Дитяча психологія - Т. В. Дуткевич 2012

Модуль ІІ. Діяльність та спілкування дошкільника
Тема 6. Особливості розвитку спілкування дорослого і дитини у дошкільному віці
Роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого

Найбільш сприятливе для розвитку особистості дітей середнього та старшого дошкільного віку спілкування на фоні позитивного, теплого, емоційно забарвленого ставлення вихователя до дитини (за С. Є. Кулачківською).

Позитивні результати дав експеримент, у якому вихователів навчали виражати емоції, а дітей адекватно їх розуміти.

В ході цього експерименту з вихователями проводилась бесіда про значення експресії у процесі спілкування, а також спеціальне навчання способам вираження своїх емоцій.

Формування у дітей розуміння експресивних засобів було здійснено методами:

а) ідентифікації різних емоцій за їх зображенням у формі портрета, сюжетних картинок;

б) опису дітьми портрета вихователя, зображеного на малюнку;

в) передачі дитиною характерних для вихователя способів вираження позитивних і негативних почуттів.

У ході спілкування дорослий виразно виявляв зацікавленість роботою дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, використовував посмішки, лагідну розмову.

Висновок про роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого:

- дитина недостатньо володіє вмінням розпізнавати і розшифровувати експресивно-мімічні засоби спілкування, використовувані дорослим, і потребує спеціального навчання цьому;

- розуміння експресивних засобів спілкування дитиною відбувається за умови, якщо дорослий виразно виявляє зацікавленість до роботи дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, використовує посмішки, ласкаву розмову.





Перша публікація: 01/01/2012

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.