Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022

Дієслово
§10. Дієприкметник

Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника¹. Питання про статус дієприкметнків в українському мовознавстві вирішується неоднозначно. І.К.Кучеренко у статті «Граматична характеристика дієприкметника і його місце в системі частин мови» (Мовознавство. — 1967.— №4. — С. 12-20) та І.Р.Вихованець у монографії «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» (К., 1988.— С.180) вважають, що в дієприкметнику повністю переважають прикметникові морфологічні й семантичні властивості, що дає достатні підстави вважати його віддієслівним відносним прикметником.

Як і дієслова, дієприкметники мають категорію виду, часу і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого утворений (виконувати — виконуючий, написати — написаний).

Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі і відмінку.

За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна з цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).

АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ вказують на ознаку дійового предмета: любляча мати, зів’яле листя, осиротілі діти. Активні дієприкметники теперішнього часу виражають ознаку, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Вони утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду з додаванням суфікса -уч- (-юч-), -ач- (-яч-): лежать — лежачий, ревуть — ревучий. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка. Утворюються від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: збідніти — збіднілий, дозріти — дозрілий. До особливостей творення цих дієприкметників належить втрата суфікса інфінітивної основи -ну- (зжовкнути — зжовклий) і випадання кінцевого приголосного основи, зокрема -с- (осісти — осілий). Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються, а, як правило, замінюються описовою формою: той, що переміг, той, що допоміг, той, що зрозумів і т.д.

ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику. Творяться тільки від основи інфінітива перехідних дієслів: 1) за допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(-я): писати — писаний, віяти — віяний, якщо основа інфінітива має тематичний суфікс -ува- (-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який в наголошеній позиції початкове у змінює на о: бетонувати — бетонований, адресувати — адресований; 2) за допомогою суфікса -ен- (-єн-) від основи інфінітива ни -и- (-і-), де суфікс -ен- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-і-), та на приголосний: варити — варений, носити — несений. При творенні цих дієприкметників відбуваються морфонологічні чергування д/дж (попередити — попереджений), зд/ждж (заїздити — заїжджений), г, з/ж (зберегти — збережений), с/ш (заносити — заношений), к, т / ч (спекти — спечений), ст/щ (вимастити — вимащений), б, п, в, м, ф / бл, пл, вл, мл, фл (послабити -послаблений, оформити — оформлений); 3) за допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на -и- (-і-), -а-(-я-), -у-, -ер-: мити — митий, гріти -грітий, дерти — дертий. Від основи інфінітива, яка закінчується на -о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен- (-єн-) і -т-: колотий і колений, поротий і порений. Пасивні дієприкметники мають форму минулого часу і вживаються частіше, ніж активні.

Крім того, дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому разі вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: пекучий біль, блискучий оратор, вихована людина. Це явище має назву ад’єктивації дієприкметників. Дієприкметники можуть переходити і в іменники: Береженого й Бог береже; Поранений важко застогнав.

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, роботу зроблено. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ інфінітива перехідних дієслів з додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о-: прочитати — прочитано, сказати — сказано, збити — збито. Як і дієслова, керують іменниками і виступають у ролі головного члена безособового односкладного речення.

Сучасна українська мова : підручник для студ. вузів / за ред. О.Д. Пономарева. — К. : Либідь, 1997. — С. 188.