Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку - К.В. Мезенцев 2005

Розділ 2. Методологічна база суспільно-географічного прогнозування
2.4. Принципи суспільно-географічного прогнозування

Будь-яке прогнозування як вид наукової діяльності обов'язково спирається на загальноприйняті правила, певні вихідні положення — принципи прогнозування (лат. principium — початок, основа). Завдання науки — дати уявлення про майбутнє, виходячи з принципів, що витікають із знання закономірностей, тенденцій, пріоритетів розвитку.

У фаховій літературі міститься значна кількість найрізноманітніших переліків принципів географічного (економіко-географічного) прогнозування, принципів суспільно-географічних досліджень, а також принципів державного прогнозування соціально-економічного розвитку. Коротко розглянемо основні з них.

Першу розгорнену систему принципів географічного прогнозування розробив Ю. Саушкін (1976), на яку згодом спираються у своїх працях Т. Звонкова (1987), А. Трофімов і М. Шариґін (1988). Визначено такі принципи: історичний (генетичний) підхід до об'єкту прогнозування (явища), розгляд його в процесі розвитку; аналіз зародкових форм тих об'єктів, явищ, процесів, які можуть розвинутися у перспективі; принцип порівнянь (компаративності), аналогій, співставлень, який відкриває можливість врахування вже пройденого шляху (досвіду) розвиненіших систем для прогнозування майбутнього менш розвинених систем; принцип інерційності (еволюційності), тобто стійких напрямків, темпів і основних структур історичного процесу, який тривалий час зберігає свої особливості (зазвичай після різкого революційного стрибка); принцип асоціативності (зв'язності), тобто прогнозування даного об'єкту, явища, процесу у його взаємодії з іншими; принцип невизначеності (багатоварінатності) прогнозу; принцип неперервності прогнозування [192, с. 379-398; 66; 224, с. 24-25].

В. Аношко (1985) визначає такі принципи географічного прогнозування: неперервності (постійне коригування прогнозів по мірі надходження нових даних про об'єкт прогнозування); узгодженості (узгодження нормативних і пошукових прогнозів різної природи і часу упередження); системності (взаємозв'язаність і співпідпорядкування прогнозів об'єкту прогнозування та його елементів, а також прогностичного фону); варіантності (розробка варіантів прогнозу у відповідності до варіантів прогностичного фону); рентабельності (перевищення економічного ефекту від використання прогнозу над затратами на його розробку) [6, с. 26].

З урахуванням специфіки об'єкту прогнозування (низової суспільно- географічної системи) І. Дудник запропонував дев'ять принципів: комплексності; територіальної диференційованості; пріоритетності соціальних та екологічних аспектів; структурно-компонентної та структурно- територіальної пропорційності; територіальної деталізації; структурної формалізації; картографічного моделювання; багаторівневості прогнозу; декомпозиції та агрегування [54, с.154-155].

Розглянемо принципи суспільно-географічних досліджень. М. Пістун визначає такі принцип суспільної географії: системності (цілісності) дослідження суспільно-географічних об'єктів на різних ієрархічних рівнях; територіальності (регіоналізму, територіальної впорядкованості усіх компонентів суспільно-географічних об'єктів, які формують суспільно- географічний простір); комплексності і пропорційності процесів суспільного відтворення; раціонального природокористування; поліпшення соціальних умов життя населення (антропоцентризму і соціальних пріоритетів); історичності; перспективності; картографування суспільно-географічних явищ і об'єктів; керованості суспільно-географічними об'єктами; економізації, соціологізації, екологізацію суспільно-географічного знання; інтеграції вітчизняної суспільно-географічної науки зі світовою [153, с. 21-23].

О. Топчієв серед основних принципів, підходів до суспільно-географічних досліджень відносить: цілеспрямованість дослідження; цілісність (комплексність, інтегрованість і т.д.) програми досліджень; територіальний (просторовий) підхід (націленість на аналіз територіальних відмінностей); системно-структурний підхід (розгляд географічних явищ як геосистем і геоструктур); комплексний підхід (розгляд суспільно-географічних об'єктів як міжкомпонентних і міжгалузевих територіальних комплексів); історизм (географічні об'єкти розглядаються у часі, з точки зору їх становлення та розвитку; в динаміці суспільно-географічні явища представляються як суспільно-географічні процеси); антропоцентризм і соціальні пріоритети оцінок (суспільно-географічні дослідження проводять за тими чи іншими запитами суспільства, для розв'язання певних проблем його життєдіяльності); конструктивність суспільно-географічних досліджень (їх націленість на розв'язання прикладних завдань); прогнозність (суспільно- географічні дослідження повинні виявляти тенденції суспільно-географічного розвитку і певною мірою передбачати їх); соціально-екологічний підхід (життєдіяльність суспільства розглядається стосовно його «дому» — природного середовища, яке зазнає антропогенного впливу і саме інтенсивно впливає на життєдіяльність населення); загальнонаукова інтегрованість, зв'язок суспільно-географічних досліджень із загальнонауковою методологією [216, с. 121-122].

Принципи, на яких базується державне прогнозування економічного і соціального розвитку України, визначені чинним законодавством України: цілісності; об'єктивності; науковості; гласності; самостійності; рівності; дотримання загальнодержавних інтересів [60, с.8].

Отже, навіть при першому ознайомленні з вищенаведеними переліками принципів прогнозування кидається у вічі їх розмаїття та різноплановість. І причина цього вбачається у тому, що тут перемішуються найрізноманітніші принципи — філософські, загальнонаукові, суспільно-географічні, специфічні. Тобто, як слушно зазначає В. Пащенко, принципи необхідно визначати на кожному рівні методології наукового пізнання [148, с.32]. Тому, узагальнюючи попередні розробки, можна виділити чотири групи принципів, що відповідають методологічним рівням суспільно-географічного прогнозування:

Світоглядно-філософські принципи прогнозування:

— діалектизму, який передбачає розгляд суспільства і природи у їх розвитку і взаємозв'язку;

— об'єкт-суб'єктної єдності, який передбачає розгляд суб'єкту прогнозування як частини об'єкту прогнозування, у їх нерозривному зв'язку;

— поліконцептуальності, який передбачає можливість існування та використання у науковій діяльності кількох різних концепцій, що пояснюють розвиток об'єкту прогнозування;

— рефлексії (самопізнання), який передбачає наукове самопізнання, аналіз, вивчення, дослідження досвіду розвитку науки, генезису її методологічних і методичних засад;

— ціннісної орієнтації, який передбачає обов'язкову оцінку наслідків прогнозу з урахуванням можливих його прогностичних ефектів, впливу на суспільну поведінку тощо.

Загальнонаукові принципи прогнозування:

— системності, який передбачає розгляд об'єкту прогнозування як системи, що характеризується цілісністю, емерджентністю, структурністю, ієрархічністю, функціональністю, керованістю, відкритістю, еволюційністю;

— холістичності, який передбачає, що членування об'єкту прогнозування призводить до утворення нових цілісних об'єктів дослідження;

— самоорганізації, який передбачає розгляд об'єкту прогнозування як системи, що самоорганізується, для якої характерні властивості нелінійності, динамічної ієрархічності, фіналізму, відкритості, нерівноважності, дисипативності, фрактальності;

— еволюційності (поступальності), який передбачає розгляд об'єкту прогнозування з точки зору його поступального незворотного переходу від однієї стадії до іншої, від одного циклу - до наступного;

— поліінформативності, який передбачає, що об'єкт прогнозування досліджується на основі поєднання умовно об'єктивної статистичної та суб'єктивної перцепційної інформації;

Суспільно-географічні принципи прогнозування:

— територіальної цілісності, який передбачає, що ґрунтуючись на підставі дискретності територіального розподілу людської діяльності, її концентрації в окремих «точках» (ядрах концентрації), можна виділити окремі ділянки території — регіони, цілісність яких зумовлюється зв'язками «ядро-периферія»;

—просторово-часової єдності, який передбачає розгляд регіонів з точки зору зміни їх станів, стадій розвитку, тобто як суспільно-просторові процеси;

— територіальної ієрархічності, який передбачає, що у межах макрорайонів формуються нові територіально цілісні утворення — мезорайони, у межах мезорайонів — мікрорайони, у межах останніх — топорайони;

— регіонального типологізму, який передбачає, що регіони із подібними характеристиками просторової організації людської діяльності можуть бути згруповані у кластери, для яких обґрунтовуються спільні прогнозні тенденції і стратегії розвитку.

Методичні принципи прогнозування:

— історичності, який передбачає, що розробка прогнозу має ґрунтуватися на ретроспективному аналізі розвитку об'єкту прогнозування в минулому та сучасному. Для цього визначаються стадії (етапи, хвилі) розвитку, сучасні проблеми та особливості функціонування об'єкту прогнозування, а інерційні тенденції (в межах однієї стадії) продовжуються на майбутнє;

— цільової спрямованості, який передбачає обґрунтування шляхів досягнення певного стану об'єкту прогнозування у майбутньому (кінцевої мети, бажаної потенційної форми, атрактора);

— варіантності, який передбачає наявність множини можливих шляхів розвитку об'єкту прогнозування в майбутньому залежно від поєднання впливу різних чинників (за умови збереження тенденцій, з урахуванням впливу управлінських рішень, самоорганізації). Передбачається визначення, як мінімум, трьох варіантів розвитку — найімовірнішого, песимістичного та оптимістичного;

— аналогій, який передбачає можливість врахування вже пройденого шляху (трендів розвитку) одних об'єктів дослідження для прогнозування майбутнього інших, що мають подібні вихідні характеристики;

— внутрішньої несуперечливості, який передбачає узгодження окремих складових (часткових прогнозів) в межах інтегрального прогнозу розвитку об'єкту дослідження.