Юридичний словник-довідник - 2021
Право користування землею
Право користування землею — інститут земельного права України та деяких інших країн, що становить сукупність правових норм, які встановлюють підстави виникнення права землекористування, визначають порядок землекористування, права і обов'язки землекористувачів. Інститут П. к. з. сформувався після проведення в 1917 р. націоналізації всіх земель та встановлення виключної власності держави на землю і був похідним від права виключної державної власності на землю. Політико — правовими причинами формування цього інституту були заборона приватної власності фізичних і юридичних осіб на землю та необхідність вироблення альтернативного їй юридичного титулу для фізичних і юридичних осіб, які користувалися земельними ділянками, що були власністю держави. Із скасуванням в Україні в 1992 р. юридичної монополії держави на земельну власність інститут П. к. з. зазнав істотних змін, але не втратив свого значення. Це зумовлено тим, що переважна частина земельного фонду України є державною власністю і використовується фізичними та юридичними особами, в тому числі й недержавними. Але поступово, з передачею земельних ділянок у колективну та приватну власність, сфера застосування інституту П. к. з. звужується. Фізичні та юридичні особи — власники земельних ділянок — мають право передавати їх у встановлених законодавством випадках в оренду, яка є різновидом права тимчасового користування землею. Поряд з поняттям П. к. з. як сукупності правових норм (П. к. з. в об'єктивному значенні) існує поняття П. к. з. як права конкретної фізичної чи юридичної особи володіти і користуватися земельною ділянкою. Див. Права землекористувачів, Обов'язки власників землі і землекористувачів.
Перша публікація: 01/01/2021
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.