Стилістика української мови

Український менталітет і стилістика української мови

Стилістична своєрідність слів, словосполучень і речень нерідко створюється такою логічно-значеннєвою й емоційною ознакою, як менталітет, ментальність.

Менталітет — це сукупність психічних, інтелектуальних, релігійних, естетичних та інших особливостей мислення народу, соціальної групи або індивіда, що виявляються в культурі, мові, поведінці тощо. Синонімічним до цього слова є більш уживаний термін «ментальність» (франц. mental, від лат. mens — розум, мислення, душевний склад), який здебільшого використовується з метою національно-психологічної (водночас і філософської) характеристики свідомості і почуттєвої сфери народу, певних його верств і окремої особи.

Певні визначальні світоглядні і почуттєві риси становлять внутрішню духовну сутність українців як окремої нації, окремого народу, що помітно відрізняється від інших (навіть близькоспоріднених — російського, білоруського) народів. Ментальність народу як особливий зміст колективної свідомості виявляється в кожній окремій особі, її ідеології, моралі, поведінці, в сприйманні нею себе та оточення. Наприклад, у словах Т. Шевченка —

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю! —

виявляється почуття любові справжнього патріота до своєї батьківщини. Ці поетичні рядки сприймаються як ментальні, здатні пробудити національну свідомість, історичну пам'ять українців.

Вільнолюбно й лірично, загострено й ніжно поєднані почуття любові і ненависті, прихильності й зневаги, інші контрасти в поетичних рядках О. Олеся: Для всіх ти мертва і смішна, Для всіх ти бідна і нещасна, Моя Україна прекрасна, Пісень і волі сторона.

Синонімічні терміни «ментальність» і «менталітет» найчастіше стосуються таких величних за своїм змістом назв — понять, як Україна, українці, батько, мати, брат, сестра, гетьман, козак, тризуб та ін. Українська ментальність — категорія історична. Її основна сутність упродовж століть не змінюється. У ментальності сконцентровується очевидна спільність нашого народу в сприйманні світу, всього сущого в ньому і в самих українцях. На визначення типово національних, водночас і ментальних, рис українців натрапляємо в багатьох наукових працях, художніх текстах, напр.: Це не хлопи, а войовники, страшні самому цісареві оттоманському, — відповів київський латинський єпископ; ...свідомість національної окремішності, цінування волі та індивідуального розвитку. Пошана до громадського авторитету, лицарськість, глибока культурність; Українці над усе люблять свободу; В українському громадянстві завжди були живі прагнення незалежності; Українське життя має свій окремий стиль, спертий на високу народну культуру (І. Крип'якевич); ...великий розвиток і талановитість соціальних низів, — почування любові до рідної землі, до отчизни (М. Грушевський); ...музикальність українців, краса церковних співів (Н. Полонська-Василенко), а також: Говорячи про ментальність українця, ми відзначаємо його анархічну суть„ фатальне нерозуміння ролі національної єдності, повне неузгодження особистих інтересів з інтересами держави (В. Берестюк та ін.).

Українцям властиві сентименталізм, чутливість і ліризм, український гумор, артистизм, легка запальність; людяність, велика життєздатність, талановитість тощо. Ці якості характеризують український етнос, народ, націю тільки в основному і в різних (світо-сприймальному, філософському, соціопсихічному, історичному, гносеологічному) вимірах. Кожному народові притаманна своя, індивідуально-неповторна ментальність і мовні засоби її вияву.

Використання в усному й писемному мовленні форм і елементів, сповнених української ментальності, має бути стилістично вмотивоване, функціонально доречне і підпорядковане конкретній комунікативній меті.