Стилістика української мови

Загальна характеристика комунікативно-стилістичних якостей мовлення

Усі літературно-мовні одиниці — від фонеми і до тексту — сформувались у мові з певними, тільки їм властивими функціями. Це комунікативно-стилістичні функції — комплекс тих якостей (ознак, прикмет, особливостей) мовлення, яких досягають найдоцільнішим з усіх поглядів використанням мови, її ресурсів у кожній конкретній мовленнєвій ситуації.

Комунікативні можливості української літературної мови незмірно широкі, вони становлять основу культури мови і культури мовлення окремої людини, а також усього народу. Рівень розвитку мови в суспільстві завжди визначається рівнем освіченості народу і сферою, обсягом і стилістикою використання ним рідної чи нерідної мови. Тільки за сприятливих соціальних умов життя народу формується й розвивається такий феномен, як достатня чи висока культура мовлення кожного з носіїв певної мови.

До соціальних чинників, умов, якими визначається перспективне використання мови, а отже, і її розвиток, належить оволодіння носіями мови нормативністю, правильністю, точністю, логічністю, чистотою, простотою, виразністю, стислістю, образністю, доречністю, етичністю, естетичністю, милозвучністю та іншими якостями мови і мовлення. Характеризувати мовлення окремої особи, певної групи чи всього народу можна не тільки за цими найсуттєвішими позитивними ознаками, а й за іншими. Мовлення також буває: правдиве, продумане, вдумливе, вмотивоване, ґрунтовне, переконливе, непереконливе, правильне, неправильне, гостре, відверте, пряме, збуджене, набридливе; точне — точніше — менш точне — не зовсім точне, дохідливе — складне, сухе — емоційно-нейтральне — емоційно-образне, логічне — алогічне, виразне — невиразне, стисле — громіздке, голосне — притишене — тихе, уповільнене — прискорене, стилістично доречне — недоречне, погрозливе, імперативне, закличне, бажальне, шепеляве, заїкувате тощо.

Реалізацією якостей мовлення, гармонійним поєднанням їх забезпечується індивідуальна, колективна і всенародна культура мовлення. Мовлення щоразу позначене сукупністю певних якостей, бо мислення й дії людини залежать від її особистісної природи й соціальних умов життя. Окрема особа спроможна засвоїти тільки найголовніше з того, що наявне в розвиненій мові і в навколишній дійсності. Навіть усе людство впродовж свого існування пізнає себе і світ не абсолютно, а тільки в його найсуттєвіших виявах, обсягах і якостях. Кожна з комунікативних ознак літературного мовлення (нормативність, точність тощо) не виявляється окремо, тобто літературне мовлення не може бути тільки точним, не будучи водночас і нормативним, логічним, стислим тощо.