Юридичний словник-довідник - 2021
Форма права
Форма права — спосіб внутрішньої організації, а також спосіб зовнішнього вияву правових (юридичних) норм, який засвідчує їхню державну загальнообов'язковість. Розрізняють Ф. п. внутрішню — спосіб внутрішньої організації змісту, інтегрування елементів норми (тобто її структура) і Ф. п. зовнішню — спосіб її об'єктивації, матеріальної фіксації (тобто так звані джерела права). Є такі види зовнішньої Ф. п.: правовий звичай — санкціоноване (забезпечуване) державою звичаєве правило поведінки загального характеру; правовий прецедент — об'єктивоване (виражене зовні) рішення органу держави або думка спеціаліста щодо конкретної справи, якому надається формальна обов'язковість при розв'язанні всіх наступних аналогічних справ; нормативно-правовий договір — об'єктивоване формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою; нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру. Зв'язок між типом права і Ф. п. полягає в тому, що зовнішня Ф. п. визначається і зумовлюється насамперед його історичним типом.
Крім типу права, на зовнішню Ф. п. впливають також інші соціальні явища, фактори: внутрішньо суспільна ситуація, історичні, національні, культурні традиції, рівень політичної і правової культури, стан правосвідомості, юридичної науки тощо, тому у кожному типі права використовується, як правило, кілька його форм. Ф. п. здатна впливати певною мірою на тип права, тобто на його соціальну сутність.
Перша публікація: 01/01/2021
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.