Історія української культури - Бердій Т.С. 2011

Розвиток української культури періоду пізнього Середньовіччя, Нової та Новітньої доби
Розвиток української культури в умовах Незалежності

Лекція 1

План

1. Формування нової суспільно-політичної дійсності та її риси.

2. Здобуття державної незалежності України та її вплив на розвиток культурного життя.

3. Розвиток української культури в 2000-х рр.

1. Формування нової соціокультурної дійсності та її риси.

Зміни в сучасній українській культурі спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років (вона розвивалася, за кордоном) і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років як гілку альтернативної, національно спрямованої культури (Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба і т.д.). Позитивну роль в підготовці змін в національній культурі мав період «перебудови». Після проголошення Незалежності складається нова ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність.

Наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як «посттоталітарне суспільство». Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб’єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення.

Актуальною проблемою стає розвиток української культури в ситуації «культурного шоку». Культурний шок — конфлікт двох або більше культурних систем на рівні індивідуальної свідомості.

На думку вітчизняних дослідників культурний шок в Україні є результатом взаємовпливу трьох культуротворчих векторів:

нової системи цінностей, що «імпортується» з країн Заходу разом з ринковими моделями економічної трансформації, розширення інвестиційних та торгівельних зв’язків між Заходом і Сходом;

старої «радянської» системи цінностей, настанов та поведінкових стереотипів, які домінують в суспільній свідомості;

цінностей традиційної української культури, яка швидко відроджується.

Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти «культурне» і «некультурне». Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм. Разом з тим, становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов’язане з глобальним планетарним процесом «етнічного ренесансу».

Якісним стрижнем, який пронизує всі складові культури і суспільства в цілому, є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій національної культури, яка стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, його державності, формування національної ідентичності. Культурна трансформація пов’язана з появою нових духовних потреб, пробуджених інтересом до національної культури, а також потоком нових культурних цінностей — як і заборонених вітчизняних, так і зарубіжних.

Базовою основою всіх змін в суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю і способу життя. Жорсткішими стають умови залучення населення до здобутків культури, бо на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація, встановлення високої оплати на вистави чи концерти елітарного мистецтва. На основі цих суперечностей створюються нові зони соціально-культурних напружень, які деформують традиційну українську ментальність, породжують мораль і психологію зверхності одних та приниженості інших.

Принципове значення у виборі шляхів розвитку української культури мала «деідеологізація культури». Набуває втілення принцип культурного плюралізму, множинності, багатоманітності форм культурного життя. Нові умови функціонування культури призводять до зростання ступенів свободи в діяльності культурних закладів. Утворюються конкурентні державі культурологічні структури (фірми, малі підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів та інші), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності.

Сучасне культурне життя характеризується новим співвідношенням професійної, самодіяльно-художньої, традиційно-народної та релігійної культури, тобто певною структурною мозаїчністю.

Примітною особливістю розвитку української культури, пов’язаною з її відкритістю, є розгортання діяльності ініціативно створюваних добровільних товариств, об’єднань, асоціацій різного спрямування, які поступово закладають важливе підґрунтя громадянського суспільства. Значна частина цих об'єднань плідно співпрацює з різними зарубіжними культурними, благодійними, науковими, освітніми інституціями, сприяючи входженню України в культурний європейський простір.

Характерного рисою нової соціокультурної реальності стає зміна суспільного і громадського статусу релігії, релігієзація значних верств населення, зростання впливу релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні орієнтації. Відбувається приховане (латентне) проникнення релігійно-культурної поліфонічності в усі традиційні складові національної культури, особливо у сферу побуту. Поступ цих процесів супроводжується певним посиленням релігійного плюралізму в широких масах, захопленням новітніми іноземними релігіями і вимагає уточнення основ методології наукового дослідження.

Зростаюча з часів «перебудови» відкритість функціонування і розвитку української культури за своїм змістом є формою входження в світовий культурно-інформаційний простір і разом з тим оприлюдненням тих здобутків культури, які протистояли офіційним нормативам соціалістичного реалізму або не були визнані. Цей процес супроводжувався інтенсивним проникненням на терени нашої культури продукції інших культур, особливо західної та російської. Предметом інтересу стала раніше стримувана масова культура, насамперед, в жанрах відеофільмів — еротики, трилерів, «мильних опер», «бестселерів» багаторічної давності, значна частина яких суворо заборонена цензурою західних країн.

Пропаганда західних цінностей в їх не кращих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену систему національних цінностей, робити привабливим для молоді «героїв» західного світу, часто чужих нашій моралі і нашому менталітету, що починає викликати протест громадськості. У зв’язку з підвищеною конкурентністю західної і російської культури указом Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» затверджено основні напрями розвитку духовності українського суспільства.

Посилюється потреба в новому просвітництві. У потоці новацій відбувається переміщення уваги системи освіти, громадянського виховання з базового принципу колективізму на особистість, на врахування індивідуалістичного начала української ментальності як фактору активізації

Важливою рисою нової соціальної реальності є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої все повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури (наприклад в літературі — Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка та інші).

Отже, розвиток української культури базується на таких засадах:

* самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;

* творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;

* забезпечення функціонування української мови в усіх сферах життя;

* забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості;

* підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон’юнктури;

* збереження національної культурної спадщини (пам’яток, цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;

* утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових основних культурно-мистецьких закладів та організацій;

* забезпечення державної підтримки для культурно-мистецьких організацій, об’єднань, окремих митців незалежно від форми власності;

* створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мистецтва.

Процес реформування культурної сфери має містити:

* створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним вимогам;

* реорганізацію фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі у відповідності із загальним напрямком суспільно-економічних реформ;

* заохочення зміцнення мережі незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть розвиток культури через багатоманіття творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;

* забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної культури на ринку.

2. Здобуття державної незалежності України та її вплив на розвиток культурного життя.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи.

В 1992 р. було затверджено національну символіку держави: Гімн «Ще не вмерла Україна» (слова П.Чубинський, музика М.Вербицький), Герб — тризуб, Прапор — синьо-жовтий. Найважливішою подією закріплення суверенітету є прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.

Одним з найважливіших для розвитку культури постало питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Важливим актом стало прийняття Верховною Радою «Основ законодавства про культуру» 19 лютого 1992 року.

У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викладання здійснювалося державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла одноманітність. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією - гімназії, ліцеї. Була задіяна програма державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну середню освіту. Однак державні школи зазнавали фінансових труднощів. Практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість була неспроможна фінансувати ПТУ. Масово закрилися дитячі садки.

Для підвищення рівня вищої освіти була введена система акредитації. Найбільші навчальні заклади отримали статус Національних. Наприклад, Національний Київський університет ім. Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія». Крім державних, з’явилась велика кількість комерційних вузів, кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі.

За роки незалежності розширилися культурні контакти з різними країнами. Це сталося завдяки роботі різних міжнародних фондів, можливості поїздок, спільним проектам. Були видані твори письменників, які працювали в еміграції, з’явилася перекладна література провідних закордонних істориків-українознавців (у 1993 р. українознавство викладалося у 28 університетах і коледжах США і в 12 університетах Канади).

Попри фінансові та інші труднощі розвивалася українська наука. Україна брала участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар». А також у космічних програмах «Спектр»,»Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа». Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді. Разом з тим на науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні проблеми. Реструктуризація управління економікою, перехід одних підприємств у приватну власність, збитковість інших негативно позначилися на галузевих наукових і проектних інститутах. Державне фінансування науки скоротилося в чотири рази. В Україну широко завозилася електронна техніка, власна її розробка і виробництво не налагоджувалися. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що в 1992 — 1996 рр. за кордон виїхали тисячі наукових співробітників.

З'явилося розділення культури на елітарну і масову. Масова культура — це культура, яка виникла в середині ХХ ст. в США, та яка знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Україна зіткнулася з таким явищем, як американізація культури, що особливо відчувалося в кінематографі, популярної музики, літератури.

Національні меншини України отримали широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською, іншими мовами викладання. Особливої уваги вимагала проблема розвитку культури кримськотатарського населення.

Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтеліґенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування виявилися у складній ситуації. Відбувалося, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів.

Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. В Україні за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тис. релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. З проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква.

Була відновлена діяльність Української греко-католицької церкви, крім того існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства, общини іудеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Релігійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедевр української храмової архітектури — Михайлівський золотоверхий собор, а також Успенський собор Києво-Печерської лаври.

Після здобуття незалежності в літературі та мистецтві України ствердився плюралізм, сама думка про можливість існування тоталітарному суспільстві була ірреальною. Високий рівень політизації суспільства призвів до розвитку публіцистики.

З'явилися нові молоді літератори, які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це - дочка Л. Костенко О. Пахльовська, О. Забужко, Ю. Андрухович, К. Москалець. Жанр історичної романістики розвивають Ю. Мушкетик, Р. Федорів. Роман Р. Іваничука «Орда» продовжує традиції П. Куліша, А. Кащенка, Б. Лепкого Поет М. Вінграновський написав яскравий роман «Наливайко». Повертаються Україну твори українських емігрантів - Є. Маланюка, І. Багряного («Сад Гетсиманський», «Тигролови»).

Заповнюються «білі та чорні плями» в історії, була розкрита правда про голодомор 1932 — 1933 рр., який був геноцидом проти українського народу, переоцінена роль національних героїв України П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи та ін.. У широкий вжиток увійшли твори П. Куліша, М. Грушевського, Д. Яворницького, М. Хвильового та ін.

Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів імені Горовіца, який засновано в Києві.

Отримала визнання творчість одного з засновників нового напрямку в у монументальному живописі Г. Синиці, («українська національна колористична школа»), яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Розвиток театрального мистецтва пов'язаний з новаторськими пошуками режисерів Р. Віктюка, Б. Шарварка, які отримали світове визнання.

Україна перетворилася у центр хореографічного мистецтва, З 1994 р. в Україні провадиться міжнародний фестиваль імені французького гумориста українського походження Сержа Лифаря (художній керівник Паризької «Гранд Опера»).

Успіхів за роки незалежності досягла українська естрада — С. Ротару, Т. Повалій, І. Білик, В. Зінкевич, А. Кудлай та ін..

Великого значення набуває проблема реституції — повернення в Україну з Росії, Німеччини, Польщі, Румунії та інших країн, вивезених свого часу культурних цінностей. За допомогою українських дипломатів повернуто в Україну особисті речі В. Винниченка, архів О. Ольжича. Згідно з Гаазькою конвенцією 1954 р. підлягали поверненню всі художні цінності, вивезені під час Другої світової війни.

3. Розвиток української культури в 2000-х рр

ХХІ століття характеризується розвитком глобалізаційних процесів. Глобалізація — загальносвітовий соціальний процес, що включає в себе потоки ідей, капіталів, товарів, науково-технічних досягень, політичних норм і стандартів законодавства, які зумовлють розвиток світу як цілісно-економічної, соціокультурної суперсистеми. Отже, розвиток української культури ХХІ століття проходить в контексті розвитку глобалізаційних процесів, що надає національним культурним процесам своєрідності.

Законодавча база. За останні роки було зроблено чимало для адаптації сфери культури до нових соціально-економічних умов. З цією метою розроблено й прийнято низку нових законів для сприяння розвитку окремих сфер культури: «Про музей і музейну справу», «Про бібліотеки та бібліотечну справу», «Про кінематографію», «Про охорону культурної спадщини», «Про вивіз, ввіз і повернення культурних цінностей», «Про добродійність і благодійні організації».

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму «Освіта XXI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», концепція «Основи національного виховання», «Українознавство в системі освіти». Обговорюються громадськістю проекти програм «Національна комплексна програма естетичного виховання», «Дозвілля і молодь».

14 грудня 2010 р. був ухвалений закон «Про культуру», який визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.

Закон «Про культуру» передбачає, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури на всій території України, сприяє створенню вітчизняного (національного) культурного продукту українською мовою та його популяризації в Україні й за кордоном. Вільне використання інших мов у сфері культури гарантується, окрім випадків, коли таке використання звужує права чи можливості громадян на доступ до отримання культурних благ українською мовою.

Не підлягають приватизації архіви (архівні установи), об’єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності; пам’ятки археології; документи Національного архівного фонду України; музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання державної частини Музейного фонду України; документи Державного бібліотечного фонду України; вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у фільмофонді; заклади культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури; заклади освіти сфери культури.

Крім того, забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній, бібліотек, музеїв, архівів, художніх галерей (виставок), кінотеатрів, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення.

Євроінтеграція. В 2005 році зовнішньополітичним вектором української політики визнано євроінтеграцію. Між Україною та Євросоюзом була підписана «Угода про партнерство і співробітництво» (набула чинності 1999 р.), тривають переговори щодо підписання «Угоди про асоціацію», що дасть можливість Україні здійснювати ефективне співробітництво на всіх рівнях, в тому числі і в культурно-освітній сфері. Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіту та науку, поширенні власних культурних здобутків в країнах ЄС. Основною формою контактів стали Дні культури України й різні фестивалі. Наймаштабнішим заходом такого роду стали Дні культури у Франції, де більше 500 представників всіх напрямів культури протягом майже трьох місяців провели близько 200 художніх акцій.

Освіта. На початку 2006 року в Україні нараховувалось 970 ВУЗів. З них приблизно 620 — І-ІІ рівня акредитації (у т.ч. 114 приватних) і майже 350 — ІІІ — ІV рівнів (в т.ч. 88 приватних).

Важливим кроком на шляху до реформування вищої школи в України було приєднання України до Болонського процесу 19 травня 2005 року, основна ідея якого — створення відкритого простору європейської вищої освіти. Визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; навчання протягом життя. Основна ідея документів Болонського процесу — двоступенева структура вищої освіти (бакалавр, магістр) та використання системи кредитів (ECTS).

Бібліотеки. На сьогодні бібліотечна мережа України складається з майже 45 тисяч бібліотек — публічних, спеціалізованих, академічних, вузівських, шкільних і т.п. Їх загальний фонд досягає 875 млн. одиниць. Величезні фонди мають Національна бібліотека ім. В. Вернадського, створена у 1918 році — 12 млн.примірників; Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Короленко (1886) — 6,5 млн. примірників; Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника (1940) — б млн. примірників; Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека (1834) — 2,3 млн. примірників; Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гмирьова (1881) — 2,3 млн. примірників; Державна історична бібліотека України (1939) — 750 тис. найрідкісніших книг і документів. Провідною публічною бібліотекою України є Національна парламентська бібліотека, що дає можливість читачам (100 тис. читачів щороку) скористатися 4 млн. книг, періодичними виданнями (на папері й електронних носіях), аудіовізуальними й образотворчими матеріалами, картами, нотами. Бібліотека обладнана сучасною комп’ютерною технікою, що хоч і дуже повільно, але все-таки впроваджується в усі галузі книговидання й бібліотечну мережу.

Засоби масової інформації. На сьогоднішній день в Україні зареєстровано більше 20 тис. періодичних видань. Деяким журнально-газетним видавництвам держава надає фінансову допомогу. В основному це дитячі видання, такі як газети «Зірка», «Ліхтарик», «Казковий вечір» і журнали «Країна знань», «Однокласник», «Веселочка», «Дзвіночок». Відповідно до бюджетної програми «Фінансова підтримка друку» ця допомога розширює свою географію й обсяг.

Значний вплив на формування художнього смаку й світогляду людини сьогодні робить телебачення. В Україні в 1932 році відбулася перша передача рухливого зображення, через два роки з’явився звуковий супровід, а в 1938 році почав працювати телевізійний передавач у Києві, що ретранслював телевізійний сигнал з Москви. Перша офіційна самостійна спроба передачі зображення в Україні була здійснена 1 лютого 1939 року.

До лютого 1994 року, коли набув чинності Закон України «Про телебачення й радіомовлення», Держтелерадіо і його обласні керівництва видали близько двохсот реєстраційних свідчень на право діяльності в сфері телебачення й радіомовлення недержавним телерадіокомпаніям (студіям, редакціям).

Сьогодні в системі Держтелерадіо України функціонують 24 обласні державні телерадіокомпанії, державна телерадіокомпанія «Крим», а також регіональні телерадіокомпанії в містах Києві і Севастополі. При цьому частка недержавного сектора телебачення й радіомовлення в інформаційному просторі України перевищує 96%,- і тільки близько 4% належить державі. Майже половина обласних (регіональних) державних телерадіокомпаній веде всі свої передачі українською мовою.

Література. Сучасна українська література представлена безліччю талановитих авторів, що працюють у різних жанрах. У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості, модернізм змінився постмодернізмом. Український постмодернізм зародився у кінці 1980-х рр. і пов'язаний з іменами К. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк; «Орден чину ідіотів»: Н. Гончар, Р. Козицький, В. Костирко, А. Крамаренко та інші.

До визначальних рис постмодернізму належать поєднання різних стильових тенденцій, часткова опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.

Нова література незалежної України представлена іменами таких письменників і поетів, як О. Забужко, Ю. Андрухович, В. Неборак, І. Калинец, Л. Подеревянський, В. Габор, Ю. Винничук, М. Матіос, В. Діброва, К. Москалець та ін. Для сучасної української літератури характерна розмаїтість жанрів, їй властиві свої, особливі стилістичні ознаки. Останнім часом українські автори домоглися успіху навіть у тих жанрах, до яких раніше представники вітчизняної літератури практично не зверталися. Прикладом можуть бути доробки науково-фантастичної прози («Аргонавти Всесвіту» В. Владко, «Кришталевий рай» Д. Бузько, «Чаша Амріти» О. Бердника), роботи українських прозаїків М. і С. Дяченко в жанрі фентезі.

В Україні проходять різноманітні літературні конкурси на кращі прозаїчні, поетичні й драматургічні доробки. Засновником одного з таких конкурсів є львівське видавництво «Кальварія». Для того, щоб відзначити кращих авторів, засновано тридцять літературних премій.. Відомий український письменник Ю. Андрухович був визнаний гідним міжнародної премії Фонду Антоновичей у США.

Книговидавництво. Зараз в Україні працює понад 600 видавництв різного профілю - державні, кооперативні, приватні. Можна відзначити такі, як «Смолоскип», «Основи», «Абрис», «Либідь» і т.д.

Музика. Про високий професійний рівень української пісні свідчать численні перемоги на різних міжнародних конкурсах і фестивалях (у тому числі й на фестивалі «Слов’янський базар» у Вітебську) Руслани Лижичко, Н. Могилевської, О. Пономарьова. Українські виконавці «ВВ», «Танок на. майдані Конго», «Океан Ельзи», «Мандри» домоглися не тільки творчого, але й комерційного успіху як в Україні, так і за її межами.

Вершиною творчої кар’єри співачки Руслани Лижичко (сценічне ім'я - Руслана) стала перемога на 49-му пісенному конкурсі «Євробачення». За правилами конкурсу, наступну церемонію повинна була приймати країна-переможниця. В 2005 році в Києві відбувся 50-й конкурс «Євробачення».

Триває розвиток сучасної національної музичної культури, в межах якої задіяні таланти молоді. Поряд з масовими телешоу «Фабрика зірок», «Танцюють всі», «Х-фактор» можна відзначити національні фестивалі: «Країна мрій» (м. Київ), «День Незалежності з Нестором Махно» (м. Гуляйполе), фестиваль етнічної музики в с. Шешори, «Золотий лев» (м. Львів).

Архітектура. У зв’язку з отриманням право на проведення Чемпіонату Європи з футболу в 2012 році, міста Київ, Донецьк, Львів та Харків розпочали активну забудову та перепланування з метою відповідності до європейських вимог. Реконструйовані та збудовані стадіони (НСК «Олімпійський» в Києві, «Донбас Арена» в Донецьку, «Металіст» в Харкові, «Арена-Львів» у Львові») являють собою зразок європейського стандарту.

Поряд з функціональною архітектурою західного зразка спостерігається зведення споруд національного значення. В 2008 році до 75 річниці Голодомору був збудований меморіальний комплекс, присвячений памяті жертв Голодомору; В 2010 році в с.Копачів збудований Парк-музей «Київська Русь»; розпочалися роботи з відновлення Десятинної церкви.

Театральне мистецтво України сягає своїми коріннями в обрядову пісню й танець, які були схожі на театральне дійство. Сьогодні три театри країни мають найвищий статус — національних: Національна опера України, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Національний академічний театр російської драми ім. Л. Українки. Академічними театрами є Львівські, Харківські, Одеський театри опери й балету. Львівський драматичний театр ім. М. Заньковецької, Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченко, Харківський російський драматичний театр ім. О. Пушкіна, Кримський російський драматичний театр ім. М. Горького.

Різноманітним є видовий діапазон театрів: 21 музично-драматичний театр, 16 драматичних, 9 — для дітей і юнацтва, 25 — лялькових, шість театрів опери й балету, а також театри драми, музичної комедії, оперети, маріонеток, пантоміми й ін. З’явилися муніципальні, відомчі й приватні театри.

Серед видатних діячів театрального мистецтва слід назвати провідного актора Київського українського драматичного театру ім. І. Франка, засновника Академії мистецтв України, міністра культури й мистецтва України (1999- 2001) Богдана Ступку, режисера-новатора Романа Віктюка та театрального режисера, актора, сценариста, музредактора Михайла Мельника. Вистави, поставлені М. Мельником: «Гайдамаки» — за поемою Тараса Шевченка, «Кара» — за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба», «Лоліта» — за романом Володимира Набокова, «Парфумер» — за романом Патріка Зюскінда і т.д.

Кінематограф. Сьогодні в Україні працюють п’ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженко, Одеська кіностудія художніх фільмів. Українська студія хронікально-документальних фільмів. Національна кінематека України, Українська кіностудія анімаційних фільмів і понад двадцять кіностудій недержавної форми власності. Провідні режисери країни - В. Савельєв, М. Кац, В. Новак, К. Муратова - продовжують працювати й знімати цікаві фільми.

Кризові явища в економіці протягом останнього десятиріччя негативно позначилися насамперед на стані матеріально-технічної бази у сфері культури. Потребує реформування законодавча база у сфері культури, вимагають удосконалення механізми фінансування та оподаткування закладів культури, необхідним є залучення інвестицій.

Основними причинами, що зумовили існуючий незадовільний стан у сфері культури є:

невиконання або ігнорування органами державної влади ухвалених законодавчих актів у сфері культури, які стосуються фінансування культури чи соціального захисту працівників культури;

систематичне порушення органами державної влади конституційних прав громадян у частині гарантованого доступу до культурних цінностей;

недостатнє врахування інтересів культури в законах, що регулюють суспільно-економічні сфери життя, зокрема в фінансово-бюджетних;

недосконалість галузевого законодавства у сфері культури (потребують оновлення закони про мови в Україні, про державні соціальні стандарти у сфері культурних послуг, про неприбуткові організації в галузі культури тощо); деякі сфери діяльності в галузі культури досі перебувають поза межами законодавчого регулювання (не прийнято закони про гастрольно-концертну діяльність, про механізми громадського контролю над прийняттям рішень у сфері культури, про соціальний захист митців тощо);

недотримання норм законодавства України про культуру

Отже, не дивлячись на позитивні тенденції розвитку і формування української культури як цілісної системи, необхідно продовжувати здійснювати комплексні заходи, спрямовані на поліпшення її стану.

Запитання для самостійного опрацювання:

1. Мовне питання в Україні: проблеми та перспективи розв’язання.

2. Світові глобалізаційні процеси та їхній вплив на українську культуру.

Література:

Основна: 4, 5, 8, 12, 13, 14, 22, 23, 24.

Додаткова: 40, 48, 51, 52, 54, 61, 63, 69, 86.