Стилістика української мови

Стилістичне використання архаїзмів, історизмів

Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), перебуває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки соціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, становлять пережиток минулого, використовують архаїзми.

Архаїзми (грец. archaios — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструкції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.

У минулому теперішні архаїзми (серед них і історизми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з'явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використовують зі стилістичною метою — для створення історичного мовного колориту.

Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):

— лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова — синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.

— словотвірні архаїзми: вой — воїн, велій — великий, миса — миска, пребути — бути.

— морфологічні архаїзми: гортанію — гортанню, паде — впаде.

— фонетичні архаїзми: вольний — вільний, глас — голос, піїт — поет, вражий — ворожий, сей — цей.

Крім власне архаїзмів, розрізняють ще архаїзми-історизми (історизми).

Історизми — слова застарілі або ті, що старіють, які перейшли чи

переходять до пасивної лексики через дуже обмежене використання їх у мові у зв'язку з припиненням існування предметів, явищ, понять, які вони позначають.

Ці лексеми не мають синонімів, слів — замінників. Наприклад, у реченні Йшли списники, ...мечники, ...лучники, сховавши в колчани рій бистрих стріл — разючий дощ війни (М. Бажан) виділені слова — давні й сучасні найменування певних колишніх груп воїнів, озброєних по-різному і з неоднаковою, суто військовою метою.

Майже вийшли з ужитку лексеми раби і рабовласники, патриції і плебеї; урядники, становий, десяцький, соцький, тисяцький, волосний, писар, барон, граф, князь, цар, гетьман (виборний ватажок козацького війська Запорозької Січі); боярин, холоп, поміщик, кріпак, феодал, забуваються назви старовинної зброї: меч, лук, рогатина, сагайдак; назви одягу: жупан, намітка, запаска, очіпок. У 20-ті роки XX ст. широко вживалися лексеми продрозверстка, продподаток, комнезами, комбіди, неп, непман та ін., що на короткий час з'являлися як породження тодішнього режиму, а пізніше зникли, особливо в розмовно-побутовому мовленні. Історизмами стали слова і словосполучення Радянський Союз, Союз Радянських Соціалістичних Республік, колгосп, колгоспний лад, радгосп, Радянська Армія, Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), УРСР, обком, райком та ін.

Особливу групу архаїзмів становлять старослов'янізми (церковнослов'янізми) — лексичні,

фразеологічні або фонетичні запозичення із старослов'янської мови: ...як бувало во дні они, возвисили свій Божий глас; Німим отверзуться уста... (Т. Шевченко); Фашизм звірячий ввергніть у бездну! (П. Тичина).

Власне архаїзми та історизми належать до слів і виразів із виразною стилістичною функцією. До них вдаються в художньому мовленні, щоб відтворити колорит минулого життя, типізувати та індивідуалізувати певні риси характеру персонажів, надати зображуваним подіям відтінку певної експресії, іронії, зневаги, викликати в реципієнтів жартівливо-гумористичний ефект або й, навпаки, сповнити вислів пафосом урочистості, справжньої чи удаваної поваги: Тур тяжку боль одоліва, к Енею руки простягає і мову слезную рече (І. Котляревський); Жупан на ньому синій і китаєва юпка, пояс із аглицької каламайки підперезаний (Г. Квітка-Основ'яненко); Атомне ядро в трави прощення просить (А. Малишко); (Возний, звертаючись до Наталки): Рци одно слово: «Люблю Вас, пане Возний», і аз, вище упом'янутий, виконую присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою (І. Котляревський).

Надання мовленню архаїчних рис, вживання стародавніх лексем, граматичних форм і фонетичних одиниць має бути розважливим, стилістично вмотивованим, максимально обмеженим — навіть у тих випадках, коли йдеться про минуле.