Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Святослав (964 - 972 рр.)

Наступником Ольги був її син Святослав — одна з найцікавіших постатей давньої доби історії України. М. Грушевський, який називав його «запорожцем на престолі», почасти мав рацію: Святослав був мужнім, войовничим князем, з лицарською вдачею. Але водночас він глибоко включився в міжнародні відносини й відіграв у них величезну роль. Він воював протягом усього свого правління, і походи його охоплювали величезну територію: ім'я його гриміло по всій Східній Європі та Західній Азії. Його знали письменники та історики Візантії та арабського світу.

Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу, де розгромив в'ятичів, камських болгар у 964 р. і перейшов до Хозарського каганату; у 965 р. він знищив його, і хозари розбіглися хто куди. Він зруйнував міста Саркел, Ітіль, Семендер. Після того пішов на Кавказ, розбив ясів (колишніх аланів, осетинів) і касогів (черкесів). Людність тікала, коли наближалося руське військо, але Святослав уживав усіх заходів, щоб поновити життя та порядок у завойованих краях. Однак скористатися зі своїх східних походів він не встиг: його було втягнуто у військові справи Візантії та Балканського півострова.

Візантія вела боротьбу з новим Болгарським царством, яке у ІХ - Х ст. значно зросло; межі Болгарії доходили до Костянтинополя, і Візантія примушена була платити їй данину. Але в половині Х ст. Болгарія стала підупадати і поділилася на дві частини — східню та західну. Візантійський цісар Никифор Фока вирішив скористатися з її ослаблення і втягнув у боротьбу Святослава, обіцяючи йому за допомогу багато золота і спокушаючи можливістю заволодіти тією країною.

З великим військом — до 60000 вояків — Святослав напав на Болгарію, здобув Дорістол (Силістрія), ще 80 міст і вирішив перенести свою столицю до Переяславця. Там, казав він, «вся благая сходяться: від греків — золото, паволоки, вина, овочі, з Чехів і Угрів — срібло та коні, з України — хутра, мед, віск і раби». Болгари пішли на порозуміння зі Святославом. Тоді Візантія напустила на Україну печенігів, які обложили Київ, де була Ольга з онуками. Лише завдяки випадкові вона уникнула полону. Святослав примушений був покинути Болгарію й рятувати столицю. Розбивши печенігів, він вернувся до Болгарії.

У спілці з болгарами та уграми Святослав пробував вигнати греків з Європи і загрожував самому Царгородові, але новий цісар Іван Цимісхій, зібравши великі сили, примусив Святослава до капітуляції, і у 972 р. знову укладено договір з Візантією. Святослав вирушив на Русь, сподіваючись повторити похід з новим військом, але по дорозі, біля Дніпрових порогів, його забили печеніги.

Святослав був політичним діячем, який брав участь у великих подіях на Сході Європи. Однак у справах України він грав скоріше негативну роль, і мали рацію бояри, які закидали, що, шукаючи чужих земель, той нехтував своїми. Знищення Хозарського каганату принесло Русі тільки шкоду, бо вона сама неспроможна було боротися проти кочовиків, які протягом чотирьох століть панували в степах. Балканська політика Святослава також не дала нічого Русі. Болгарська війна була програна з тяжкими втратами (у вирішальній битві під Доростолом загинуло близько 15000 русів). Не зміг Святослав відступити на Русь — візантійський флот перекрив гирло Дунаю. Наприкінці липня 971 р. почалися переговори Святослава з імператором Іоанном І Цимісхієм. Вони завершилися підписанням невигідної для Русі угоди. Текст її можна знайти в «Повісті временних літ». Договір позбавляв Русь майже всіх переваг, здобутих попередніми князями: зокрема, Київ повинен був відмовитися від претензій на візантійські володіння у Криму, Чорне море перестало бути «Руським», хоч імператор обіцяв відновити торговельні стосунки між двома державами і гарантував Святославовій дружині безперешкодний шлях додому.

У цьому періоді можна констатувати важливий факт: зміцнення поганської реакції серед княжої дружини. Літопис оповідає, що Святослав відмовився хреститися, мотивуючи свій учинок ворожим ставленням дружини до християнства: вона глузуватиме з князя-християнина. Проте серед його дружинників було багато християн. Поховавши княгиню Ольгу, Святослав дає волю антихристиянським настроям. Розпочинається період жахливих репресій, причому — масових, об'єктами яких стали і християни-іноземці і християни-русичі. Серед загиблих був князь Гліб, якого вважали нерідним братом Святослава.

Є версія, що саме він супроводжував Ольгу в подорожі до Константинополя й був тим таємничим небожем, який згадується в ряді історичних джерел. За віру Святослав переслідував як високо посадовців, у тому числі і своїх родичів, так і пересічних християн; кількість знищених сягала кількох тисяч. Ненависть князя поширювалася також на християнські храми, зокрема, у Києві було зруйновано церкву святої Софії та церкву Святого Миколи на Аскольдовій могилі.

Після складення договору Святослав під осінь 971 р. вирушило до Києва.

Дорогою військо поділилося: одна частина на чолі з воєводою Свенельдом рушила суходолом, інша із Святославом Дунаєм у Чорне море до Дніпра.

Але на дніпрових порогах русичів чекали печеніги, яких попередив посланець Цимісхія Феофіл Євхаїтський. Після зимівлі виснажене військо Святослава прийняло останній бій. Святослав загинув і, за переказом, хан Куря наказав зробити з його черепа чашу, в надії, що, п'ючи з неї, до нього перейдуть і найкращі якості переможеного ворога.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Українське державотворення: Слов.-довід — К., 1997.