Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Закон Подолинського

Закон Подолинського — внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між зростанням корисної праці людства (в т.ч. кожної окремої людини) і непропорційним збільшенням загальної кількості енергії, внаслідок яких (зв'язків) менша кількість людської праці на зріліших етапах еволюції суспільства здатна перетворювати більшу масу нижчих форм енергії в її вищі форми. З.П. випливає з соціально-енергетичних аспектів учення С. Подолинського про взаємодію людини, праці та енергії. Структурними елементами З.П. є такі основні форми причинно-наслідкових зв'язків: 1) із зростанням корисної праці та її продуктивності збільшується загальна кількість енергії, яка перебуває у розпорядженні людства; 2) процес праці, її застосування зберігає значно більше енергії, ніж вона потенційно вміщує в собі; 3) чим розвиненіше людство, тим більшу роль відіграє праця у задоволенні його потреб; 4) на рівні окремої людини оберненопропорційна причинно-наслідкова залежність існує між зменшенням економічного еквівалента людини (ним володіє кожна людина) і зростанням продуктивності праці; 5) менша кількість людської праці здатна перетворювати більшу кількість нижчих форм енергії у її вищі форми; 6) з розвитком капіталізму посилюється розкрадання енергії, незважаючи на значне підвищення продуктивності праці. Це стосується непродуктивного споживання і предметів розкоші. Водночас третю форму причинно-наслідкових зв'язків доцільніше визначити як прямо пропорційну залежність між рівнем розвитку людства та зростанням ролі розумової праці, що зближує теорію С. Подолинського з концепцією ноосфери В. Вернадського. Так, якщо у першій половині XIX ст. на м'язову силу людини і свійських тварин припадало майже 96% усієї енергії, яка вироблялась і споживалась на Землі, то наприкінці XX ст. на м'язову силу людей у розвинених країнах світу припадає менша частка енергії, а переважає розумова праця.