Ґрунтознавство і географія ґрунтів - С.П. Позняк 2010

Розділ 1. Закономірності географії ґрунтів і ґрунтового покриву. Карти ґрунтів і ґрунтово-географічного районування світу та України
1.2. Ґрунтові карти світу та України
1.2.2. Ґрунтові карти України

Першу карту ґрунтів України було складено 1928 р. в масштабі 1 : 1000 000. На основі нових матеріалів ґрунтово-географічних досліджень 1935 р. складено оглядову ґрунтову карту України під редакцією О. М. Грінченка, Г С. Гриня, М. К. Крупського. На основі узагальнення матеріалів ґрунтових обстежень попередніх років 1949 р. складено нову ґрунтову карту України, а 1951 р. до неї видано монографію «Почвы УССР» (Н. Б. Вернандер та ін.).

Протягом 1957-1961 рр. в Україні здійснено великомасштабні обстеження ґрунтів. Для кожного господарства складено ґрунтові карти в масштабі 1 : 10 000 і 1 : 25 000, районні ґрунтові карти масштабу 1 : 50 000 та ґрунтові карти областей масштабу 1 : 200 000 з пояснювальними записками до них. Узагальнивши матеріали виконаних великомасштабних обстежень ґрунтів, М. К. Крупський зі співробітниками 1972 р. видали нову карту ґрунтів України у масштабі 1 : 750 000. В оглядовому варіанті цю карту в масштабі 1 : 2 500 000 видано 1977 р. з вкладкою до «Атласа почв Украинской ССР» (1979). Як варіант навчальної оглядової карти ґрунтів України останню карту масштабу 1 : 4 500 000 поміщено у виданому 1999 р. «Атласі світу» (див. рис. 1.7 , легенда до карти с. 33).

У зв’язку з виконанням у 70-80-х роках минулого сторіччя робіт з коригування матеріалів великомасштабного обстеження ґрунтів України 1957-1961 рр. та необхідністю уточнення їх класифікації, деталізації та уніфікації номенклатури опрацьовано і 1981 р. видано «Полевой определитель почв» (1981). У ньому містяться описи понад 1200 різновидів ґрунтів України. Подано повні номенклатурні назви ґрунтів відповідно до принципів класифікації і діагностики ґрунтів СРСР 1977 року та з урахуванням їхніх зональних і фаціально-провінціальних особливостей у межах території України.

Аналіз змісту перелічених вище карт (зокрема, виданих в останні 20-30 років) засвідчує значне різноманіття ґрунтів на території нашої країни. Сучасна номенклатура їх перевищує 1200 різновидів. Якщо врахувати ще поділ ґрунтів за гранулометричним складом, то кількість ґрунтових індивідуумів, вірогідно, зросте до декількох тисяч.

У поширенні ґрунтів на території України виразно простежується широтно-кліматична зональність на рівнинній частині і вертикальна поясність у гірських областях Карпат і Криму. В межах ґрунтово-географічних зон і підзон широтна зональність ускладнюється субмеридіональними фаціально-провінціальними відмінностями ґрунтів, зумовленими регіональними особливостями їхнього гідротермічного режиму внаслідок зменшення з заходу на схід ступеню атмосферного зволоження та посилення континентальності клімату. Констатована широтно- і висотно-зональна та фаціально-провінціальна неоднорідність ґрунтового покриву знайшла відображення на схемі агроґрунтово-географічного районування України, яку подано нижче (рис. 1.5).

У межах широтних зон і фаціальних провінцій України неоднорідність ґрунтового покриву зумовлюють головно некліматичні чинники ґрунтотворення - рельєф, ґрунтотворні породи, прояви гідро- і галоморфізму, зміни під впливом меліоративного освоєння тощо. У результаті найбільш неоднорідний і строкатий ґрунтовий покрив Полісся, де найнеоднорідніші геолого-геоморфологічні та гідролого-меліоративні умови. Значна неоднорідність ґрунтового покриву також у лісостеповій і сухостеповій зонах України. Водночас у межах чорноземного степу ґрунтовий покрив відносно нескладний, а часто й монотонний на обшир- них рівнинних просторах, де поширені винятково лесові ґрунтотворні породи.

Уточнення, на нашу думку, потребують межі поширення темно-каштанових і каштанових ґрунтів на півдні України, які на ґрунтових картах виділено неширокою смугою у приморській зоні східніше Одеси. Виконані протягом 19781980 рр. спеціальні ґрунтово-генетичні дослідження (Гоголєв І. М., Біланчин Я. М., 1988) засвідчили відсутність темно-каштанових ґрунтів у межах приморської зони Одеської області і домінування тут у ґрунтовому покриві чорноземів південних залишково-солонцюватих, типових для південностепової підзони України. І лише в приморській зоні східніше Тилігулського лиману, що вже у межах Миколаївської області, ґрунти морфологічно вирізняються зменшенням потужності гумусового горизонту та вмісту гумусу у верхньому горизонті, різким зменшенням гумусованості з глибиною по профілю, засоленістю ґрунтотворної породи. Це й дало підстави діагностувати ґрунти східніше Тилігулського лиману як темно-каштанові, типові для сухостепової зони півдня України.

Зазначимо також, що і на схемах фізико-географічного районування України останніх років (П. Г. Шищенко, 1998 та 2003; А. І. Кривульченко, 2001) західну межу сухостепової зони (підзони) України з домінуючими у ґрунтовому покриві темно-каштановими і каштановими ґрунтами також проведено східніше Тилі- гулського лиману.