Теорія культури та масова культура - Джон Сторі 2005

Постмодернізм
Жан-Франсуа Ліотар

Головним внеском Жана-Франсуа Ліотара до дискусії щодо постмодернізму є його розвідка «Постмодерні умови», що вийшла у Франції 1979 р. та була перекладена на англійську в 1984 р. Вплив цієї книжки на характер дискусії був величезним. У багатьох аспектах саме вона ввела слово «постмодернізм» у загальний обіг¹.

Для Ліотара постмодерний стан характеризується кризою статусу знання в західних суспільствах. Вона виражена в «недовірі до метаоповідей» та в тому, що Ліотар називає «застарілістю метаоповідного апарату легітимації»². Ліотар посилається на нібито наявний крах або поширене відкидання всіх єднальних, узагальнювальних структур, котрі прагнуть донести до людини універсалістичні казки («метаоповіді»): марксизму, лібералізму, християнства та ін. Згідно з Ліотаром. метаоповіді діють через включення й виключення, як сили, що гомогенізують та заганяють неоднорідність у чітко визначені рамці, придушують і нейтралізують інші дискурси, інші голоси в ім’я універсальних принципів та запільних цілей. Мисленник стверджує, що постмодернізм начебто знаменує фіаско всіх універсалістичних метаоповідей з їхніми особливими істинами, котрі треба повідомити людям, і натомість указує на деталі гучніше багатоголосся з окраїн та його обов’язкову культуру, на різноманітність і перевагу неоднорідності над однорідністю.

Ліотар зосереджується на статусі й функції наукового дискурсу та знання. Наука важить для нього через роль, котру їй відвела епоха Просвітництва³. Її завдання полягає в тому, щоб нагромаджуючи наукове знання, сприяти поступовому розкріпаченню людства. У такий спосіб наука бере на себе статус метаоповіді, організує та мобілізує інші розповіді на загальному шлях}' до визволення людини. Утім, Ліотар стверджує, що після Другої світової війни легітимна сила статусу науки як метаоповіді істотно послабшала. «Про науку вже не можна сказати, що вона повільно, а те впевнено рухає людство вперед, до абсолютного знання й абсолютної свободи. Вона заблукала—її мета тепер уже не істина, а продуктивність»⁴. Так само, «вища освіта наділяє людей уміннями, а не ідеалами»⁵. Знання вже не вважають кінцевою метою,-лише засобом досягнення іншої мети. Подібно до науки, освіту судитимуть за її продуктивністю, і її риси дедалі посутніше формуватимуть вимоги влади. Освіта вже не відповідатиме на питання «Чи це істина?» — а лише на питання на кшталт «Яка з цього користь?», «Скільки це коштує?» та «Чи можна це продати?»⁶. (Постмодерна педагогіка вчитиме використовувати знання як форму культурного й економічного капіталу тане перейматиметься питанням, чи є те, чому вчать, істинним або хибним)⁷.

Перед тим, як перейти до іншого джерела, варто відзначити, що Ліотар не надто схвально реагував на зміну статусу культури. Масова культура («сучасна загальна культура») пост- модерних умов для Ліотара є культурою «згодиться все», «культурою притуплення», в якій смак не важить, а єдиною прикметою цінності є гроші⁸. Радує лише одне: Ліотар гадає, що постмодерністська культура є не кінцем набагато вищої культури модернізму, а ознакою грядущого пришестя нового модернізму. Постмодернізм — це те, що пориває зістарим модернізмом, аби породити новий: «Твір може стати модерним лише тоді, коли він спершу є постмодерним. За такого погляду постмодернізм виступає не фінальною стадією модернізму, а модернізмом у постійній стадії народження»⁹.

Стівен Коннор вважає, що «Постмодерні умови» можна витлумачити як «приховану алегорію щодо стану академічних знань та інститутів у сучасному світі»¹⁰. Ліотарів «діагноз для пост- модерних умов у певному сенсі є вироком — тезою про кінцеву марність зусиль інтелектуалів»¹¹. Сам Ліотар також усвідомлює наявність того, що він називає «негативним героїзмом» сучасного інтелектуала. На його думку, інтелектуали втрачають свій вплив на суспільство, починаючи «з 60-х рр.. коли на адресу науки звідусіль лунала брутальна критика»¹². Лен Чемберс відзначає:

«дискусію щодо постмодернізму можна витлумачити як симптом руйнівного втручання маскультури. її естетичних і внутрішніх можливостей у колись привілейовану сферу. Теорію та академічні дискурси нині протиставляють ширшим. несистематизованим. масовим мережам культурного виробництва й знання. Право інтелектуала пояснювати й поширювати знання перебуває під загрозою, а його вплив зазнає глибокої реструктуризації. Це почасти пояснює і захисний характер модерністичних, зокрема марксистських, акцій, і холодний нігілізм певних відомих течій у постмодернізмі»¹³.

Анжела Мак-Роббі стверджує, що постмодернізм надав свободу певній сукупності інтелектуалів: «дозволив почути тих. чиї голоси історично були заглушені модерністськими метаоповідями влади, котра й собі була патріархальною та імперіалістичною»¹⁴. Ба більше: за словами Кобіни Мерсер, «поки найгучніші голоси в культурі провішувати не більш і не менш як кінець усього бодай трохи цінного, голоси, нові практики та індивідуальності розсіяних африканських, латиноамериканських й азіатських народів прокралися із задвірок постмодерної Британії та знетронили загальноприйняті, банальні істини, в такий спосіб уможлививши нове розуміння особливостей життя на кінець епохи історичного міжцарів'я, коли, за словами Ґрамші, «старе вмирає, а нове не може народитися»¹⁵.

Примітки

¹ Jean-Francois Lyotard. The Postmodern Condition: A report on knowledge. - Manchester: Manchester University Press, 1984.

² Там само. - C. xxiv.

³ Критичний вступ до історії Просвітництва див.: Roy Porter. The Enlightenment. - Basingstoke: Macmillan. 1990: Dorinda Outram. The Enlightenment. - Cambridge: Cambridge University Press, 1995.

⁴ Lyotard. The Postmodern Condition. - C. 46.

⁵ Там само. - С. 48.

⁶ Там само. - С. 51.

⁷ Дещо позитивніший погляд на можливості постмодерної педагогіки див.: Between Borders: Pedagogy and the politics of cultural studies / EM. Henry A. Giroux & Peter McLaren. - London: Routledge, 1994.

⁸ Lyotard. The Postmodern Condition. - C. 79.

⁹ Там само. - С. 79.

¹⁰ Steven Connor. Postmodernist Culture: An introduction to theories of the contemporary. - Oxford: Basil Blackwell, 1989.-C. 41.

¹¹ Там само.

¹² Процитовано в: Connor. Postmodernist Culture. - C. 41.

¹³ Iain Chambers. Popular Culture: The metropolitan experience. - London: Routledge 1988. - C. 216.

¹⁴ McRobbie. Postmodernism and Popular Culture. - C. 15.

¹⁵ Kobena Mercer. Welcome to the Jungle: New positions in black cultural studies. - London: Routledge. 1994. - C. 2.