Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку - К.В. Мезенцев 2005

Розділ 4. Методичні основи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку
4.2. Інформаційне забезпечення суспільно-географічного прогнозування

Будь-яке прогнозування завжди ґрунтується на певній інформації. При цьому сукупність зібраних показників (навіть, якщо вони мають територіальний вимір) ще не являє собою інформації, а є її носієм — даними. Упорядкування, систематизація та обробка даних у відповідності до мети дослідження, перетворює їх на інформацію. Отже, дані — це потенційна інформація, а інформація — це певним чином організовані дані.

Дані — це сукупність відомостей, кількісних і якісних значень певних параметрів об'єкту прогнозування (у даному разі — регіонального розвитку), а інформація - це сукупність певним чином організованих даних, необхідних для розробки суспільно-географічного прогнозу регіонального розвитку.

Водночас не всі дані після упорядкування стають інформацією. Окрема їх частина формує так званий «інформаційний шум». Тобто у процесі організації даних здійснюється їх «фільтрування», результати якого істотною мірою залежать від кваліфікації фахівця, що розробляє прогноз. Інколи можна почути фразу про те, що «надлишок інформації», необхідної для здійснення дослідження, істотно його ускладнює. Насправді, «надлишку інформації» бути не може. Кількість інформації, необхідна для розробки прогнозу (інформативність прогнозу), є однозначною і зумовлюється визначеними на початковому етапі прогнозними індикаторами та методами дослідження. Тому реально йдеться про недостатній рівень фільтрування даних, відокремлення «інформаційного шуму». «Надлишок інформації» пов'язаний передусім із недостатнім рівнем теоретичного осмислення проблеми. Вести мову потрібно лише про достатню чи недостатню інформативність прогнозування. У разі недостатньої інформативності виникає потреба зміни методів дослідження, прогнозних індикаторів, або навіть його мети. Достатня інформативність є умовою успішної розробки прогнозів.

Незначна частина отриманої у результаті організації даних інформації використовується безпосередньо для розробки прогнозів, решта ж потребує певної обробки з використанням відповідних методів дослідження. У результаті отримується нова інформація про об'єкт прогнозування. Сукупність всієї інформації є основою для продукування знань, розробки прогнозів, що здійснюється шляхом її аналізу, інтерпретації та синтезу у відповідності до робочої гіпотези.

Таким чином, інформаційне забезпечення суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку включає три складових:

— збір даних, що характеризують регіональний розвиток;

— організацію (упорядкування, систематизацію та обробку) даних, що характеризують регіональний розвиток;

— обробку отриманої суспільно-географічної інформації про регіональний розвиток.

Можна визначити такі основні вимоги до інформаційного забезпечення прогнозування: достовірність; адекватність; репрезентативність; співставність, співвідносність; вичерпність; доступність.

Дані, як потенційні джерела інформації, поділяються на дві групи - первинні та вторинні. Первинні джерела інформації — це дані, що отримуються у результаті досліджень, спеціально проведених для цілей прогнозування. Їх збір здійснюється шляхом сенсорного сприйняття дослідником (за допомогою органів чуття), опитувань, спостережень, вимірювань. Вторинні джерела інформації — це дані, зібрані раніше для цілей, що різняться від мети даного дослідження (вони є інформацією щодо інших прогнозів чи досліджень).

Зазвичай збір даних починається із вторинних джерел інформації. Поряд із певними перевагами (швидкість отримання, легкість використання) вони можуть мати ряд істотних недоліків, зокрема дані, отримані з різних джерел, характеризуються неузгодженістю, неспівставністю, використанням різних класифікаційних підходів, різним ступенем новизни, складністю оцінки їх достовірності тощо.

Продукування та поширення певних типів інформації формує відповідні інформаційні потоки. Різні виробники інформації формують різні інформаційні потоки, сукупність яких утворює інформаційне поле. Найпростішим був би варіант збору даних у межах географічного інформаційного потоку. Проте географія як сфера діяльності не володіє розвиненими структурами, що цілеспрямовано займаються виробництвом географічної інформації. Географічний інформаційний потік є дещо «урізаним», включаючи лише елементи, орієнтовані головним чином на наукову переробку і організацію даних [194]. Тобто частка даних, що безпосередньо продукуються географічними організаціями (а особливо — суспільно-географічними) є незначною. Тому домінуюча більшість даних для цілей суспільно-географічного прогнозування отримується із суміжних інформаційних потоків.

З урахуванням специфіки «виробництва» даних, що характеризують регіональний розвиток, усі інформаційні потоки (вторинні джерела інформації) можна розділити на три групи:

Рис. 4.2. Інформаційне забезпечення суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку

— наукові, зокрема географічні, а також економічні, демографічні, соціологічні, екологічні та ін. інформаційні потоки, що продукуються науковими колективами та окремими фахівцями відповідних галузей знань. Носіями даних при цьому є монографії, наукові звіти, тематичні збірники наукових праць, наукові статті, доповіді на конференціях, семінарах, з'їздах тощо;

— відомчі, що продукуються органами державної влади та місцевого самоврядування; статистичними органами; організаціями, підприємствами та установами. Носіями даних є зібрання офіційної статистики — статистичні довідники, результати переписів населення та ін.; нормативно-правові акти; статистичні довідники міжнародних організацій (ООН, Світовий Банк, МВФ та ін.); статистична, бухгалтерська, фінансова звітність підприємств, організацій, установ; результати моніторингу соціально-економічного розвитку країни, регіонів тощо;

— масмедійні (так звані «неформальні» джерела інформації), що продукуються засобами масової інформації (преса, телебачення, радіо). Зокрема, у засобах масової інформації можуть висвітлюватися проблемні ситуації у тих чи інших регіонах, які в силу певних обставин не відображаються у офіційній статистиці, але є факторами, що впливають на притягальну силу регіонів.

Збір даних, що характеризують регіональний розвиток, з використанням первинних джерел інформації базується на безпосередніх дослідженнях, здійснених розробниками прогнозу, і включає три складові:

— сенсорне сприйняття, що передбачає чуттєве сприйняття дослідником специфіки певного регіону та його частин. Воно досягається двома шляхами: або через безпосереднє відвідування тих чи інших місць (візуальні спостереження), або через вивчення як фахової літератури, так і творів мистецтва (відображення регіонів у художній літературі, на картинах, у кіно і тп.);

— опитування населення (або окремих соціальних угруповань), що здійснюється шляхом анкетування, тестування місцевих жителів регіону, і може мати характер суцільних та вибіркових обстежень;

— експертні оцінки, що здійснюються з використанням методів аналітичних оцінок, інтерв'ю, Дельфі, «мозкової атаки» та ін. і мають на меті виявлення думок експертів з приводу певних проблем регіонального розвитку;

— експериментальні спостереження, вимірювання (наприклад, визначення кількості транспортних засобів, що перетинають автотрасу у певній точці, або кількості осіб, що прибувають приміськими електропотягами до міста у певні години часу тощо).

Зібрані дані, що характеризують регіональний розвиток, являють собою сукупність показників. За часовою ознакою вони поділяються на моментні показники (наприклад, чисельність, густота населення, концентрація виробничої діяльності тощо) та інтервальні показники (наприклад, обсяги річного виробництва, кількість народжених тощо). Другі є динамічно адитивними, тобто правомірна операція їх сумування при переході від елементарних інтервалів часу до інтервалів більшої тривалості. Моментні ж показники неадитивні у часі.

Значення будь-якого показника, що характеризує розвиток процесу, можуть бути представлені у вигляді просторового ряду, динамічного ряду чи матриці динамічно-просторової інформації. Просторовий ряд — це значення певного показника у розрізі територіальних одиниць у фіксований момент часу. Динамічний (часовий) ряд - це значення показника у розрізі часових періодів у фіксованій територіальній одиниці. При цьому територіальні одиниці просторового ряду мають бути одноранговими, а часові відрізки динамічного - однаковими. Матриця динамічно-просторової інформації - це значення показника у розрізі територіальних одиниць і часових періодів разом.

Важливим елементом інформаційного забезпечення суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку є визначення основних операційних одиниць — територіальних одиниць та часових діапазонів, у розрізі яких здійснюється збір та систематизація даних. Зазвичай використовується два основних типи мереж територіальних одиниць:

— реальні мережі, зокрема: а) мережі точкових об'єктів (поселення, підприємства і т.п.); б) мережі лінійних об'єктів (траси, кордони та ін.); в) мережі площинних об'єктів (одиниці адміністративно-територіального устрою, у розрізі яких ведеться найширший статистичний облік, а також території сільськогосподарських підприємств і т.п.);

— штучні мережі (застосовуються у разі значного рівня контрастності реальних мереж, наприклад, значних розбіжностей одиниць адміністративно-територіального поділу за площею), зокрема: а) регулярні територіальні мережі (використовуються у разі порівняно рівномірного розподілу певної ознаки у регіоні), що передбачають поділ території на рівновеликі ділянки — «комірки», утворені правильними геометричними фігурами (трикутні, чотирикутні /квадрати, прямокутники, ромби, трапеції/, шестикутні); б) нерегулярні територіальні мережі (якщо просторовий розподіл певної ознаки у регіоні є нерівномірним), що передбачають визначення ключових ділянок, точок, маршрутів, у розрізі яких здійснюється збір даних.

Часові відрізки, у розрізі яких здійснюється збір та систематизація даних, повинні бути рівновеликими. Найчастіше використовується річний, п'ятирічний та десятирічний часові діапазони.

Зібрані дані для перетворення їх на інформацію підлягають упорядкуванню, систематизації, обробці. Для цього здійснюється їх зведення, групування, класифікація, побудова таблиць, карт, графів тощо. Зазвичай дані систематизуються або у відповідності до визначених прогнозних індикаторів, що характеризують певні суспільно-просторові процеси, або у відповідності до методів дослідження, в яких вони використовуватимуться, або у розрізі основних видів людської діяльності у регіоні.

Отже, кожний елемент даних повинен включати три обов'язкових компоненти: просторовий (приналежність до певної територіальної одиниці), часовий (приналежність до певного часового діапазону) та атрибутивний (змістовна характеристика залежно від способу систематизації).

У результаті упорядкування, систематизації та обробки даних створюються відповідні бази даних. База даних - це сукупність даних, які організовані за певними правилами, принципами їх опису, зберігання і маніпулювання. Кожна база даних складається із окремих масивів, між якими може встановлюватися певний зв'язок. Автоматизоване керування базами даних здійснюється за допомогою програмних засобів - систем управління базами даних (СУБД).

Суспільно-географічна інформація може використовуватися безпосередньо для обґрунтування висновків щодо перспектив регіонального розвитку, а може вимагати попередньої обробки за допомогою відповідних методів. Таким чином, відбувається накопичення суспільно-географічної інформації, створення так званої інформаційної бази прогнозування, у межах якої вона класифікується за формою виразу на вербальну (текстову); табличну (статистичну); картографічну; графічну (графіки, діаграми, схеми та ін.).

Нарешті, у результаті аналізу, інтерпретації та синтезу суспільно-географічної інформації про регіональний розвиток отримуються суспільно- географічні знання про регіональний розвиток, розробляються відповідні прогнози.