Підручник Фізика 8 клас - М. I. Шут - Перун 2016 рік

ЧАСТИНА II ЕЛЕКТРИЧНІ ЯВИЩА ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ

Розділ 5. ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ. ЗАКОНИ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ.

§ 28. ЕЛЕКТРИЧНА ПРОВІДНІСТЬ МАТЕРІАЛІВ: ПРОВІДНИКИ, НАПІВПРОВІДНИКИ, ДІЕЛЕКТРИКИ

Ми знаємо, що всі речовини в природі мають неоднакову здатність проводити тепло. Виявляється, що речовини мають також неоднакову здатність проводити електричний струм.

Провідниками називають матеріали (тіла), які добре проводять електричний струм. А це означає, що заряджені частинки в таких матеріалах можуть легко переміщуватись.

В діелектриках заряджені частинки не можуть переміщуватись. Діелектриками є скло, фарфор, бурштин, ебоніт і всі пластмаси.

Але значна кількість тіл у природі не належать проте ні до тієї, ні до другої групи і тому отримали назву напівпровідники.

Поділ матеріалів на провідники, напівпровідники і діелектрики є умовним. І може так статися, що та сама речовина в одних випадках повинна розглядатися як діелектрик (ізолятор), а в інших випадках — як провідник.

За здатністю проводити електричний струм речовини поділяються на провідники, діелектрики і напівпровідники.

Добрими провідниками є всі метали, водні розчини солей і кислот, графіт.

Діелектриками або ізоляторами називають матеріали (тіла) які не проводять електричний струм.

Напівпровідниками називають матеріали (тіла), які за своїми властивостями займають проміжне становище між дуже добрими провідниками і дуже добрими діелектриками.

Подумайте і дайте відповідь

1. Назвіть матеріали, які добре проводять електричний струм.

2. Назвіть матеріали, що не проводять електричний струм.

3. Які матеріали за своїми властивостями відносять до напівпровідників?





Перша публікація: 01/01/2016

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.