Стилістика української мови

Стилістика односкладних речень

Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обсягом, проте вживаються в усіх стилях мови. Їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адекватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.

Односкладні речення — речення з одним головним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови і об'єктивно-суб'єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом речення.

Серед односкладних речень виокремлюють такі різновиди:

— означено-особові речення: Вітчизну сонячну свою люблю високою любов'ю (В. Сосюра);

— неозначено-особові речення: Весною в селі встають рано (Г. Тютюнник);

— узагальнено-особові речення: Не вчи орла літати (Нар. творчість);

— безособові речення: Ледь почало розвиднятись (С. Скляренко); Нема без втрати перемоги, без горя радості нема (О. Олесь); І стало скрізь тихо (П. Тичина);

— інфінітивні речення: Куди мені діватись? Де помочі шукати? Кого просити? (І. Котляревський);

— номінативні речення: Мітинги. Радість. Пісні. Братання. Хвиля народного ентузіазму (Г. Тютюнник).

Автор теорії односкладних речень О. Шахматов визначав односкладні речення як речення тільки з одним головним членом речення. У шкільній навчально-лінгвістичній практиці головний член односкладного речення прийнято умовно називати або присудком (в односкладних дієслівних реченнях — означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових, безособових, інфінітивних), або підметом (в односкладних номінативних, або називних, реченнях).

В усіх стилях і жанрах мови односкладні речення вживаються з неоднаковою активністю. За кожним з різновидів односкладних речень закріпилась у мові й певна своєрідна стилістична функція (функції).