Етнографія України - М. С. Дністрянський 2008

Розділ 5. Етногеографічна структура сучасної України
5.2. Етнодемогеографічні співвідношення в структурі населення України. Ідентифікація суб'єктів етногеографічних взаємин

Етногеографічна ситуація в сучасній Україні характеризується складними співвідношеннями та динамізмом, адже вона, по-перше, втілює інерцію багатьох попередніх процесів, однак, по-друге, враховуючи якісно відмінні геополітичні умови, відображає й появу нових етнодемографічних явищ. З огляду на це, розкриття основних параметрів етногеографічної структури потребує зіставлень даних останнього радянського перепису 1989 року та українського перепису 2001 року. Так, за останнім переписом населення 2001 року абсолютна кількість та питома вага української державоформуючої нації та етнонаціональних груп істотно диференційована як у розрізі сільського і міського населення всієї України, так й за адміністративними регіонами вищого рівня (табл. 5.1 і 5.2). Зокрема, якщо частка етнічних українців у всьому населенні становить 77,8%, міському — 73,7%, то у сільському населенні, етнічна структура якого більшою мірою формувалася об'єктивними демографічними процесами, є більш вагомою — 87,1%, засвідчуючи відносно високий ступінь однорідності етногеографічної ситуації у сільській місцевості України, а також і у середовищі невеликих міських поселень (рис. 5.1). Кількість українців у сільській місцевості (13,9 млн осіб) переважає кількість найбільшої національної меншини росіян (1,1 млн осіб) у 12,7 раза, а сумарну кількість населення всіх етнонаціональних меншин — в 6,7 раза. У структурі міського населення етнічні українці становлять 23 658 227 осіб (73,7%) і співвідношення між їхньою кількістю та кількістю росіян й етнічно неукраїнського населення становить відповідно 3,3 і 2,7 раза. Отже, й питома вага етнонаціональних меншин у структурі сільського й міського населення є різною: в сільській місцевості становить лише 12,9%, у містах і селищах міського типу — 26,3% (в усьому населенні — 22,2%).

Таблиця 5.1

Співвідношення етнонаціональних спільнот і груп у сільському та міському населенні України (за переписом 2001 року)

Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2003

Помітна диференціація етнонаціональної структури населення в розрізі сільського і міського населення, що зберігається навіть попри помітні тенденції до вирівнювання, засвідчує роль міґраційного чинника в етногеографічних процесах як у минулому, так і у сучасних умовах. Про це свідчить, зокрема, і той факт, що, згідно з даними перепису 2001 року, 11,1% усіх громадян України народилося поза її межами. Вектори впливу міграційного чинника завжди залежали від геополітичних обставин. Нові тенденції впливу зовнішніх міграцій на етнонаціональну структуру населення України з'явилися після проголошення незалежності України та інших республік колишнього СРСР, спричинивши хвилю переїздів з різних мотивів (повернення на національну батьківщину, включаючи й повернення депортованого населення, пошуки ліпших соціально-економічних можливостей, втеча від різних дискомфортних умов тощо). Причому, якщо на початку 90-х років обсяги імміграції населення в Україну переважали обсяги еміграції, то після 1994 року міграційне сальдо стало від'ємним. За даними М. Шульги (2002), впродовж 90-х років в Україну прибуло 929,3 тис. етнічних українців, а вибуло 715,7 тис. осіб. Міграційне сальдо (213,6 тис. осіб) становить лише 0,5% від абсолютної кількості українців за переписом 1989 року, засвідчуючи відносно невисокий ступінь впливу зовнішніх міграцій на динаміку кількості та питомої ваги етнічно українського населення. Водночас за той же час в Україну прибуло 818,8 тис. і вибуло — 968,2 тис. етнічних росіян, а сальдо міграцій (-149,4 тис. осіб) становить 1,3% від кількості росіян за переписом 1989 року, виявляючи більший вплив міграцій на зменшення як кількості, так і питомої ваги етнічних росіян. Ураховуючи більш істотне зменшення частки росіян, яке зафіксував перепис 2001 року, є підстави припустити, що деяка частина іммігрантів, за попередніми паспортними даними росіяни, все ж, з огляду на своє українське етнічне походження, пізніше ідентифікувала себе як українці. Але найбільшою мірою вплинули зовнішні міграції на кількість населення кримських татар і євреїв. Насамперед завдяки імміграції кількість кримських татар зросла в Україні за міжпереписний період у 5,3 раза, а кількість євреїв зменшилася більше, ніж у 4 рази.

Таблиця 5.2

Питома вага етнічних українців та найбільших національних меншин в етнічній структурі населення України, %

Таблиця складена за: Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2003. Зазначено дані лише щодо етнонаціональних груп, частка яких у загальній кількості населення відповідного регіону становила не менше 0,2%

Обсяги сучасних зовнішніх міграцій, порівняно з першою половиною 90-х років минулого століття, істотно зменшилися, але вони продовжують залишатися чинником зміни етнонаціонального складу населення України. Оскільки сальдо зовнішніх міграцій загалом від'ємне, то найбільші зміни стосуватимуться різних темпів та ваги вибуття представників різних спільнот та груп. Для прогнозу дальших структурних зрушень деяке значення може мати показник відношення міграційного сальдо до кількості населення цієї спільноти чи групи за переписом 2001 року. Як засвідчують дані демографічних щорічників, упродовж останніх років в Україні зменшується кількість населення і державоформуючої нації, і більшості етнічних меншин. Але незважаючи на те, що у від'ємному міграційному сальдо на етнічних українців припадає більше половини, коефіцієнт зменшення їхньої питомої ваги (відсоток міграційного сальдо у кількості населення спільноти) є меншим, ніж, зокрема, у росіян, білорусів, угорців. Найвищими є темпи зменшення питомої ваги євреїв і зростання — кримських татар.

Кількісні зміни в етнонаціональній структурі населення України упродовж 1989-2001 років виявляються й у якісних зрушеннях територіальної структури етнонаціональної сфери. Передусім вони стосуються диференційованого зростання питомої ваги української етнічної нації у розрізі регіонів (табл. 5.2). За міжпереписний період частка етнічних українців зросла у всіх регіонах, за винятком АР Крим, але найбільше у м. Києві та у східних і південних областях (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська, Херсонська), тобто у тих регіонах, де на кінець 80-х ця частка була переважно нижчою від середніх по Україні значень (рис. 5.2). У результаті таких змін, які відбулися як унаслідок міграцій, природного руху, так і внаслідок зміни політичної ситуації, зріс демографічний потенціал української етнічної нації, особливо в напрямі із заходу на схід, і значною мірою нівелювалися райони його послаблення. Отже, впродовж 90-х років спостерігалась прогрессивна, з геополітичної точки зору, тенденція вирівнювання (деполяризації) етнонаціонального простору України.

Рис. 5.2. Динаміка питомої ваги етнічних українців в Україні за міжпереписний період (1989-2001 рр.)

Великий розрив кількісних співвідношень характерний і для етнічно неукраїнського населення, адже частка найбільшої етнонаціональної меншини, росіян, переважає частку наступної за кількістю етнонаціональної меншини: в сільському населенні — в 6,3 раза, в міському — аж в 20,7 раза. Без росіян частка всіх інших етнонаціональних меншин і в сільському, і в міському населенні приблизно однакова і становить 5,2 і 5,3% відповідно. Питома вага жодної з них не досягає в усьому населенні, і у міському, зокрема, одного відсотка. У сільському населенні лише частка кримських татар становить один відсоток, а частка молдаван — 1,2%. Такі кількісні співвідношення в середовищі етнічно неукраїнського населення засвідчують, що на сьогодні в Україні є лише одна велика етнонаціональна група — етнічні росіяни і зовсім немає середніх за людністю етнічних меншин. В групі малих етнонаціональних меншин доцільно виділити підгрупу з людністю понад 90 тис. осіб (білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки) та підгрупу людністю від 75 до 30 тис. осіб (татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці, гагаузи). Інші етнонаціональні меншини з дуже малою чисельністю (менше 13 тис.) також утворюють окрему групу. Така демографічна класифікація етнонаціональних груп не може бути підставою для будь-яких громадянських обмежень, а, навпаки, має стати інформаційним орієнтиром щодо створення умов збереження культурної самобутності.

Об'єктивні кількісні співвідношення етнонаціональних спільнот та груп у структурі населення України, поєднані з аналізом етногенетичних засад державності та її історико-демогеографічних особливостей, дають змогу чіткіше ідентифікувати суб'єкти етнонаціональних взаємин в Україні. В цьому плані ядром етнонаціональної сфери України, державоформуючим етносом є українська етнічна нація, що підтверджується як її визначальною роллю в історичному процесі, зокрема, у державотворенні, так і питомою вагою у структурі населення, у т. ч. й територіальній (рис. 5.1). На необхідність означення української етнічної нації в етнополітичній системі України як державотворчого етносу слід вказати з огляду на поширеність некоректного для цього випадку поняття «титульна нація», яке доцільно застосовувати до автохтонних народів, котрі через різні причини у межах свого історичного ареалу розселення уже не становлять більшості (наприклад, народи Російської Півночі — карели, комі, чукчі та ін).

Середовище етнонаціональних меншин утворюють етнонаціональні групи та невеликі корінні народи (кримські татари, гагаузи, караїми, кримчаки). Серед етнонаціональних груп, як уже зазначалося, є лише одна велика, росіяни, і низка малих та дуже малих етнонаціональних груп. Якщо такі групи є частинами народів, що сформувались поза Україною, і мають в межах основного ареалу розселення свої національні держави, то їх можна означити як національні групи (молдавани, румуни, угорці, поляки та ін.), і у протилежному випадку, тобто якщо такі частини етносів не мають поза Україною своєї національної державності, то їх окреслюють поняттям етнічні групи (роми, ассірійці та деякі ін.).

Таблиця 5.3

Динаміка відносних показників етнонаціональної структури населення України впродовж 1989-2001 років

Однією з істотних характеристик етнонаціональних взаємин є ступінь етнонаціональної мозаїчності, який відображає складність етнонаціональних поєднань різних держав та регіонів і для розрахунку якого можна використовувати різні показники, зокрема, індекс етнічної мозаїчності Б. Еккеля. Слід наголосити, що історично-генетичні засади етнонаціональної структури держави і регіонів більш об'єктивно відображає етнічна мозаїчність сільського населення, структура якого формується більшою мірою природними процесами. Розрахунки значення цього показника для всього населення та окремо для сільського і міського за результатами останнього перепису населення (табл. 5.4) засвідчують, що при середньому значенні показника для всього сільського населення, яке становить 0,24, виділяється лише вісім прикордонних регіонів (АР Крим, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Луганська, Одеська, Харківська і Чернівецька області), в яких значення показника порівняно вищі, що є наслідком складності заселення та міжетнічного взаємопроникнення. Причому індекс етнічної мозаїчності сільського населення АР Крим і Одеської області є навіть вищим, ніж міського. Загалом, етнічна мозаїчність міського населення за міжпереписний період істотно зменшилася (з 0,48 до 0,41), але залишається вищою, ніж сільського, в 1,71 раза, що ще раз засвідчує більшу роль механічного руху населення у формуванні його етнонаціонального складу у міському середовищі України. Однак розрив у значеннях етнічної мозаїчності міського і сільського населення України за міжпереписний період зменшився. Слід зауважити, що в жодному регіоні індекс етнічної мозаїчності міського населення не перевищує відповідний показник сільського населення АР Крим (0,67) та Одеської області (0,56), тобто етнічна мозаїчність міського населення на сьогодні переважно формується не більше, ніж двома етнонаціональними спільнотами (частинами спільнот) (виняток — Закарпатська і Чернівецька області).

Індекс етнічної мозаїчності усього населення України за переписом 2001 року становить 0,37 і є меншим, ніж у таких сусідніх державах, як Словаччина, Молдова, Румунія і дещо вищим, ніж в Угорщині і Польщі. Порівняно з ситуацією 1989 року етнічна мозаїчність України істотно зменшилася (на 0,05). Більшою, ніж в середньому по Україні, є етнічна мозаїчність лише у семи регіонах (АР Крим, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська, Харківська, Чернівецька області) та у м. Севастополі. Найбільше значення індексу етнічної мозаїчності (0,56), характерне для Одеської області, через порівняно меншу тут частку українців та більшу частку, окрім росіян, інших етнічних груп. Інші регіони, за винятком Чернівецької області, що мають вищий ніж у середньому в Україні індекс етнічної мозаїчності, досягають його головно завдяки значній частці лише двох спільнот: українців і росіян. Близькою до середньоукраїнських значень є етнічна мозаїчність Дніпропетровської, Закарпатської, Миколаївської, Херсонської областей та м. Києва. Водночас більшість інших областей України (13), а це понад 50% території, відзначаються мінімальною етнічною мозаїчністю (рис. 5.3). За міжпереписний період найбільше знизилася етнічна мозаїчність населення м. Києва (на 0,12), а також Дніпропетровської, Житомирської, Львівської, Миколаївської і Херсонської областей. З поверненням депортованого населення зросла етнічна мозаїчність лише в АР Крим.

Таблиця 5.4

Ступінь етнічної мозаїчності населення України

Зважаючи на кількісні співвідношення, немає підстав для абсолютизації поліетнічності України та більшості її регіонів. Лише Одеську область, насамперед її південно-західну частину (Південну Бессарабію), враховуючи такі дві ознаки, як високий ступінь етнонаціональної мозаїчності та множинність ареалів компактного розселення етнічних груп, можна однозначно вважати поліетнічним регіоном. Набула за останній період рис поліетнічного (переважно триетнічного) регіону й АР Крим. Структура населення ще двох регіонів (Донецька та Луганська області) має переважно двоетнічний характер. Такі висновки підтверджуються й іншими розрахунками. Зокрема, якщо видозмінити індекс етнічної мозаїчності Б. Еккеля і замість часток етнонаціональних спільнот подати частки території, де вони становлять більшість, то значення показника етнотериторіальної мозаїчності для України буде мінімальним (близько 0,10), характерним для етнічно моноареальних держав. Близьким до нуля буде індекс етнотериторіальної мозаїчності (етнічної поліареальності) на близько 70% території України. І лише у Закарпатській, Одеській, Луганській та Чернівецькій областях значення цього показника будуть дещо вищими від середніх по Україні значень. Слід зауважити, що впродовж післявоєнного періоду частка компактних ареалів у межах території сучасної України, особливо в її внутрішніх районах, де неукраїнське населення становить абсолютну чи відносну більшість, у результаті депортацій, міграції, часткової асиміляції та геополітичних змін зменшилась. У сучасних умовах така тенденція більш характерна для східних і південно-східних районів. Водночас прикордонні західні і південно-західні райони компактного розселення угорців, румунів, молдаван переважно залишаються стійкими.

Кількісні параметри етнонаціональної структури населення України як у компонентному, так і в територіальному відношенні засвідчують, що Україна за етнотериторіальною структурою населення належить до типу переважно моноетнічних держав, понад 80% території яких — це ареал розселення одного етносу за наявності порівняно невеликих ареалів компактного розселення етнічних меншин та малих корінних народів, частка державоформуючого етносу в абсолютній кількості населення — понад 65%, а розселення етнічних меншин має переважно малокомпактний та дисперсно-змішаний характер. Тобто в обґрунтованій нами типології держав за етнонаціональним складом населення Україна належить до другого типу держав. До цього ж типу, який визначає доволі сприятливі передумови для формування національних держав, можна віднести й такі сусідні держави, як Білорусь, Молдова, Словаччина і Румунія; два інших сусіди, Польща і Угорщина, — ще більшою мірою моноетнічні національні держави; Росія — поліетнічна держава з домінуванням одного етносу, яка за деякими об'єктивними геополітичними ознаками є етнонаціональною федерацією, за іншими — національною державою російської етнічної нації.

Рис. 5.3. Ступінь етнічної мозаїчності сільського населення України у 2001 році

Рис. 5.4. Ступінь етнічної мозаїчності усього населення України у 2001 році

З огляду на тенденції динаміки етнонаціональної структури України, спричинені новими геополітичними умовами, вона поступово еволюціонуватиме до держав першого типу.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Назвіть параметри питомої ваги етнонаціональних спільнот і груп в усьому населенні, міському та сільському населенні України загалом та за регіонами.

2. Спираючись на демогеографічні та історико — географічні особливості, ідентифікуйте суб'єкти етногеографічних взаємин в Україні.

3. Які основні зміни (і під дією яких чинників) відбулися в етнонаціональній структурі населення України за останній міжпереписний період?

4. Розкрийте особливості етнонаціональної мозаїчності регіонів України й ідентифікуйте їхні типологічні риси щодо етнонаціональної однорідності чи неоднорідності.