які стояли перед ними, завдання з мінімальними втратами. Разом з тим були відзначені технічні неполадки у бортовому обладнанні кількох літаків F-111 і A-6, що змусило їх відмовитися від скидання авіабомб. Каддафі оголосив, що у результаті нальоту загинуло близько 40 мирних лівійців, включаючи приймальню дочку Каддафі, 15-місячну Ханну.

У 2011 р. з'ясувалося, що поширювана лівійської пропагандою історія про смерть Ханни Каддафі — брехня. Після того, як сили Національної перехідної ради захопили резиденцію Каддафі Баб-ель- Азізія, були виявлені документи, які вказують на те, що Хана Каддафі жива і здорова.

Частина бомб після скидання з малої висоти не вибухнула. Тим не менш, всі намічені об'єкти були вражені. На землі були знищені кілька військово-транспортних літаків Іл-76, що використовувалися для підтримки терористів за кордоном.

США офіційно заявили, що фізична ліквідація Каддафі не була метою нальоту. Багато авторів піддавали це твердження під сумнів, оскільки резиденція Каддафі у Тріполі (де він у той момент був відсутній) також піддалася удару.

Учасник першого повітряного нападу на Лівію, 1986 рік

Реакція Лівії на наліт була надзвичайно стриманою, не рахуючи обвинувальних виступів на адресу США. 16 квітня було випущено кілька ракет «Скад» по американській базі на італійському острові Лампедуза (всі ракети впали в море). Терористична організація Абу Нідаль у Лівані стратила, утримуваних нею, одного американського і двох британських заручників, оголосивши це відповіддю на агресію США. Американські джерела відзначають, що після подій березня - квітня 1986 р. Лівія різко скоротила підтримку міжнародного тероризму.

Прийнято вважати, що вибух авіалайнера Боїнг-747 над Локербі (Великобританія) у грудні 1988 р. був організований лівійськими спецслужбами за наказом Каддафі як помста за бомбардування. Лівія визнала свою відповідальність за цю подію, а два лівійських агента були засуджені за організацію вибуху, однак існують альтернативні версії тієї події. Сьогодні приписують вибух літака палестинським терористам або Ірану. Визнання Лівією своєї відповідальності за вибух над Локербі було необхідною умовою для зняття американських санкцій з цієї країни.

Наліт на Лівію практично не позначилися на американо-радянських відносинах, хоча радянські ЗМІ формально звинуватили США в агресії. Нове керівництво СРСР було налаштоване на пом'якшення міжнародної напруженості, що досягла до середини 80-х років найвищої точки, тому вирішило не нагнітати обстановку. Єдиним практичним кроком СРСР було скасування запланованого візиту міністра закордонних справ Едуарда Шеварднадзе у США. У деяких країнах світу мали місце демонстрації проти бомбардування Лівії. Використання США британських баз для проведення операції зустріло суперечливу реакцію у Великобританії.

Під час нальоту було пошкоджено будівлю посольства Франції у Тріполі. Висловлювалися припущення, що це було зроблено навмисно в якості «покарання» Франції за відмову надати повітряний простір, однак ушкодження отримали і посольства кількох інших країн.

У ході епідемії СНІДу, яка розгорілася у США у середині 80-х рр., уряд Рейгана через ЗМІ вів пропагандистсько-просвітницьку роботу серед молоді. Президентська адміністрація виявилася замішаною в безлічі скандалів, найбільшим з яких стала справа «Іран-контрас».

«Іран-контрас» — великий політичний скандал у США у другій половині 1980-х рр. Розгорівся у кінці 1986 р., коли стало відомо про те, що окремі члени адміністрації США організували таємні постачання озброєння до Ірану, порушуючи тим самим збройне ембарго проти цієї країни.

Подальше розслідування показало, що гроші, отримані від продажу зброї, йшли на фінансування нікарагуанських повстанців — контрас в обхід заборони Конгресу на їх фінансування.

Для юридичного прикриття операцій з поставки зброї була заснована фірма «Ентерпрайз», що відкрила кілька офшорних банківських рахунків і торгових контор по поставкам зброї. В якості її засновників виступили пов'язаний з ЦРУ відставний генерал-майор ВПС США Річард Секорд та іранський емігрант Альберт Хакім. Навесні 1985 р. перша партія зброї, була придбана через «Ентерпрайз» і була передана «контрас».

У травні того ж року консультант Ради національної безпеки США Майкл Ледин залучив до операції Ізраїль, за посередництвом якого до Ірану почали поставлятися протитанкові ракети BGM-71 TOW і запчастини до зенітних ракет «MIM-23 Hawk». Перша партія ракет була передана Ірану в серпні - вересні 1985 р. В обмін на це був звільнений один з американських заручників.

Операція була розголошена, після того як 5 жовтня 1986 р. над Нікарагуа був збитий військово-транспортний літак C-123K з вантажем військового призначення для «контрас». Пілот, що залишився живим, американець Юджин Хасенфус, був затриманий урядовими силами і дав свідчення, що працює на ЦРУ. Незабаром після цього одна з ліванських газет оприлюднила історію з продажем зброї Ірану.

Скандал не мав значних наслідків; багато деталей справи «Іран-контрас» не розголошені дотепер. 25 листопада 1986 р. президент США Р. Рейган оголосив про створення комісії щодо розслідування обставин справи «Іран-контрас». 1 грудня 1986 р. під керівництвом сенатора Джон Тауер розпочала роботу комісія, що згодом отримала назву «Комісія Тауера».

26 лютого 1987 р. була опублікована доповідь комісії. В тексті 200-сторінкової доповіді дії адміністрації Рейгана були піддані критиці.

Хто мав пряме відношення до справи «Іран-контрас». Це — Елліот Абрамс, який у 1980 - 1988 рр. надавав підтримку у збройній боротьбі нікарагуанським контрреволюціонерам проти сандиністського уряду, всупереч заборони американським Конгресом постачати їм зброю.

У 1991 р. був визнаний винуватим у приховуванні у 1986 р. інформації від конгресменів про таємні поставки зброї у Нікарагуа. Однак у 1992 р. президент Джордж Буш-старший зняв з нього це звинувачення. Роберт Гейтс — причетність до скандалу ще розслідується. Роберт Макфарлейн, радник президента Рейгана.

Щоправда, цей скандал майже не позначився на рейтингу довіри виборців США. У 1986 р. відбулося обвальне падіння цін на нафту, що економісти пов'язують із зовнішньою політикою Рейгана.

Рейган залишив посаду у 1989 р. по завершенню другого терміну. Його наступником став Джордж Буш-старший, який був віце-президентом під час обох термінів Рейгана.

У 1994 р. Рейгану поставили діагноз — хвороба Альцгеймера. У 1995 р. нагороджений дипломом «Хранитель Вогню» від Центру політики безпеки США.

Рейган помер 5 червня 2004 р. у Лос-Анджелесі у віці 93 років.

Рональда Рейгана завжди шанували за серйозне ставлення до родинного життя.

У 1940 р. він, тоді актор, одружився з Джейн Ваймен, і невдовзі в них з'явилася донька Морін. У 1941 р. подружжя всиновило хлопчика Майкла. Цей шлюб розпався 1948 р.

У 1952 р. Рейган одружився вдруге — з Ненсі Девіс. У цьому шлюбі народилися син Рон і донька Патті.

40-й президент США є автором кількох рекордів, встановлених ним в політичній кар'єрі. По-перше, він був першим і залишається єдиним президентом США, який був членом профспілки і навіть очолював її: голлівудська Гільдія кіноакторів, президентом (главою) якої він був у 1947 - 1952 рр. та 1959 - 1960 рр; По-друге, 11 жовтня 2001 р. побив рекорд одного зі своїх попередників Джона Адамса і став найстарішим з усіх екс-президентів США. Помер у віці 93 років і 120 днів. Щоправда, пізніше цей рекорд побив на 45 днів екс-президент Джеральд Форд, який досі тримає пальму першості як такий, що прожив найдовше з усіх президентів США. По-третє, залишається найстарішим з усіх американських президентів за віком вступу на посаду (69 років) та залишення її (77 років). По-четверте, був першим президентом США, починаючи з 1840 р., який подолав так званий «нульовий чинник». Усі його попередники, обрані президентами у роки, нумерація яких закінчувалася на нуль, померли під час президентського терміну. По-п'яте, єдиний із президентів США, який знявся у комерційній рекламі (чоловічих сорочок). По-шосте, був перший з американських екс-президентів, який помер у ХХІ ст. По-сьоме, був рекордсменом серед усіх американських президентів: під час виборчої кампанії 1984 р. набрав 525 із 538 електоральних голосів (голосів виборців), перемігши при цьому головних противників Джиммі Картера та Уолтера Мондейла в 49 із 50 штатів. По-восьме, єдиний президент США, який розлучався, а першою леді стала його друга дружина. По-дев'яте, був не лише єдиним президентом з акторським минулим, а й також єдиним, хто виступав у Лас-Вегасі у ролі коміка (впродовж двох тижнів 1954 р. у готелі «Ласт Фронтір») першим.

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний словник. / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонця. — К.: МАУП. 2005. — 792 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.