Всесвітня історія 11 клас

ТЕМА 8. РОЗВИТОК НАУКИ ТА КУЛЬУРИ (1945 р. – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

§ 31. Образотворче мистецтво, музика, театр, кіно, архітектура, фізична культура та спорт

3. Театр

У повоєнні роки театральне мистецтво переживало не кращі часи, оскільки увагу глядача привертав більш доступний кінематограф, а згодом і телебачення. За цих умов для повернення глядачів до театральних зал була здійснена величезна робота драматургами і театральними режисерами. У США, наприклад, виникла суто американська традиція організації театральної справи. Найвідоміший американський драматург Ю. О’Ніл визначив шляхи розвитку театру на десятиріччя. У його п’єсах «Продавець льоду прийде», «Довга подорож у ніч», «Місяць для пасинків долі» відтворена картина абсурдності й ганебності людських стосунків. Ці твори проклали дорогу для сприйняття публікою таких складних драматургів, як Т. Вільямс і А. Міллер. У п’єсах Т. Вільямса «Скляний звіринець», «Трамвай бажання», «Орфей спускається в пекло» та інших світ людських взаємин постає в усій його трагічності та проблемності. П’єси Т. Вільямса перекладені багатьма мовами, вони      з успіхом ставилися на сценах найпрестижніших театрів світу.      Уроботах А. Міллера «Смерть комівояжера», «Вид з мосту», «Після гріхопадіння» розглядаються проблеми цінності внутрішнього світу людини, його неповторності, відповідальності кожного за те добро і зло, які він учинив.

Співзвучні мотиви спостерігаються у творчості європейських драматургів, які створили «драму абсурду». Найвідоміші представники цієї течії — французькі драматурги румун Е. Йонеско та ірландець С. Беккет.

У п’єсах Е. Йонеско «Лиса співачка», «Урок», «Носоріг», «Небесний пішохід» домінують відчуття жаху та безглуздості існування. Широкої популярності набули п’єси С. Беккета «Чекаючи на Годо», «Кінець гри», «Остання магнітофонна стрічка». У 1969 р. творчість драматурга була відзначена Нобелівською премією. На відміну від кіномистецтва, розрахованого на мільйонну аудиторію та значною мірою пересічного глядача, театр усе ж таки залишається елітарним мистецтвом.

У Радянському Союзі театральне мистецтво досягло досить високого рівня. У кожному обласному центрі існували театри: музичні, драматичні, дитячі, а в Москві, Ленінграді та інших великих містах сформувалися цікаві творчі колективи, у яких працювали талановиті актори, очолювані видатними режисерами. Це, зокрема, Великий драматичний театр у Ленінграді на чолі з Г. Товстоноговим, московський Театр на Таганці (головний режисер Ю. Любимов), МХАТ, театр «Современник».

На весь світ знані балетні трупи Великого театру в Москві, ленінградського Маріїнського театру, Київського театру опери та балету. Відомі балерини Г. Уланова, М. Плісецька, танцювальні колективи — ансамбль «Берізка» під керівництвом І. Мойсеева, ансамбль імені П. Вірського, хор імені Г. Вірьовки — під час виступів демонстрували найвищий мистецький рівень.

Галина Уланова