Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022

Морфологія
§1. Засоби вираження граматичних значень слова в українській мові

Як відомо, кожне самостійне слово становить єдність двох значень: лексичного і граматичного¹. Під лексичним значенням розуміємо реальний зміст слова, тобто співвідношення між звуковим комплексом, з якого воно складається, і поняттям або уявленням, яке ним називається².

Але слово не тільки щось називає — одночасно воно виражає якесь відношення, наприклад, відношення його до інших слів у реченні, відношення того, про що сповіщається, до дійсності, до особи, часу, кількості, відношення того, хто говорить, до висловлюваної думки і т. ін. Так, у реченні Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди (Олександр Олесь) слова сміються, плачуть, б’ють не тільки називають певну дію, що є їх лексичним значенням, а й указують на те, що ця дія справді відбувається у момент повідомлення про неї (тепер. час, множина). Це і є граматичне значення слова. Отже, під граматичним значенням учені розуміють «додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його основний (лексичний) зміст»³. Граматичні значенння відображають різні типи відношень між словами з лексичним значенням. Лексичне значення пов’язане з називанням відчуттів, уявлень, понять, а граматичне значення виражає відношення між словами — носіями лексичного значення для оформлення повідомлення про процеси і явища об’єктивної дійсності. Граматичне значення оформляє лексичне значення. Усі частини мови мають граматичне значення. Граматичне значення виражається граматичними засобами (афіксами), а лексичне — цілим словом. Службові слова виражають граматичні значення просторовості (перед лісом), часу (після дощу), єднальності (краса і сила), протиставлення (може, але не хоче) тощо. Проте у науковій літературі останнім часом поширюється думка про наявність у службових словах не лише граматичного, а й лексичного значення (її підтримують І.К.Кучеренко, М.І.Фурдуй та деякі ін.).

У сучасній українській мові для вираження граматичних значень використовуються такі мовні засоби:

Закінчення, тобто показники форм одного і того ж слова, наприклад: форма мрія виражає граматичне значення називного відмінка однини, мрії — родового, мрію — знахідного, мрією — орудного; читаю має значення першої особи однини, читаєш — другої особи, читає — третьої особи і т. ін. Одна і та ж граматична форма в українській мові дуже часто виражає сукупність граматичних значень. Наприклад, закінчення -у в слові мрію означає жіночий рід, однину, знахідний відмінок. Нульове закінчення теж є засобом вираження граматичного значення: дуб, пень, ліс, зелень, піч.

Службові слова. В українській мові прийменники і частки виражають граматичні значення тих слів, до яких приєднуються. Наприклад, у реченні На шлях я вийшла ранньою весною (Леся Українка) прийменник на конкретизує граматичне значення слова шлях (знах. в. однини). За допомогою частки б (би) виражається граматичне значення умовного способу (знав би, писала б).

Наголос досить часто слугує засобом розрізнення граматичних значень слів. Наприклад: травú (род.в. одн.) — трáви (наз.в. множ), дóшки (род.в. одн.) — дошкú (наз.в. множ.), вúкликати (докон.в.) — викликáти (недок.в.).

Суфікси і префікси можуть не тільки слугувати засобом творення нових слів, а й засобом розрізнення граматичних значень слова. Зокрема, у якісних прикметниках, прислівниках суфікси і префікси використовуються для творення вищого й найвищого ступенів порівняння: ніжний — ніжніший — якнайніжніший, ясно — ясніше — якнайясніше. За допомогою суфікса л — ў (графічно в) в дієсловах виражається граматичне значення минулого часу: водила — водив — водило — водили.

Чергування звуків виступають засобом вираження граматичного значення:

а) при утворенні видових форм дієслів: вибрати — вибирати;

б) при творенні форм родового, давального чи місцевого відмінка однини іменників: день — дня, рука — руці, берег — на березі.

Суплетивізм. Мовний засіб вираження граматичних значень за допомогою різних слів називається суплетивізмом⁴. В українській мові суплетивні форми виражають: а) число і відмінок в особових займенниках (я — ми, ми — нас, він — його); б) вид у деяких дієсловах (брати, говорити, ловити — недоконаний вид; взяти, сказати, спіймати — док.в.); в) форми ступенів порівняння (гарний — кращий, добре — ліпше, погано — гірше).

Порядок слів. Має значення тоді, коли слова з різним граматичним значенням вжиті в реченні в однакових формах (зокрема, коли збігаються форми знахідного і називного відмінків). Наприклад, у реченні Час зупинив страх (час — підмет, тобто суб’єкт дії, а страх — додаток, тобто об’єкт).

Синтаксичний зв’язок. За допомогою синтаксичного зв’язку визначається рід, а зрідка й число невідмінюваних іменників: сонячне Баку (сер. р.), хоробрі макí (множ.).

¹ Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. — М. : Сов. энциклопедия, 1990. — С. 314.

² Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г.Городенська, А. П. Грищенко— К. : Рад. шк., 1982. — С. 34.

³ Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — С. 313.

⁴ Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. — К. : Рад. шк., 1982.— С. 177.