Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Релятивізм політичний

Релятивізм (від лат. Relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.

Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.

Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов.

Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму. Релятивізм у часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна вважати Протагора. Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму.

Аргументи релятивізму філософи XVI - XVIII ст. (Еразм Ротердамський, Мішель Монтень, П'єр Бейль) використовували для критики догматів релігії і основ метафізики.

Іншу роль релятивізм відіграє у ідеалістичному емпіризмі (Джордж Берклі, Девід Юм; махізм, прагматизм, неопозитивізм). Абсолютизація відносності пізнання служить тут обґрунтуванням суб'єктивізму.

Релятивізм політичний (від лат. relatious — відносний) — методологічна основа політичної діяльності, що передбачає відсутність субстанційних моментів у політичному житті, абсолютизацію якісної нестабільності явищ, їх незалежність від факторів та умов, які часто неможливо довести за допомогою раціональних схем пояснення.

На відміну від методологічних схем ессенціалістських методологій релятивізм політичний допускає принципи конкретно-історичного розгляду політичних явищ, їх взаємозалежності.

Конструкції такого роду найчастіше ведуть до обгрунтування імморалізму в політичній діяльності, оскільки моральні категорії розглядаються лише в залежності від історичних умов, що, в свою чергу, визначаються суб'єктивною думкою політиків, яка припускає, що всі визначення належать їй та походять від неї.

Подібна логіка призводить до крайніх форм пробабілізму, принцип якого полягає в тому, що певний вчинок (в т. ч. і політичний), для якого свідомість може знайти ту чи іншу підставу, дозволяється й може бути виправданий за будь-яких умов.

Але оскільки підстав, у т. ч. і серйозних, може бути досить багато, то вирішальною у питанні про характер вчинку є зрештою не об'єктивність самої діяльності, а суб'єктивна оцінка суб'єктів політики.

У разі, якщо в ролі такого суб'єкта постають владні структури (наприклад, такі, як держава), релятивізм політичний обумовлюється водночас із констатацією мінливості й недосконалості будь-якої політичної ситуації, моральної норми з точки зору історичного розвитку та утвердження самоцінності того чи іншого політичного явища.