АСТРОНОМІЯ - М. В. Головко 2018

Частина 3. Космософія

Розділ ІІ. Астрономічні знання, наукова картина світу і світогляд

ТЕМА 2.1. АСТРОНОМІЯ І НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ

§ 11. АСТРОНОМІЯ І НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ

На початку XX ст. наш співвітчизник В. І. Вернадський говорив про те, що практична діяльність людини стає основною геологотвірною силою планети. Нині ми знаємо, що людина владна не лише змінити довкілля, але й знищити все живе на Землі. Ця обставина фактично стала одним з наріжних каменів світорозуміння сучасного людства.

1. Наукова картина світу.

Філософський словник визначає поняття наукової картини світу (НКС) так: «Наукова картина світу - система загальних принципів, понять, законів і наочних уявлень, сформована на основі синтезу наукових знань». Тобто НКС впорядковує, систематизує й узагальнює результати наукових досліджень, але ці узагальнення своїм змістом і суттю є вищими за конкретні результати окремих дисциплін.

Уявлення науки, передової на певному історичному етапі, значною мірою визначають суть НКС. Але водночас і від наукової картини світу залежить інтерпретація і тлумачення, окремих наукових теорій та концепцій.

Зазвичай виділяють три різнорівневих типи наукової картини світу: 1) загальнонаукова картина (об'єднує уявлення про природу і людину); 2) природничо-наукова і соціально-історична картина (комплекс загальних поглядів на природу і суспільство); 3) частковонаукові картини світу (відображають окремі суттєві фрагменти реальності, які досліджує людина,- астрономічної, біологічної тощо).

Оскільки НКС відображає діяльність людини, то вона містить досягнення не лише природничих наук, але також суспільних і технічних. У своїй структурі НКС має центральне, відносно стійке, теоретичне ядро, утворене усталеними неспростовними фундаментальними уявленнями даної конкретної епохи, й окремі часткові теоретичні моделі, що повсякчас перебувають у стадії доопрацювання. Коли йдеться про фізичну реальність, то до сучасних надстійких елементів наукової картини світу відносять принцип збереження енергії, принцип безупинного зростання ентропії, фундаментальні фізичні константи, що описують основні властивості Всесвіту,- простір, час, речовину, поле.

Характерна ознака наукової картини світу - її захищеність, спрямована на збереження власної концептуальної основи. Набуваючи рис парадигми (від грец. παράδειγμα - сукупність загальновизнаних наукових досягнень в ту чи іншу епоху, які є основою і зразком для нових наукових досліджень), НКС задає систему принципів освоєння довкілля, накладає певні обмеження на характер гіпотез, впливає на формування норм наукового дослідження. Вона вказує на стандарти наукової практики, на ідентичність переконань, цінностей і технічних засобів, етичних правил і норм, які сповідує наукове співтовариство для забезпечення існування наукової традиції. Все це впродовж тривалого часу визначає стійку систему знань, яку транслюють і розповсюджують через освіту, виховання й популяризацію наукових ідей та досягнень.

НКС - системне утворення. Її не може змінити одиночне, навіть найвидат- ніше, відкриття, а лише низка взаємопов'язаних відкриттів у фундаментальних науках, що спричиняють радикальну перебудову методів дослідження і значні зміни в нормах та ідеалах науковості. Зміна наукової парадигми приводить до повного або часткового заміщення елементів наукової картини світу, її еволюції, зміни її історичних форм.

Наукова картина світу історична. Вона спирається на досягнення науки конкретної епохи і є синтезом наукових звань, що відповідають конкретному історичному періоду розвитку людства. Діяльність кожного ученого, який здобуває нові знання, багато в чому зумовлена пріоритетами й потребами своєї епохи.

Процес наукового пізнання залежить від засобів та умов його здійснення. Натомість НКС визначає стратегію і тактику наукового пошуку (добір актуальних проблем, оцінку доступності й доцільності їх дослідження), задає темп зростання ядра достовірних знань. Екстраполяція нових достовірних знань і деяких найістотніших і обґрунтованих гіпотез за межі, де можлива для даної епохи їх перевірка експериментом і спостереженнями, поповнює новими деталями і збагачує НКС або, навпаки, виявляє її неузгодженість з виявленими фактами. У разі появи суперечностей виникають передумови кризової ситуації, яка рано чи пізно приводить до зміни наукової картини світу.

Отже, НКС є одночасно й умовою, і одним з головних результатів процесу наукового дослідження довкілля. Вона і направляє наукове дослідження, і змінюється сама за принципом зворотного зв'язку.

Хоча наукова картина світу - це лише тимчасова й доволі умовна модель дійсності, без її побудови і без сприйняття її як обґрунтованого відображення дійсності людський розум не міг би просуватися далі у пізнанні світу. Картина світу постулює універсальність відкритих законів природи і, врешті-решт, загальну впорядкованість, закономірність об'єктивного світу, без чого його пізнання неможливе.

2. Астрономічна складова сучасної наукової картини світу.

Нині вважають, що найдокладнішою є фізична картина світу, яка значною мірою спирається на астрономічні знання. Сучасна астрономія збагатила НКС такими поняттями як темна матерія і темна енергія. Переосмислення антропоцентризму, яке розпочалося з праць Коперника і поява вже в сьогодення антропного принципу та ідеї мультиверсуму (ч. 3, § 19), також сприяють розвитку наукової картини світу. Астрономія не просто збагачує НКС новими знаннями, але як і раніше посилює її евристичну функцію.

У минулому такими були висновки Миколи Орема про несумірність небесних рухів і неможливість кругообігу в розвитку Всесвіту (XIII ст.) та думки Миколи Кузанського (ще раніше Демокріта) - про нескінченний Всесвіт без центра і краю (XV ст.). Пізніше, в розвиток цих думок, виникла ідея геліоцентризму, з'явилися висновки Бруно про взаємозалежний світ зір і планет (навіть придатних для життя). А концепції - передбачення про структуру й еволюцію Всесвіту, Канта, Ламберта, Гершеля вже спиралися на ньютонівську картину світу.

Прогрес астрономії приводить до того, що її достовірні знання переходять в ядро НКС. Так геліоцентрична система світу, що була моделлю всього Всесвіту, з часом обґрунтована доказами, перейшла своєю основною частиною в розряд об'єктивних знань - теорію будови Сонячної системи. Інші ж її складові: абсолютний геліоцентризм, сфера нерухомих зір, що замикає Всесвіт, - все це було відкинуто вже Джордано Бруно.

Оскільки НКС має вписатися в культуру відповідної історичної епохи, то вона не відразу виходить з гіпотетичної фази і її не одразу сприймає більшість дослідників. Якийсь час існує конкурентна боротьба між новою картиною і її прихильниками, з одного боку, й адептами старої - з іншого. Нині в багатьох аспектах нове для НКС постачає саме астрономія.

Важко передбачати майбутнє, але інтелект людини такий потужний, що дає впевненість у його спроможності виявити не лише закономірності розвитку Землі та майбутні її етапи, але й охопити в теоретичному синтезі глобальніші, несумірні з земними, еволюційні перетворення, такі як еволюція Всесвіту.

Формування наукової картини світу залежить не лише від того, яким є Всесвіт, але й від передісторії суспільної практики нашої цивілізації. НКС відображає не всю сукупність закономірностей нескінченно різмаїтого Всесвіту, а лише його окремі особливості чи сторони, певні властивості. І характер цього «зрізу» визначає не лише внутрішня логіка розвитку науки, а найперше ті завдання, які ставить перед дослідниками суспільна практика. Іншими словами, наукова картина світу має соціальний, суспільний характер.

НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

• На підставі саморефлексії оцініть місце у вашому світогляді наукової картини світу.

ВИСНОВКИ

Сформована в людини наукова картина світу, тобто система загальних принципів, понять, законів і наочних уявлень, створена на основі синтезу наукових знань, значною мірою визначає її ставлення до дійсності. Завдяки НКС людина отримує образ довкілля, де всі елементи Всесвіту впорядковані й співвіднесені з нею самою так, що кожна її дія є елементом загальної структури.