Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022

Дієслово
§7. Категорія способу

КАТЕГОРІЯ СПОСОБУ — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, встановлюване тим, хто говорить. Категорія способу містить у собі форми дійсного, наказового і умовного способу, що протиставляються за позначенням реальності (дійсний спосіб) — нереальності (умовний і наказовий) дії.

Дійсний спосіб (або індикатив — лат. indikativus — дійсний спосіб) позначає реальну процесуальну ознаку, що реалізується в одному з трьох часових планів: теперішньому, минулому і майбутньому: «Мені війнула в очі сивина» (Д.Павличко), «І шумить, і гуде, дрібен дощик іде» (нар.тв.), «В тиху темную нічку безвидну Не стулю ні на хвильку очей» (Леся Українка).

Дійсний спосіб не має спеціальних, властивих тільки йому формальних засобів. Він виражається за допомогою форм особи і часу, а також роду (в минулому часі).

Наказовий спосіб (або імператив — лат. imperativus — наказовий спосіб) виражає волевиявлення мовця, яке залежно від конкретної комунікативної ситуації набуває модальних відтінків наказу, команди, заклику, побажання, прохання, поради, застереження тощо¹. Наприклад: «Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю» (Т.Шевченко). «В квітках всі вулиці кричать: Нехай живе свобода» (П.Тичина). У 30-х роках ХХ ст. досить поширеним був термін вольовий спосіб дієслова (М.Наконечний), хоча з 1929 року його почав витісняти загальновживаний тепер спосіб наказовий² .

Парадигму наказового способу, якому не властива категорія часу, складають прості й аналітичні форми, що регулярно утворюються від основи теперішнього часу (для дієслів недоконаного виду) і теперішнього — майбутнього часу (для дієслів доконаного виду). До простих належать форми 2-ї особи однини, утворені за допомогою закінчення -и або нульового закінчення (бери, неси) і 1-ї та 2-ї особи множини, утворені за допомогою закінчень -імо (-ім), -мо (роби — роб-імо/ роб-ім), -іть, -іте, -те (роб-и — роб-іть — роб-іте); до складних — форми 3-ї особи однини і множини, які регулярно утворюються поєднанням частки хай (нехай) з формою теперішнього (недок.вид) і формою теперішнього — майбутнього часу (док.вид): «Хай нап’ються донесхочу ниви» (Л.Костенко).

Загалом форми наказового способу можуть виражати різний ступінь наказовості — від категоричної вимоги до побажання. Найбільшим ступенем категоричності наділені форми 2-ї, а найменшим — форми 1-ї осіб. Для пом’якшення наказу при дієсловах наказового способу вживаються частки бо, но, ну, ану («Ходи-но сюди, дитино»), що характерно здебільшого для усного мовлення, а також форми умовного способу: «О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще» (І.Тобілевич). Для вираження категоричності наказу, команди форми 2-ї особи однини і множини наказового способу можуть бути замінені формами інфінітива: «Усім встати!».

Умовний спосіб дієслова позначає вірогідний, можливий або бажаний процес, реалізація якого пов’язується з наявністю тих або інших додаткових умов: «Якби мені черевики, то пішла б я на музики» (Т.Шевченко). З погляду вираження форма умовного способу — це аналітична структура, яка утворюється поєднанням дієслова у формі, співвідносній з минулим часом, і частки би (б): читав би, читала б, читало б, читали б.

Розрізняють два різновиди форми умовного способу: 1) форма у складнопідрядному реченні або в іншому граматичному контексті, який містить повідомлення про умову, необхідну для реалізації дії або стану, наприклад: «Якби я була пташкою в небі, я б полетіла, милий, до тебе» (нар.пісня); 2) незалежно вжита форма: «Пождав би ти місячної ночі» (Леся Українка).

Умовний спосіб може виражати спонукальне і бажальне значення.

Спонукальне значення дієслів умовного способу — це своєрідне поєднання умовності й наказовості. Дієслова з цим значенням виражають спонукання пом’якшено, не так, як дієслова наказового способу: «Таточку, голубочку, ви б краще лежали» (І.Тобілевич).

Бажальне значення умовного способу передається поєднанням дієслова минулого часу, що виражає ввічливе прохання, побажання з неозначеною формою дієслова. Речення з цими формами не мають паралельних відповідників з дієсловами наказового способу, як це, наприклад, мають конструкції з умовним спонукальним. Пор.: «Тебе б я слухала довіку, куме мій, аби б хотів співати» (Л.Глібов) — умовне бажальне; «Краще б ви поїхали нашими кіньми» (І.Тобілевич) — умовне спонукальне.

¹ Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. — [2-ге вид., перероб. і допов.] — К. : Вища шк., 1997. — С.419.

² Жовтобрюх М. А. Система частин мови в українській лінгвістичній традиції / М. А. Жовтобрюх // Мовознавство.— 1993.— №3.— С.11—12.