Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Закон планомірного розвитку економіки

Закон планомірного розвитку економіки — особливий економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між прогресом технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій і частково машинній праці, та інтенсивним розвитком державної власності й державним та монополістичним регулюванням економіки, з одного боку, й формуванням та еволюцією планомірної форми розвитку продуктивних сил, з іншого. Формування такого технологічного способу виробництва і перетворення державної власності на домінантну суспільну форму розвитку продуктивних сил почалося з середини 50-х XX ст. Доти в межах капіталістичного способу виробництва планомірність і організованість були обмежені спершу масштабами окремих підприємств (за індивідуальної форми власності — з початку XVI ст. до 60-х XIX ст.), згодом — великих монополістичних (в т.ч. олігополістичних) об'єднань (за колективних форм власності) та в межах державного сектора економіки. З початку інтенсивного прогресу одержавлення економіки (з 30-х XX ст.) у межах окремих національних держав діяла тенденція до планомірного розвитку, яка з середини 50-х переросла в З.п.р.е., дія якого поступово охоплює найрозвиненіші регіональні економічні організації і посилюється внаслідок розширення соціально-економічних функцій держави — підприємця, інвестора, управлінця та ін. Вона значною мірою зумовлена розвитком державної власності на національний дохід. Дія З.п.р.е., як і дія всіх інших економічних законів, супроводжується розвитком протидійних факторів (наявністю економічних криз, не прогнозованою діяльністю монополій, у т.ч. ТНК, та ін.), тому він функціонує як закон — тенденція, має місце поєднання планомірного розвитку зі стихійним, однак вона означає, що масштаби свідомого регулювання національного господарства в розвинених країнах домінують, а переважну більшість виробничих зв'язків контролюють держава та інші суб'єкти господарювання у взаємодії.