АСТРОНОМІЯ - М. В. Головко 2018

Частина 3. Космософія

Розділ ІІІ. Астрономія як складова культури

ТЕМА 3.1. КОСМОС В КУЛЬТУРІ

§ 15. АСТРОНОМІЧНА КАРТИНА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Наприкінці IV ст. християнство стало основною релігією там, де раніше квітувала культура Стародавньої Греції. Окрім цього, відбувся розпад священної Римської імперії. Усе це привело до того, що змінилося не лише буденне життя людей, але і їхні погляди на світобудову.

1. Астрономічні уявлення народів сходу та арабського світу.

Епоха Середньовіччя (V - XV ст.) вивела на арену історії багато нових народів, особливо на європейському континенті. В цей період небувалого розквіту зазнав арабський світ. Окрему й особливу культуру Сходу зберігали Індія і Китай. На тлі активного розвитку спостережної астрономії в арабів, окремих успіхів у цій справі в Китаї та майже повної відсутності її в Європі й Індії, космологічні уявлення існували повсюду.

В Індії астрономічні уявлення про світобудову спиралися на залишки давньої, доарійської, культури, давньогрецькі джерела, але головно на математичні та філософські роботи місцевих видатних вчених. На увагу заслуговує діяльність математика і астронома Аріабхати (476-550), який вважав, що Земля має форму кулі й обертається навколо вісі. Він уклав коментарі до трактату «Сурья-сид- дханта» та написав твір, який називають «Аріабхати». В коментарях до цього твору, які в Індії складали аж до XVI ст., автора піддавали критиці за його припущення про обертання Землі, а також пояснення причин затемнення Місяця. Серед критиків Аріабхати був відомий індійський науковець Брама- гупта (598-660), який одним з перших висловив ідею про всесвітнє тяжіння.

Для китайської цивілізації з давніх-давен були притаманні регламентація і централізація. Це суттєво вплинуло на організацію астрономічної діяльності - її виконували як державну службу. Вона зводилася головно до реєстрації астрономічних явищ з метою їх прогнозування і передбачення «щасливих» або «нещасливих» днів для державних справ. На тлі такої спостережної астрономії формувалися в Китаї світоглядні уявлення та космологічні системи світу.

Про космологічні уявлення в Китаї на початку Середньовіччя розповідає літопис династії Цзінь (265-420), а також інші китайські писемні пам'ятки. Хоча ідея астронома Чжана Хена (78-139) про кулястість Землі ще не була загальновизнаною, але її вже не вважали плоскою (опукла форма - в середині Земля вище, по краях нижче) й такою, що тримається на чомусь. Астрономічні спостереженння, які тоді виконували в Китаї, сприяли поширенню реалістичних уявлень про будову Землі. Водночас небо в моделі світу під назвою «гайтянь» уявляли то у вигляді капелюха, що покриває Землю, то схожого на жорна. Сонце, Місяць і планети китайці вважали схожими на мурахи, що повільно повзуть в напрямку, протилежному обертанню неба.

Інша модель світу («сюань»), яка виникла в Китаї раніше, в III ст., й ґрунтувалась на ідеї «нескінченної порожнечі», подавала уявлення про небо, як порожнечу без меж, в якій незалежно рухаються кулясті Сонце, Місяць і п'ять планет. Рух світил відбувається під дією особливого вітру й цей рух можна вивчати з допомогою нерухомих зір, тобто на їхньому тлі, або відносно них. Рух Землі її мешканці не помічають, бо рухаються разом з нею.

Починаючи з XI ст. в Китаї виникли ідеї щодо природніх причин появи і розвитку Всесвіту. Такі думки висловлював філософ Чжоу-цзи (1007-1073), а також Чжан Цзай (1020-1077), який розвинув ідеї свого попередника. Він вважав існування природи незалежним від свідомості людини. В основі всього, що існує у світі, лежить невидима матеріальна субстанція «ци», розпорошена в нескінченному просторі. Вона проявляє себе в різних формах природи та природних тіл.

Перші астрономічні знання араби отримали з Індії, коли в останній чверті VIII ст. за наказом багдадського халіфа аль-Мансура було зроблено переклади арабською сиддхант Брамагупти й Аріабхати. З цих перекладів араби вперше познайомилися з теорією Птолемея (знаменитий «Мегале синтаксис» переклали з грецької на арабську лише в IX ст.).

В епоху існування Халіфату (VII - IX) в арабському світі домінували, спираючись на ідеї Птолемея, геоцентричні уявлення про світобудову. Пізніше арабські вчені висловили низку якісно нових припущень. Серед таких науковців був Абу Рейхана Біруні (973-1048). Він дійшов думки, що теорія Птолемея не відповідає справжній будові Всесвіту. Біруні вважав, можливо наслідуючи думки Брамагупти, що Земля обертається навколо осі й рухається у просторі, обертаючись навколо Сонця - центрального тіла у Всесвіті.

Під впливом ідей Біруні, а також з власних занять астрономією, ідеї про рух Землі та нескінченність Всесвіту висловлював знаменитий таджицький поет і вчений-енциклопедист Омар Хайям (1040-1123).

2. Уявлення про Всесвіт в культурі європейських народів.

Близько 547 р. у Візантії побачила світ книга «Християнська топографія Всесвіту, заснована на свідченнях Святого Письма, в якому християнам не можна сумніватися» колишнього купця й мандрівника, а потім ченця, Козьми Індикоплова. Автор виклав уявлення про світобудову де тверде небесне склепіння неба тримається над плоскою чотирикутною Землею на чотирьох стінах. Зміну дня і ночі було пояснено тим, що Сонце на півночі ховається за високу гору. Ця надзвичайно примітивна «система світу» стала дуже поширеною в той час.

Але у Візантії збереглися елементи грецької науки і культури. Тому поряд з примітивними космологічними уявленнями, що спиралися на тлумачення біблійного тексту, тут існували вчення, які бодай частково відображали давньогрецькі погляди на природу. їх висловлював, наприклад, в першій половині VIII ст. богослов Іоанн Дамаскін. Він не сприймав ідеї про розвиток природи (після божественного творіння світ незмінний), вважав, що земне і небесне є абсолютниими протилежностями. Але Дамаскін поділяв ідею Арістотеля про кулястість Землі.

У Візантії давньогрецькі наукові праці часто були єдиним джерелом знань, але з огляду на релігійні погляди, їх доводилося пояснювати і тлумачити. Це породило схоластику, яка на кілька століть стала основною темою для освічених діячів Церкви.

Протягом V - XI ст. в країнах Західної Європи панували примітивні космологічні уявлення. Єдиним достовірним джерелом відомостей про світобудову в християнському світі була Біблія, а також твори діячів церкви, присвячені тлумаченню християнського віровчення. З одного боку натуральне господарство і просте ремісниче виробництво не вимагали наукових знань, що не спонукало до їх розвитку. З іншого - християнство переконувало людей у тому, що дізнаватися про світ більше, ніж сказано про нього в Бібліі, неможливо й не потрібно.

Але з часом наукова і культурна спадщина Стародавньої Греції проникла, головно через арабів, у Західну Європу. Вчення Арістотеля й система світу Птолемея були сприйняті й допасовані до християнських поглядів на світ.

Однак деякі світочі думки стали сумніватися в тому, що Земля нерухома і що міститься в центрі Всесвіту. До таких належали франзузькі богослови і природознавці Жан Буридан (1295-1363) та Микола Орезмський (1320-1382), відомий також як Микола Орем.

Орем, зважаючи на свої погляди і міркування про світобудову, критикував астрологію. Він не заперечував можливості фізичного впливу небесних тіл як на земні процеси, так і на організм людини. Але твердження про зв'язок між розташуванням світил і долями окремих людей і навіть держав, а також поради брати це до уваги у повсякденних справах, вважав шарлатанством.

Теолог і філософ Микола Кузанський (1401-1464) у виданому посмертно творі «Про вчене незнання» поряд з богословськими ідеями, виклав власні космологічні уявлення, які суперечили традиційним. Всесвіт він уявляв необмеженим, бо інакше треба говорити про щось, що існує за його межами. Таке припущення суперечило б розумінню Всесвіту як такого, що містить все суще. Зважаючи на такі уявлення, Кузанський зробив висновок, що не тільки Земля, але й Сонце, і взагалі будь-яке тіло не може бути центром Всесвіту, бо, за його висловом, центр Всесвіту - скрізь, а межа - ніде. Кузанський, всупереч вченню Арістотеля, вважав, що між земними і небесними тілами немає принципової різниці. Всі тіла у Всесвіті перебувають в русі й у цьому сенсі вони рівноправні. Фактично Микола Кузанський за 100 років до Коперника проголосив принцип однорідності Всесвіту.

Цікаві космологічні ідеї мав Леонардо да Вінчі (1452-1519), що були оприлюднені тільки в XIX ст. Він був упевнений в матеріальній єдності Землі і Космосу, вважав зорі іншими світами, схожими на Землю. Натомість, Сонце, на думку Леонардо да Вінчі, єдине небесне тіло, що світить власним світлом. Воно відіграє головну роль у Всесвіті, бо є джерелом як будь-якої сили, так і самого життя. Великий італієць в переддень появи геліоцентричної системи світу обстоював ідею найтіснішої гармонії життя і Всесвіту.

НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

• Чому на ваш погляд араби, які були вправними спостерігачами зоряного неба, в питанні космологічних уявлень не просунулися далі геоцентричної системи світу Птолемея.

ВИСНОВКИ

Для Середньовіччя є характерним занепад науки (як порівняти зі Стародавньою Грецією) та примітивні світоглядні погляди. Але за цей період людство змогло не лише відновити раніше здобуті знання, але й підготувати корінну зміну космологічних уявлень. Астрономічна картина еволюціонувала від визнання Землі плоскою і нерухомою до сумнівів щодо відповідності геоцентричної системи світу справжній будові Всесвіту.