Підручник Філософія 11 клас - Кремень В. Г. - Грамота 2012 рік

Тема 4. ПІЗНАННЯ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ФОРМИ

§ 8. Специфіка наукового пізнання

На відміну від донаукового, стихійно-емпіричного пізнання наукове виникає лише на певному етапі історичного розвитку людства. Його виникнення пов’язане із суспільним розподілом праці, з виокремленням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу.

Наукове пізнання — це відносно самостійна, цілеспрямована пізнавальна діяльність, що складається з взаємодії таких компонентів: 1) пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки з приводу своєї професійної діяльності; 2) об’єктів пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об’єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; 3) предмета пізнання, що детермінується об’єктом пізнання і проявляється в певних логічних формах; 4) особливих методів і засобів пізнання; 5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; 6) результатів пізнання, що виражаються в основному в законах, теоріях, наукових гіпотезах; 7) цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їх можливі зміни й бути застосованим практично.

Наукове пізнання — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання визначаються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання.

У науковому пізнанні у взаємодії єдності чуттєвого та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повного мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. У науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення. Ідея є особливою формою наукового пізнання. Вона не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, а спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання.

Діяльність нашого розуму визначається: 1) фактичним буттям як даним; 2) істиною, що є предметом і метою розуму, тим, що виступає як його ідея, дійсність, те, що ми шукаємо. Без наявного і того, що шукаємо, без факту та ідеї неможлива діяльність розуму як процесу.

В. Соловйов

Проблема — це форма і засіб наукового пізнання, що виступає єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема — це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відображає суперечність між знанням і дійсністю або суперечності в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми — це вихід із сфери вже вивченого у сферу того, що ще належить вивчити.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність котрої ще не встановлена й не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного.

Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру й дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта.