Підручник Українська мова 8 клас - О.В. Заболотний - Генеза - 2016 рік

Уроки розвитку мовлення

Тема 7. ЧИТАННЯ МОВЧКИ

428

І. Прочитайте мовчки текст. Доберіть свій варіант заголовка. Розкажіть, що в образі бабусі Марфи вам сподобалося найбільше. Яким постав у вашій уяві оповідач?

ЦВІТЕ ГРУША

У бабусі Марфи - дві сестри-однолітки, груша й копанка. Копанку викопав і грушу посадив ще перший чоловік її Улас, який загинув у ту «германську» війну.

«То ж мені од нього, молоденького, дариця аж до віку. Груша родить, ще й зараз родить, копанка не міліє, і вода близько, ключем достаю».

Коли я вперше зайшов до бабусиного Марфиного двору, щоб напитися, то витягав воду тим «ключем» - вервечкою акацієвою, до якої приковано гак, закручений, як вус, щоб цеберку в воду не зронити.

Тоді був серпень, і спека стояла така крута, що йдеш і млієш.

«Чи не можна у вас напитися?» - спитав я у бабусі, що сиділа під грушею і вишивала сорочку.

«Як не можна, то навіщо б я тоді отуто жила!»

Вона хутенько підвелася, поклала шитво на траву і клубочком покотилася до хати по кухлик («Зараз кухлика винесу»). Вона була дуже згорблена, мовби нахилилася колись до грядки цибулину висмикнути та й уже не випросталася.

Коли я тяг воду, цеберка спершу глухо стукнулася боком об грушки, що плавали у воді, аж тоді набралася, а коли пив з дерев’яного кухлика, бабуся сказала так лагідненько, так не нарошне вимовляючи слова: «Доброго здоров’я пивши. Та в таку годину йти - хіба не підіб’єшся, як сонце аж колеться гарячим», - і дивилася на мене знизу, з-під своєї згорбленості, і усміхалася мудро, як усміхаються лише старенькі та діти.

Разом з водою я витяг з копанки і дві грушки.

«Самі, чи що, падають у воду?» - спитав я.

«Котра сама впаде, а то і я вкидаю, щоб холонули. Ось у полудень школярики йтимуть з учення, то до одної витягають, ласунці малі! Пригощайтеся в дорогу. Та ще ловіть, бо гарячі вони не такі».

Вона вже знову сиділа під грушею і вишивала. Без окулярів. I я спитав, чи то ж їй добре бачиться.

«А так, як замолоду, - сказала вона, не розхиляючись над шитвом. - Отам, як було мені сімдесят чи вже без одного не сімдесят п’ять, погано бачила, так погано, що очечки покійний сусіда мій Терешко, хай царствує, купив був, як їздив до Києва. А тепер бачу, як дівка!» - Бабуся Марфа засміялася тихенько, затишно і закивала головою над червоними хрестиками в манишці.

«Скільки ж вам, мамо, зараз?»

«Та як по-моєму, то без одного сто. А якби хто грамотніший прикинув, то, може, й сто з гачечком набралося б. Давно живу, забула вже й відколи. Трьох чоловіків своїх любеньких пережила. Скоро-скоренько і я до них піду. Піду, походжу, всіх трьох провідаю».

«А котрого… найдужче б хотілося побачити?»

«Усіх, сину. А зостануся коло останнього. До першого піду, то ще й не впізнає - молодесенький же! Навіщо, скаже, ти мені, бабо, здалася, іди собі геть! - Бабуся Марфа засміялася, аж чолом шитва дотулилася. - Другому до ніжок уклонилася би… Він тут недалеко лежить, у Гребенях. Під берегом, сердешного, знайшли пробитого наскрізь. Це як друга війна була. Я сама його поховала. Третій мені пара, хоч теж молодший уже за мене. Кував у кузні. Вийдеш, було, з хати і чуєш його молоточок. Уже й не дуже годився до роботи, а кував. Тоді погано йому, погано йому враз зробилося… Переказали мені люди, біжу до кузні, а його вже й назустріч везуть… Біля нього ляжу. Він упізнає, посунеться…».

«Собі вишиваєте чи людям?»

«Собі я вже все вишила, моя дитино. Людям. Хай носять та згадують бабу…»

Падають навколо бабусі жовті грушки з груші: гуп-гуп, гуп-гуп м’яко в траву. Гарячі. Вона відкидає шитво, збирає їх і кидає в копанку, а червоні хрестики на сорочці сяють, сміються сонцеві, густі та дрібні.

Коли я виходив з двору, бабуся Марфа провела мене до воріт і швидко- швидко впихала мені в кишені жовті гарячі грушки («Вони не заважать!»), а за нами йшов червоний півень у червоних «штанях» і сказав, як господар: токо-токо!

…Цвіте при зорях бабусина Марфина груша, чорніє зеленим мохом солом’яний дах на низенькій хатині, а у вікнах поночі. Я стою проти її похилених воріт, і дивлюся у двір, і слухаю так пильно, що тільки серце своє чую. Невже пішла бабуся Марфа?..

І раптом: токо-токо-токо! - півень у хлівці за грушею, - токо-токо! (Гр. Тютюнник).

ІІ. Виконайте тестові завдання.

Тестові завдання для оцінювання читацьких умінь і навичок

1. Характерними для структури цього тексту є ознаки, зазначені в усіх рядках, ОКРІМ

А діалогічна форма

Б наявність зачину й кінцівки

В виклад від першої особи

Г елементи опису приміщення

2. У тексті НЕМАЄ мікротеми

А смерть чоловіка бабусі Марфи

Б бабуся готує груші для школярів

В зустріч бабусі із сусідами

Г бабуся пригощає свого гостя

3. До зачину в тексті належить речення

А У бабусі Марфи - дві сестри-однолітки, груша й копанка.

Б Разом з водою я витяг з копанки і дві грушки.

В І раптом: токо-токо-токо! - півень у хлівці за грушею, - токо-токо!

Г Падають навколо бабусі жовті грушки з груші: гуп-гуп, гуп-гуп м’яко в траву.

4. Уперше оповідач зайшов до бабусі Марфи, щоб

А набрати груш В напитися води

Б записати її спогади Г запитати дорогу

5. У тексті НЕМАЄ підтвердження того, що бабуся Марфа була

А гостинною В щедрою

Б відповідальною Г доброю

6. Використовуючи інформацію з тексту, про бабусю Марфу можна сказати, що вона

А вміла вишивати В гарно співала

Б була віруючою Г лікувала травами

7. Як дарунок від першого чоловіка бабусі Марфі залишилися

А погріб і криниця В окуляри

Б кухлик і цеберко Г груша й копанка

8. Бабуся кидала груші в копанку для того, щоб

А очистити від них двір В помити їх

Б охолодити їх Г сховати їх від злодіїв

9. Коли оповідач виходив із двору, бабуся поклала йому до кишені

А хліб

Б пироги

В груші

Г вишиту хустинку

10. У тексті НЕМАЄ відповіді на запитання

А Чи самі груші падають у копанку?

Б Як бабусі вдалося так довго прожити?

В Кого із чоловіків бабуся хотіла б побачити найбільше?

Г Чи для себе вишиває бабуся?

11. Тип мовлення тексту —

А опис В розповідь

Б роздум Г розповідь з елементами роздуму

12. За стилістичними ознаками текст є

А розмовним

Б публіцистичним

В офіційно-діловим

Г художнім