Безпека життєдіяльності - Я. І. Бедрій 2009

2. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ У ПОВСЯКДЕНІШ УМОВАХ ВИРОБНИЦТВА І У ПОБУТІ

2.2. Іонізуючі випромінювання. Радіаційна безпека

2.2.4. Норми радіаційної безпеки

Перші безмежні межі опромінення людей були визначені на початку XX ст. Оскільки у той час променеві ураження стосувалися головним чином шкіри, то було запропоновано прийняти як безпечну десяту частину дози, яка викликає еритему (почервоніння) шкіри через 10 діб.

У 1934 р. міжнародна комісія радіаційної охорони встановила толерантну дозу — 0,2 Р/добу. Із надходженням нових даних про віддалені наслідки впливу ІВ на людину термін «толерантна доза» був замінений висловом «гранично допустима» доза, а її величина встановлена 0,05 Р/добу, або 18 Р/рік. У 1958 р. МКРЗ прийняла гіпотезу безмежної лінійної залежності — доза — ефект, згідно з якою будь-які найнезначніші опромінення можуть викликати небажані генетичні наслідки, причому ймовірність таких наслідків прямо пропорційна дозі. Для фахівців, котрі мають справу з ІВ, доза становить 5 бер/рік. В даний час розробляються рекомендації з прийняття гранично допустимої дози в 1 бер /рік.

Нині діють «Норми радіаційної безпеки (НРБ-76/87), прийняті у 1987 р. При встановленні норм був взятий за основу такий принцип — забезпечити захист від ІВ окремих осіб, їх нащадків та людство в цілому, а також розробити відповідні умови для необхідної практичної діяльності, під час якої люди можуть потрапити під вплив І В.

У НРБ проведено чітке розмежування між дозовими границями для різних категорій опромінюваних осіб.

Категорія А — персонал, який працює безпосередньо з ІВ.

Категорія Б — обмежена частина населення (особи, які безпосередньо не працюють з ІВ, але за умовами проживання чи розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню).

Категорія В — населення.

Встановлені три категорії органів тіла людини, опромінення яких викликає різні наслідки:

I — усе тіло, червоний кістковий мозок;

II — м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, внутрішні органи;

III — кісткова тканина, поверхня шкіри, кістки, передпліччя, кісточка, стопи.

Норми радіаційної безпеки наведено в табл. у берах на рік.

Таблиця

Норми радіаційної безпеки

Закон України 1991 р. «Про правовий режим території, яка зазнала радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає рівні забруднення місцевості та вид екологічної зони. Згідно з цим Законом забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік, що перевищує природний доаварійний фон.

Наведено розподіл забрудненої території на зони:

— зона відчуження — 30 кілометрова зона, з якої була проведена евакуація населення у 1986 р. (40—80 Ки/км²);

— зона безумовного (обов'язкового) відселення — це територія, яка підлягала інтенсивному забрудненню довгоживучими ізотопами цезію від 15,0 Ки/км²; стронцію — від 3,0 Ки/км²; плутонію — від 0,1 Ки/км², а також територія,де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер за рік;

— зона гарантованого добровільного відселення — це територія з щільністю забруднення Ґрунту ізотопами: цезію від 5,0 до 15,0 Ки/км²; стронцію — від 0,15 до 3 Ки/км²; плутонію — від 0,01 до 0,1 Ки/км², а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення вище 0,1 бер /рік;

— зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія із щільністю зараження ґрунту ізотопами: цезію — від 1,0 до 5,0 Ки/км²; стронцію — від 0,02 до 5,5 Ки/км²; плутонію - від 0,005 до 0,01 Ки/км², а також територія, де людина може отримати додаткову дозу опромінення 0,1 бер/рік.

Таким чином, іонізуючі випромінювання за своєю природою шкідливі для життя. Будь-яке опромінення збільшує ризик захворювань. Крім того, у людей відсутні органи, які сприймають ІВ, що робить їх особливо небезпечними.