Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Виробнича функція

Виробнича функція — економіко — математичний метод аналізу господарської діяльності на макро- і мікрорівнях, що дає змогу прогнозувати розвиток економіки, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва, встановлювати функціональну залежність між витратами факторів виробництва (в т.ч. Їх взаємозамінюваності) і результатами (продуктами). Так само визначають фактори зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, цін. Однією з передумов цієї В.ф. був процес поступової заміни живої праці уречевленою. Найважливішим напрямом розвитку В.ф. у повоєнний час стало вивчення впливу технічного прогресу на обсяг продукції з метою прискорення темпів зростання виробництва і зниження його витрат (вивчають якісні зміни як у сфері праці, так і стосовно засобів виробництва). Проте Р. Солоу, Дж. Мід та С. Свен виходили з недосконалої концепції граничної продуктивності. При цьому допускалось повне використання ресурсів, а зміна праці й капіталу зумовлює динаміку цін факторів виробництва. Проте в цих моделях з'ясовуються лише пропорції між обсягом продукції та розміром факторів, що використовувалися, в цінах, а не гранична продуктивність цих факторів. Крім того, значна кількість абстракцій (сталість заробітної плати, цін, норм прибутку) перетворювала багатофакторні моделі на статичний, а не динамічний інструмент аналізу. За значного рівня безробіття, не завантаженості виробничих потужностей сфера використання В.ф. значно звузилася. Зокрема, її стали застосовувати для розробки внутрігалузевих балансів економічного розвитку, а їх — для формування основ економічного моделювання і програмування.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.