Політологія: навчальний посібник Частина ІІІ - Висоцький О.Ю. 2012

Лекція 12. Світовий політичний процес та сучасні суспільно-політичні течії
Лібералізм і неолібералізм

Лібералізм об’єднує прибічників парламентського ладу, заснованого на наступних принципах: всі люди вільні і мають однакові громадянські права; особистість і її права є основою будь-якого суспільства, права особи священні і обов’язок держави їх оберігати. Пошуки компромісу і досягнення консенсусу між індивідами, соціальними верствами і державою — основний зміст виконавчої і законодавчої влади. Лібералізм (від лат. liberalis — вільний) сформувався наприкінці XVII - початку XVIII століття як ідеологія людей, які краще за владу знають, що їм потрібно — наперед всього, ліквідація соціально-політичної залежності від держави та станових привілеїв. В його основі лежать роботи Ш.Монтеск'є, Д.Локка, Т.Гоббса, А.Сміта, Т. Джефферсона та інших. Економічною основою лібералізму стали роботи А. Сміта, Д. Рікардо, які виступали за природнє право — за повний простір приватної ініціативи. Це право породило інші економічні права — необхідність вільного ринку, дії закону конкуренції. Політичні права повинні доповнювати і охороняти первинні природні права. Засновники. лібералізму віддавали пальму первинності громадянському суспільству, а не державі. Економічна свобода є базою політичної і цивільної свободи.

У основу первинного лібералізму закладений принцип свободи особи, яка стоїть вище всіх суспільних інститутів. На першому місці, по думці одного зперших засновників лібералізму Б.Констана, стоїть свобода економічної діяльності і право обирати та бути обраними мають заможні люди. Тільки в цьому разі існує відповідальність особистості як перед собою, так і перед суспільством. Таким чином, лібералізм завжди відстоював вимогу індивідуальної свободи, толерантність до поглядів і переконань інших людей, але тільки з точки зору майнового цензу. Наприклад, громадянські права в першій країні ліберальної демократії США жінки отримали у перший чверті ХХ століття, а негри — у повному обсязі після другої світової війни.

Лібералізм нашого часу досить гармонійно зв'язав у собі принципи гуманізму й індивідуалізму. Принцип свободи в економічній сфері трактується як свобода від обмежень з боку держави. Боротьба за свободу означала для лібералів боротьбу за обмеження всіх зовнішніх обмежень, що накладаються на економічну, фізичну й інтелектуальну свободу людини. Вони виступали проти усіх форм спадкової влади і станових привілеїв. На базі цих установлень була сформована ідея «держави — нічного сторожа», суть якої складається в тому, що держава повинна бути наділена лише мінімальними необхідними функціями, які забезпечують охорону порядку і захист країни від зовнішньої небезпеки. Саме в лібералізмі сформувалася ідея пріоритету громадського суспільства над державою. Поряд з цим, постійно існує думка, що ринкова система відносин не гарантує досягнення загального добробуту. Державний і суспільний сектор економіки повинні вносити вагомий вклад в стабільність економічного становища людей.

В сфері державного будівництва виділяються ідеї обов’язкового поділу влади і наявності парламентаризму. Для лібералізму характерні ідеї багатопартійності, плюралізму ідеологій, захисту ідей демократії, розширення прав місцевого самоврядування. Між тим, значення держави і державного апарату весь час зростає Найбільше повно ідеї лібералізму знайшли в практиці англо-саксонських країн і США. У США індивідуалізм розглядається як головний принцип устрою суспільства. Самостійність і опора на власні сили, свобода конкуренції — головні установлення американського способу життя. Виникнення лібералізму тісно пов’язане з розвитком капіталізму, буржуазними революціями.

Будь яка ідеологія змінюється під впливом економічних, політичних, соціальних умов. Ідеологія лише тоді життєздатна, якщо вона реагує на зміни в навколишньому світі. Ідеї, що були вкрай необхідними в ХVІІІ - ХІХ ст., морально застаріли на початку ХХ ст. зокрема. Капіталістичний світ у перший половині ХХ ст. розвивався в економічному сенсі дуже нестабільно. Активно розвивався монополізм, що як наслідок приводило до занепаду дрібного і середнього бізнесу, до безробіття . Все це вело до соціальної невпевненості.. Під впливом цих негараздів починається перегляд окремих сторін ліберальної концепції і з’являється неолібералізм, що об’єднав в собі класичні цінності лібералізму і нові вимоги часу до соціально-економічного розвитку. Його формування в 30-х р. ХХ ст. пов'язують із «новим курсом» Ф. Рузвельта. Неолібералізм скорегував ряд важливих установлень своєї ідеології. Зокрема, неолібералізм визнає необхідним деяку участь держави в регулюванні економічних відносин, проведенні активної соціальної політики. Неолібералізм проголошує ідею державного захисту підприємництва, ринку і конкуренції від монополізму, ідею соціального захисту громадян, забезпечення рівних соціальних можливостей у здійсненні основних прав людини. Він виступає за обмеження влади монополій, розподіл матеріальних благ через систему податків і державних соціальних програм на користь нижчих прошарків суспільства. Неолібералізм вважається ідеологічною платформою Демократичної партії США.

В основу неолібералізму покладені ідеї англійського економіста Д. Кейнса. Серед неолібералів — Ф. Хайєк, Дж. Гелбрейт, Р. Даль, Ф. Д. Рузвельт. Зміст їх новацій міститься в наступному: доктрина природних прав людини передбачає механізм вільного ринку, але за активної регулюючої ролі держави з метою підтримки сприятливих умов для конкуренції. Максимально необхідні політична і духовна свобода громадян, звільнення особи від колективного контролю, пріоритет прав людини перед інтересами соціального слою, класу, держави, свобода політичного вибору.

До функції держави відноситься захист підприємництва, ринку і конкуренції від монополізму, розробка загальної стратегії економічного розвитку; соціальний захист громадян: безплатна освіта, державна медична допомога, створення системи соціального забезпечення; забезпечення рівних соціальних можливостей у здійсненні основних прав людини. Суперечки в ліберальній середі з приводу ролі держави і зміщення, таким чином, політичних пріоритетів привели до повернення частини лібералів на позиції класичного лібералізму і переходу до табору консерваторів. Суспільство на думку сучасних нових лібералів повинно підвищувати рівень соціальної захищеності всіх громадян, здійснюючи, при необхідності, соціальну допомогу. Підкреслюється необхідність колективної дії в соціально-політичній сфері в рамках демократичних законів. Позиції сучасних лібералів явно зближуються з позиціями соціал-демократів.

Вищою метою лібералізму була ідея індивідуальної свободи. Ліберальне розуміння свободи включає гарантію прав особи, захист від сваволі влади, можливість впливати на рішення влади. Найважливіше твердження лібералізму — це необхідність встановлення балансу між суспільством і особистими інтересами людини. Країною класичного лібералізму вважають США. Сучасний ліберальний рух включає понад 100 партій з чисельністю понад 3 мільйони членів. Більшість ліберальних партій об’єднані у Ліберальний Інтернаціонал, створений ще у 1947 р. В Україні ліберальний напрям в чистому виді не існує. Його прихильники виступають за формування вільного ринку, забезпечення умов для різних форм економічної діяльності, розвиток конкуренції.