Історія середніх віків 7 клас

ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ

§ 12. Європа ІХ – ХІ ст. походи норманів

1. Нормани

Скандинавський півострів завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто «людьми Півночі». З-поміж них виокремилися данці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави.

Більшу частину Скандинавського півострова займали ліси та гори. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море, а їхніми головними заняттями були мореплавство, рибальство, скотарство та мисливство.

Мореплавство було відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися вздовж берегів вузькими й звивистими затоками — фіордами. Нормани були чудовими суднобудівниками, а їхні кораблі на той час вважалися найкращими. Із VIII ст. скандинави будували вже вітрильні багатовесельні кораблі, довжина яких сягала 20 і більше метрів, а ширина — від 4 до 5 метрів. Такі судна вміщували до 150 осіб. У разі потреби їх можна було перенести на руках. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір.

Самі нормани з гордістю називали свої кораблі «кіньми моря». Ніс корабля прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія. За тогочасними віруваннями, це надавало кораблю магічної сили, боронило його від злих духів і відлякувало ворогів. Коли нормани приставали до берега й витягували корабель на сушу, то голову звіра знімали, щоб не розгнівати місцевих богів. Жителі Півночі давали кораблям імена («Дракон», «Великий змій»), дорожили ними й берегли їх.

Скандинавське судно ІХ-Х ст. Малюнок невідомого автора. XIV ст.

Ніс корабля норманів. 850р.

На світанку епохи Середньовіччя нормани жили племенами, кожне з яких очолював ярл, або конунг. Це був військовий вождь, який мав добре озброєну дружину, і кожен воїн давав йому клятву вірності.

Наприкінці VIII ст. в Скандинавії налічувалося не більше 2 млн жителів. Однак із початку IX ст. населення починає зростати. Цей приріст, а також пов’язана з ним нестача засобів до існування, спонукали скандинавів здійснювати набіги на сусідні землі. Із насаджених місць їх гнала також жадоба пізнання і пригод. Такі походи організовували та очолювали вихідці зі знатних родин. Так, у VIII ст. з’явилося чимало «берегових вождів», які були безземельними, але мали хоробрі серця. Навесні вони лаштували кораблі та зброю, набирали загін відважних воїнів і вирушали в далеке плавання. Часто перед відплиттям догори підкидали спис і за напрямком його падіння визначали шлях майбутнього походу.