Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Інфраструктура соціальна
Інфраструктура соціальна — комплекс галузей, які забезпечують розвиток суспільного виробництва і життєдіяльність населення, а також сукупність економічних відносин, які при цьому розвиваються. Розрізняють соціально-побутову (спрямовану на створення умов для відтворення людини передусім як біологічної істоти, задоволення її потреб у належних умовах життя) і соціально-культурну (сприяє відтворенню духовних, інтелектуальних, творчих, організаторських рис індивіда, формуванню його економічної та соціальної сутності) I.e. У складі соціально-побутової інфраструктури розрізняють житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, торгівлю та громадське харчування, пасажирський транспорт і зв'язок для обслуговування населення тощо. Соціально-культурна інфраструктура охоплює охорону здоров'я, рекреаційне господарство, фізичну культуру та спорт, соціальне забезпечення, освіту, культуру та мистецтво, культові споруди тощо. До I.e. відносять сфери людської діяльності, які є передумовою розвитку господарства країни або регіону, тому інвестиції в I.e. повинні випереджати виробничі. З боку суспільної форми I.e. відображає відносини економічної власності з приводу привласнення відповідних об'єктів у всіх сферах суспільного відтворення. Як територіальна підсистема господарського комплексу, тісно пов'язана з системою розселення, I.e. поділяється на інфраструктуру внутрідержавну, або магістральну (єдиного народно-господарського комплексу), регіональну (регіональних господарських комплексів — економічного району, економічної зони, області, адміністративного району, територіально-виробничого комплексу, промислового вузла тощо) і локальну (окремих поселень сільського і міського типу).
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.