Теорія культури - Олексій Панич 2009

Модуль 1. Філософія культури дев’ятнадцятого століття; історична соціологія культури
Тема 4. Теоретичне осмислення культури в філософії Маркса і радянського марксизму

В філософії Маркса культура побіжно, але цікаво і ґрунтовно розглядається насамперед у його ранніх творах (для електронної хрестоматії обрано фрагмент з «Економіко-філософських рукописів 1844 року). Марксистські принципи розуміння культури отримали плідне продовження в радянському марксизмі (особливо повоєнного часу), серед чільних представників якого є Евальд Ільєнков та Генріх Батищев; перший з них представлений в електронній хрестоматії невеликими розвідками «Маркс и западный мир», «Органическое и неорганическое тело человека», «Так рождается личность», другий — фундаментальним дослідженням «Социальные связи человека в культуре».

1. Аналіз культури в «Економіко-філософських рукописах» Маркса.

1.1. Звернення до культури в «Рукописах» здійснюється Марксом в контексті аналізу сучасного йому виробництва, яке виводить його спочатку на загальні міркування з приводу природи людини (цей матеріал вже мусить бути знайомим студентам з курсу історії філософії). Приватна власність на засоби виробництва є для Маркса причиною відчуження, і навіть самовідчуження праці — коли праця існує як зовнішня працівнику і чужа для нього сила. В продукт своєї праці людина вкладає всю себе, бо сутність людини, для Маркса, полягає саме у вільній переробці природного світу — а отже, відчуження від людини-працівника продукту її праці є не менше ніж відчуженням від неї її власної людяності.

1.2. Цей феномен відчуження праці віддзеркалюється в такому явищі культури як релігія: людина, переживаючи відчуження себе від себе в процесі її експлуатації господарем засобів виробництва, так само відчужує від себе свої найкращі якості в своїй свідомості, наділяючи ними чужу і зовнішню собі істоту — Бога. Саме це коло ідей Маркса стане підґрунтям офіційної політики радянської влади убік повного витіснення релігії за межі радянської культури, а церкви — за межі радянського суспільства.

1.3. Методологічною основою розуміння культури загалом в філософії Маркса є його бачення людини як родової істоти. Якщо тварина — істота видова (себто, представляє лише один вид серед великого розмаїття природних видів), людина — істота родова у тому сенсі, що робить себе, як природний вид, предметом власного усвідомлення, і водночас усвідомлює зовнішній світ (універсум) як зовнішній собі, — себто, ставиться до себе і світу універсально (тоді як для тварини, власне, немає «світу» як цілого, а є лише безпосереднє природне оточення, яке вона на разі сприймає). Саме це і дозволяє людині бути вільною, насамперед від власної природності, котра, як і уся природа, є для людини не безумовною даністю, а об’єктом можливого свідомого перетворення.

1.4. Перетворюючи природу, людина робить з неї своє «неорганічне тіло». Ця діяльність принципово відрізняється від активності тварини, котра, у певних випадках, також перетворює природне середовище, пристосовуючи його до себе (формує собі житло, тощо). Але тварина змінює природу лише відповідно до своїх поточних фізичних потреб, тоді як людина перетворює світ, спираючись на свою здатність усвідомлювати світ як ціле і себе у світі. Саме тому, якщо тварина, не усвідомлюючи цього, сприймає все за «міркою» власного виду, людина може прикласти до кожного предмету не людську (як тваринну), а його власну «мірку» — себто, сприйняти і оцінити будь-що за його власними, безвідносно до людини, законами існування. В цьому, для Маркса, криється джерело здатності людини до мистецтва, бо саме ця спроможність людини вільно оперувати власними «мірками» різних предметів дозволяє людині формувати матерію «також і за законами краси».

1.5. Повного розквіту, за Марксом, людська культура досягне лише після скасування приватної власності на засоби виробництва — іншими словами, з настанням комунізму. За відсутності приватної власності, зникне відчуження; людина буде працювати вільно, реалізуючи себе у продуктах своєї праці без штучних обмежень. Зрозуміло, втім, що комунізм можливий не на будь-якій (а лише на вищій) стадії розвитку виробничих сил (себто, сукупної здатності людства переробляти природний світ навколо себе). Тому на нижчій стадії комунізм спочатку проявляється лише у спробі «все поділити» порівну, що насправді є не скасуванням, а лише універсалізацією принципу приватної власності (читаючи ці спостереження Маркса, важко не згадати, що економічний устрій СРСР навіть китайські комуністи, і ще з часів Мао, іменували «державно-монополістичним капіталізмом», а зовсім не соціалізмом чи пак комунізмом).

1.6. В контексті розмови про комунізм, Маркс перераховує різні сфери духовної діяльності людини та соціальні інститути (релігія, сім’ я, держава, право, мораль, наука, мистецтво тощо), характеризуючи їх як «особливі види виробництва» — зокрема, виробництва духовних продуктів та цінностей. Цей принцип розгляду культурних явищ також буде взятий на озброєння і далі розвинений філософією радянського марксизму.

1.7. Ще одним важливим аспектом поглядів Маркса на культуру є його зауваження з приводу поступового історичного розвитку людської почуттєвості, яка також піддається культурній обробці, як і зовнішня людині органічна та неорганічна природа. Так, за словами Маркса, людське око стало людським оком так само, як об’єкт бачення, побачений людиною, тим самим став людським об’єктом, сприйнятим і, надалі, перетвореним (матеріально чи духовно, в свідомості) людиною для людини. Певна річ, що повна емансипація людської почуттєвості, як і культури загалом, стане можливою тільки з настанням комунізму.

1.8. Резюмуючи все сказане, можна вивести, що для Маркса людська культура є продуктом самопородження людини — себто, результатом формування і переформування людиною самої себе, і водночас навколишньої природи, в ході якого людина набуває дедалі більших сил та спроможностей; розвиток цих сил та спроможностей і є сутністю всієї так званої «всесвітньої історії».

2. Аналіз культури в роботах Е.Ільєнкова.

2.1. В роботі «Маркс и западный мир» звертає на себе увагу аналіз марксизму як природного «продукту» західної культури. Сутність культури «Заходу», на відміну від культури «Сходу», Е.Ільєнков, цілком по-марксистськи, вбачає в тому, що перша упродовж останніх 500 років засновувалася на приватній власності на засоби виробництва, яку Маркс, природний «син Заходу», піддавав такій нещадній критиці. Так само природно ідеї Маркса перемогли в Росії: тут було достатньо вестернізації, аби культура виявилася вже просоченою стосунками приватної власності на засоби виробництва, і російський марксизм, з точки зору Ільєнкова, став такою самою про- західною реакцією критики цих про-західних тенденцій розвитку виробничо- економічного ладу в суспільстві.

2.2. Далі в цій розвідці Ільєнков докладніше простежує розвиток філософських та соціально-політичних поглядів Маркса, від критики комунізму до комуністичної критики приватної власності, а також захищає «світ комунізму» як такий, що є гуманним по суті, і тому не потребує спеціальних гуманних «противаг» дегуманізуючим тенденціям «світу приватної власності», якими в буржуазному суспільстві є мораль і релігія. Тим самим декларується фронтальна реформа устрою культури, яку має принести з собою затвердження комуністичного суспільства.

2.3. В роботі «Органическое и неорганическое тело человека» Ільєнков докладно розвиває тезу Маркса про перетворення людиною природи на своє «неорганічне тіло». «Тілом» людини, в цьому плані, стає все, чого торкнулася людина у своїй світоперетворювальній діяльності; мозок же реалізує особистість лише як орган управління всім цім складним «тілом», що складається головним чином з часток неорганічної природи.

2.4. Відповідно, особистість також «міститься» не в органічному тілі людини як індивіда, а в системі стосунків, які утворюються між людьми в процесі їхньої взаємодії між собою та з речами навколишнього світу. Всередині тіла насправді міститься не особистість, а лише її «біологічна проекція», а також її самосвідомість — не вона сама, а лише те, що вона знає і думає про себе. Відтак, треба розрізняти «тіло індивіда» (яке кожен з людей звично вважає своїм тілом) та «тіло особистості» або власне «тіло людини», яке складається з багатьох матеріальних об’єктів, що прислуговуються індивіду як знаряддя та штучні «органи» його діяльності (машини, книги, комп’ютери тощо).

2.5. Ця ж тема продовжується і в розвідці «Так рождается личность». Особистість постає в цьому міркуванні Ільєнкова як не біологічне, а суто культурне явище, бо вона формується як результат обробки і перетворення біологічного матеріалу (тіла індивіда) силами соціальної дійсності.

3. Аналіз культури в роботі Г.Батищева «Социальные связи человека в культуре».

3.1. Головне завдання цієї розвідки — створити типологію соціальних зв’язків людини в культурі і показати динаміку їхнього розвитку та історичної наступності.

3.2. Точкою відштовхування для Батищева стає поступово сформована в роботах Маркса діалектична тріада розвитку суспільства: первинна усуспільненість — подальше відокремлення індивідів — нове усуспільнення з настанням комунізму, коли, зі скасуванням приватної власності, зникне і стан відокремлення людини від людини.

3.3. Первинну спільноту, Gemeinschaft, характеризує «соціал-органічний» тип взаємозв’язків між її членами — на відміну від пізнішого індивідуалізованого суспільства, Gesellschaft, де панують «соціал-атомічні» взаємини.

3.4. Але «соціал-органічні» взаємини між членами Gemeinschaft, у свою чергу, розподіляються на два цілком різні підвиди: (1) зв’язки «до-свобідні», коли люди ще не відчувають обмеження своєї свободи від перебування у своєму суспільстві, та (2) зв’язки «не-свобідні», коли, з розвитком особистості, вона вже може, у своїй свідомості, відокремити себе від суспільства, а отже, своє перебування членом суспільства вона сприймає як несвободу.

3.5. Відповідно до типу соціальних зв’язків формується і духовна культура того чи іншого різновиду суспільства. Так, уявлення про долю як найвищий закон Всесвіту природно формуються в межах архаїчного, традиціоналістського суспільства, в якому вся людська діяльність носить повторювальний, репродуктивний характер.

3.6. На стадії Gesellschaft, із затвердженням приватної власності на засоби виробництва, починається панування відчуження не лише продукту праці від працівника, але й людини від людини. Відбувається процес гетерономізації (різнозаконності) індивідів, кожен з яких постає як відокремлений від інших «атом» суспільства. Об’єднання таких індивідів може носити лише формальний характер і постає як натовп. Індивід перетворюється на «частку», відповідно до своєї нової ролі в процесі суспільного виробництва.

3.7. «Гетерономія», далі, може бути розділеною на пасивну (соціальна покірливість, беззастережне прийняття своєї ролі «частки») та активну (бурхлива діяльність, яка дозволяє людині відволіктися від переживань з приводу своєї ролі « частки»).

3.8. Одним з важливих наслідків гетерономізації є «вибірковий традиціоналізм», коли з тіла культури обирається обмежена кількість традицій, в межах яких індивід (цілком можливо, разом із групою однодумців) відокремлюється від решти суспільства. При цьому традиція неминуче втрачає свій живий характер і перетворюється на мертву догму.

3.9. Відокремлений від суспільства індивід змушено постає для себе як «Всесвіт в собі», сам собі Універсум — чим, зокрема, пояснюється логіка формування в історії західної культури романтичного типу свідомості. Такий індивід прагне сам судити весь світ, бо дивиться на цей світ вже не як член спільноти, а як ізольований член « атомістичного» суспільства.

3.10. Атомістичні зв’язки, як і зв’язки «соціал-органічні», також можна розділити на два підвиди: (1) «відкрито-атомістичні», коли людина, у своїй ізольованості, сповнена творчих сил і прагнення самореалізації (в ході якої вона може й вільно зустрітися з іншою подібною людиною) та (2) «замкнено-атомістичні», коли людина немовби «зачиняться» в собі, нігілістично знецінивши увесь світ навколо себе і звівши свої стосунки з суспільством до суто формальних (обмін бездушних трудових зусиль на мертві речі). В останньому разі над індивідами починає панувати безсуб’єктний світ речей, а самі люди перетворюються на засоби «обслуговування» один одного.

3.11. В ідеальному суспільстві майбутнього — тому самому, яке Маркс позначає як «комунізм» — Батищев вбачає перспективу діалектичного з’єднання кращих аспектів обох типів соціальних зв’язків, «органічних» та «атомістичних», у їхніх «відкритих» підтипах (гармонійна єдність суспільства плюс творча самостійність його членів), з одночасним подоланням обох «замкнених» підтипів.

Питання й завдання для самостійної роботи

1. В чому, згідно Марксу, полягає феномен відчуження праці та самовідчуження людини? Як це відчуження зумовлюється приватною власністю на засоби виробництва?

2. Яким чином релігія, як феномен духовного життя, є для Маркса покажчиком переживання людиною її самовідчуження в суспільстві?

3. Що означає теза Маркса про те, що людина є «родовою» істотою? Чому лише людина, як «родова» істота, може (на відміну від тварин) бути вільною? Чому саме «родовим» характером людини зумовлюється її здатність перетворювати світ «також і за законами краси»?

4. Як, згідно Марксу, зміниться людська культура в майбутньому комуністичному суспільстві? Які фази, на думку Маркса, пройде комунізм у своєму історико- суспільному розвитку?

5. Як, згідно Марксу, відбувається процес «олюднення» природної почуттєвості (здатності бачити, чути тощо) з розвитком культури та суспільства? Чому лише в комуністичному суспільстві людська почуттєвість, за Марксом, повністю розкриє усі свої можливості?

6. В якому сенсі, згідно Ільєнкову, філософія Маркса є продуктом західної культури?

7. Як культурологічно пояснити, що ідеї Маркса перемогли, на політичному рівні, не в Західній Європі, а в Російській імперії? Чи згодні Ви з тим, як це пояснює Ільєнков?

8. В якому сенсі, з точки зору марксизму, природа є «неорганічним тілом» людини? Яке з «тіл» — органічне тіло індивіда чи «неорганічне» тіло людини в марксистському сенсі — є вмістилищем людської особистості? Яка складова особистості, згідно Ільєнкову, міститься в органічному тілі індивіда? Що означає розгляд особистості як не біологічного, а культурного явища?

9. Яку класифікацію соціальних зв’язків людини в культурі Батищев запозичує у Маркса? Чим відрізняються за своїм устроєм первинна спільнота (Gemeinschaft) та індивідуалізоване суспільство (Gesellschaft)?

10. На які два підвиди розділяються «соціал-органічні» взаємини між членами Gemeinschaft?

11. Яку духовну культуру зумовлює панування «соціал-органічних» взаємин між членами суспільства?

12. Що таке « гетерономізація» індивідів? Які різновиди гетерономізації виділяє Батищев? Як відбивається процес гетерономізації на стосунках між членами суспільства?

13. На які два підвиди розділяються «атомістичні» взаємини між членами Gesellschaft?

14. Яку духовну культуру зумовлює панування «атомістичних» взаємин між членами суспільства?

15. Яких соціальних зв’язків в культурі можна очікувати від суспільства майбутнього? Чи згодні Ви з тим прогнозом майбутнього устрою суспільства, який дає Батищев?

Література

Основна література.

1. К.Маркс. Економіко-філософські рукописи 1844 року — розділи «Відчужений труд», «Приватна власність і комунізм» (за будь-яким виданням).

2. Ильенков Э.В. Философия и культура. — М., 1991. — С. 156-170, 392-399.

3. Батищев Г.С. Социальные связи человека в культуре // Культура, человек и картина мира. — М.,1987. — С. 90-135.

Додаткова література.

4. Философия культуры: становление и развитие. — СПб., 1998 (раздел «Проблема культуры в философии Маркса»).

5. Философский энциклопедический словарь. — М., 1994 (статья «Неомарксизм»).