Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник - Власова О.І. 2005

РОЗДІЛ 2

1 НАВЧАННЯ Й ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

1.3. Основні лінії психічного розвитку в процесі навчання й виховання

Психічний розпиток дитини як її цілісний особистісний розвиток здійснюється одночасно ПО трьох лініях:

✵ особистісна сфера (розвиток соціальної поведінки, спрямованості, ціннісних орієнтацій, самосвідомості);

✵ психологічна структура та зміст діяльності (виникнення й розвиток цілей, мотивів діяльності й розвиток їхнього співвідношення, освоювання способів і засобів діяльності);

✵ пізнавальна сфера (становлення інтелекту, розвиток механізмів пізнавання).

Таким способом людський індивід розвивається відповідно як особистість, суб'єкт діяльності та суб'єкт пізнавання.

У ході організованого навчально-виховного процесу змі-нюються різні аспекти психічного устрою дитини: відбувається накопичування знань і уявлень учня, удосконалювання та зміна його способів і вмінь виконувати різноманітні дії, формуються нові установки й цінності, мотиви й інтереси, загальні якості особистості. В цілісному розвитку дитини як учня й вихованця необхідно виділяти три основні напрями прогресивних змін:

✵ розвиток знань і способів активності в ході навчання;

✵ розвиток психологічних механізмів застосування засвоєних способів дій, насамперед таких узагальнених прийомів розумової діяльності, як абстрагування, порівнювання, узагальнювання, аналіз, синтез і перенос, які проявляються в різних видах (навчальні предмети) і навіть типах діяльності;

✵ розвиток загальних якостей особистості (особистісної спрямованості, психологічної структури діяльності, свідомості й мислення).

В останньому випадку розвиток особистісної спрямованості полягає у формуванні провідного типу спрямованості особистості учня (на навчання, на пізнавання або на взаємовідносини з навколишніми). На моделі формування навчальної діяльності вперше в онтогенезі відбувається становлення цілісної, завершеної психологічної структури діяльності як такої з її мотиваційним, орієнтовно-організаційним, виконавським і рефлексивно-оцінковим компонентами. Розвиток механізмів свідомості й мислення йде по шляху від установлення асоціативних зв'язків (зима — холодна, ялинка — зелена) як провідного механізму функціонування свідомості першокласника через конкретний зв'язок (блискучий, твердий, корисний — метал) у початковій школі та конфубулятивний, притаманний учням середніх класів (якщо сніг нагріти, то він потече) до цілісного зв'язку па основі сутнісних ознак, який як механізм свідомості й мислення старшокласників є верхівкою розвитку.

Оптимальними педагогічними умовами розвитку зазначених психологічних феноменів є умови розвивального навчання. Основними педагогічними умовами психічного розвитку в межах такого навчання є такі положення:

✵ нові дії та способи дій подаються на основі навчальної задачі; новий зміст спеціально виділяється для дитини й моделюється в теоретично-узагальненій формі;

✵ засвоювання йде в узагальненій абстрактній формі;

✵ формування спрямованості дитини відбувається через виділення специфіки діяльності, через оцінку її особистості у зв'язку з виконанням діяльності. Психолого-педагогічними домінантами такої системи

навчання виступають:

✵ теоретичне мислення як наслідок засвоєння теоретичних знань і вмінь;

✵ творчість як ядро особистості;

✵ активна особистість, яка себе створює;

✵ рефлексія;

✵ навчальна діяльність, що має складну будову.

Лише за умов поєднання їх можна сподіватися на позитивні результати такого навчання.