Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку - К.В. Мезенцев 2005

Розділ 4. Методичні основи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку
4.1. Етапи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку

Знання є розумінням того, що наймізерніше явище пов’язане з цілим; ніщо не існує саме по собі.

Е. Ален, франц. літер. критик, філософ

Багато з дослідників продукує свої методики вивчення тих чи інших аспектів розвитку суспільно-географічних об'єктів, супроводжуючи їх перерахуванням загальновідомих формул та положень, а на практиці - аналізуючи наявну (доступну) статистичну інформацію за допомогою окремих методичних прийомів, без логічного їх взаємозв'язку та відповідності задекларованим методологічним принципам. Тому М. Багров пропонує «відмовитися від того, щоб і далі набивати наші книжки, особливо підручники, структурованими даними», закликає «прагнути навчити правилам просторово-часового аналізу світу». Саме тоді «географія займе належне місце в інформаційному світі» [12, с. 6]. Фундаментальним (без будь-якого перебільшення) у цьому відношенні є навчальний посібник О. Топчієва «Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики» (2005), у якому зроблено спробу систематизувати та об'єднати спільною логікою наявні ефективні методики дослідження основних складових просторової організації життєдіяльності суспільства. Окремо розкрито у ньому і методику дослідження суспільно-географічних процесів.

У цьому контексті потребує узагальнення та певної стандартизації і методика суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку з урахуванням методологічних та методичних новацій.

Схема прогнозування, незалежно від його об'єкту, є стандартною і включає три основних етапи — ретроспективний, діагностичний та власне прогнозний. Тому важливим методичним завданням є наповнення їх суспільно-географічним змістом.

Спираючись на наявний досвід та з урахуванням методологічних зрушень у суспільній географії, розглянемо зміст основних етапів суспільно- географічного прогнозування регіонального розвитку. Нами пропонується виділяти три етапи: початковий, аналітико-розрахунковий та синтетично- конструктивний (рис. 4.1).

На початковому етапі суспільно-географічного прогнозування виконуються такі дії:

— постановка мети та визначення завдань прогнозування регіонального розвитку;

— формулювання робочої гіпотези регіонального розвитку як об'єкту суспільно-географічного прогнозування;

— обґрунтування прогнозних індикаторів регіонального розвитку;

— вибір методів суспільно-географічного прогнозування;

— визначення інформаційної бази прогнозування регіонального розвитку, збір та систематизація даних (статистичних даних, звітної інформації, результатів опитування тощо).

Рис. 4.1. Етапи суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку

Процес прогнозування завжди починається з постановки мети та визначення відповідних завдань. Кінцевою метою суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку є передбачення перспективної просторово-часової організації людської діяльності на досліджуваній території, класифікація і групування регіонів різних таксономічних рівнів за проблемністю, подібністю тенденцій розвитку, обґрунтування їх оптимальної територіальної спеціалізації.

При розробці прогнозів їх виконавці спираються на світоглядно- філософські орієнтири, загальнонаукові підходи та суспільно-географічну теорію регіонального розвитку, тобто в основі розробки прогнозів лежать теоретико-методологічні засади суспільно-географічної прогностики.

Відповідно до базових принципів, підходів, знання закономірностей та чинників регіонального розвитку формується робоча гіпотеза прогнозу - загальне уявлення про можливості, напрями, тенденції регіонального розвитку. Гіпотеза - це наукове передбачення на рівні припущення, яке ще не підтверджене і не спростоване результатами дослідження. Робоча гіпотеза прогнозу — це авторське бачення розвитку досліджуваного процесу на перспективу, загальне уявлення дослідника про об'єкт прогнозування (регіональний розвиток як суспільно-просторовий процес).

Відповідно до поставленої мети та сформульованої робочої гіпотези визначається структура прогнозу, обґрунтовуються основні прогнозні індикатори. Структура суспільно-географічного прогнозу — це взаємозв'язаний та взаємоузгоджений розподіл прогнозних індикаторів за територіальними одиницями та часовими відрізками. Важливим методичним моментом є виокремлення саме суспільно-географічних індикаторів регіонального розвитку, тобто тих показників, що характеризують процеси територіального концентрування, агломерування, просторової дифузії, районоутворення.

Перед тим як перейти до розрахунків прогнозних індикаторів, необхідно визначити методи та інформаційне забезпечення прогнозування. Ці дві складові тісно взаємозв'язані і взаємозалежні. Наявність чи відсутність інформації зумовлює вибір тих чи інших методів, і навпаки — вибір методу зумовлює збір необхідних для його застосування даних.

Вибір методів прогнозування у цілому залежить від:

— мети та завдань прогнозування;

— специфіки об'єкту прогнозування, таксономічного рівня (масштабу території);

— глибини ретроспекції, довжини прогнозного горизонту;

— повноти і достовірності інформації [66, с. 51; 6, с. 64].

До методів дослідження висуваються певні вимоги, зокрема: ясність, націленість (спрямованість), детермінованість, результативність, надійність, економічність, відповідність методу об'єктові дослідження і рівню пізнання [92, с. 46]; цілеспрямованість, правильність (істинність), чіткість і зрозумілість, надійність, стійкість щодо незначних змін і коливань вихідних даних та умов, економічність щодо витрат часу, засобів та коштів [216, с. 84].

Для кожної окремої складової суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку використовуються свої методи. Так, методика виділення регіонів передбачає застосування методів аналізу зв'язків, математико-картографічних методів; методика аналізу еволюційності (ретроспекція) - історико-географічних методів, побудови серії карт статистичних поверхонь, оверлейного аналізу; методика рейтингових оцінок (діагноз) — статистичних, експертних, індексних методів, кластерного та дискримінантного аналізів, теорії нечітких множин; методика статистичного прогнозування - факторного, спектрального, кореляційно-регресивного аналізів, згладжування, аналітичного вирівнювання тощо; методика оптимізаційного прогнозування — методів лінійного програмування, балансових та нормативних методів; методика нелінійного прогнозування — методів диференціального числення, нейромережевих методів, побудови карт самоорганізації, фрактальної геометрії тощо.

Прогнози мають базуватися на обґрунтованій інформації, що повністю, достатньо характеризує об'єкт прогнозування. Якість прогнозів значною мірою визначається надійністю та достовірністю інформації. Зміст інформаційного забезпечення прогнозування, методику збору та систематизації даних буде розглянуто у наступному параграфі.

Аналітико-розрахунковий етап суспільно-географічного прогнозування включає такі дії:

— складання концептуального опису об'єкту прогнозування, побудова логіко-географічної моделі регіонального розвитку;

— формалізація; побудова географо-математичних, геоінформаційних, біхевіористичних та ін. моделей регіонального розвитку;

— здійснення обрахунків, інтерпретація їх результатів (отриманої нової інформації);

— верифікація суспільно-географічних прогнозів регіонального розвитку;

— обґрунтування варіантів прогнозів регіонального розвитку.

Відповідно до робочої гіпотези, поєднань методів у межах кожної складової суспільно-географічного прогнозування та специфіки території створюється концептуальний опис регіонального розвитку, що є основою для побудови логіко-географічної моделі (або їх сукупності). Логіко-географічна модель — це географічна модель, яка у логічному плані чітко побудована та не має суперечливих суджень. Логіко-географічне моделювання передбачає визначення відповідності та супідрядності основних понять, індикаторів, зв'язків, залежностей. Так, наприклад, визначається зміст таких залежностей: «чинники регіонального розвитку — територіальна спеціалізація», «рівень концентрації людської діяльності та поляризації території — стадія регіонального розвитку», «тенденції регіонального розвитку - перспективна просторово-часова організація людської діяльності», «тип регіону — заходи регіональної політики» тощо.

Логіко-географічне моделювання — це спрощене відображення реального об'єкту прогнозування, тобто здійснюється виокремлення лише тих елементів і зв'язків, що важливі для цілей даного дослідження. При цьому обов'язковою є умова адекватності відповідної моделі реальному об'єкту. У цьому відношенні розрізняють поняття ізоморфізму та гомоморфізму моделей і об'єктів прогнозування.

Ізоморфізм — це повна тотожність моделі та об'єкту, здатність моделі повною мірою заміщувати об'єкт дослідження [216, с. 48]; це точна взаємна відповідність всіх елементів і зв'язків моделі та об'єкту прогнозування [166, с. 112-119; 36]; це відношення між об'єктом і моделлю, яке відображає у певному аспекті подібність їхньої структури (будови) [238, с. 78]. Повного ізоморфізму при моделюванні суспільно-географічних об'єктів досягти практично неможливо. Тому логіко-географічне моделювання регіонального розвитку має спиратися на гомоморфізм — неповний ізоморфізм (приблизне відображення), коли модель однозначно тотожна об'єкту не повною мірою, а лише окремими характеристиками, важливими для даного дослідження [166, с. 112-119; 216, с. 48]. Гомоморфізм передбачає, що кожному елементу (і зв'язкам) моделі відповідає один і тільки один елемент (зв'язки) моделі, проте зворотне твердження є невірним, тобто модель тотожна об'єкту (за визначеними характеристиками), але об'єкт не тотожний моделі [238, с. 78; 216, с. 48]. Рівень гомоморфізму, необхідний для адекватного відображення реального об'єкту дослідження визначається дослідником-прогнозистом і залежить від його досвіду та кваліфікації.

Здійснення обрахунків кількісних параметрів регіонального розвитку потребує формалізації логіко-географічної моделі. У широкому розумінні формалізація — це метод подання змістовної теорії або достовірних знань про конкретні об'єкти дослідження як числення [123]; це представлення змістовних об'єктів у вигляді (формі) абстрактних ідеалізацій [153, с. 53]; це вивчення об'єктів шляхом відображення їх змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді, за допомогою штучних мов (знакових систем) [238, с. 56]. Отже, суть формалізації полягає у заміні усіх прогнозних індикаторів і територіальних одиниць символами, знаками, образами; залежностей — послідовностями символів, формулами, рівняннями, нерівностями, сукупностями образів, серіями карт, графами, таблицями тощо.

Найбільшого поширення при прогнозуванні регіонального розвитку набула математична формалізація. Географо-математичні моделі фактично мають дві структури - географічну і математичну. З досвіду співробітництва математиків і географів відомо, що наукова мова суспільної географії важко сприймається математиками, і навпаки, географи, важко сприймають математичну мову. Таке співвідношення розкривають аспекти формалізації:

— семантичний аспект, що виражає співвідношення між географічними поняттями і термінами, з одного боку, та математичними символами і знаками — з другого. Іншими словами, семантичний аспект розкриває механізм «перекладу» наукових конструкцій з мови суспільної географії на мову математики;

— синтаксичний аспект, що виражає «граматику», внутрішню будову математичної структури, співвідношення між її складовими. При географо-математичному моделюванні застосовується широкий спектр математичних мов — математичної статистики, математичного програмування, математичного аналізу, теорії множин тощо, що відрізняються набором символів, знаків, особливостями їх упорядкування та ін. Іншими словами, синтаксичний аспект розкриває механізм узгодження наукових конструкцій суспільної географії, «перекладених» на різні математичні мови;

— прагматичний аспект, що виражає співвідношення між отриманими результатами математичних розрахунків та їх суспільно-географічною інтерпретацією. Іншими словами, прагматичний аспект розкриває механізм «перекладу» виявлених залежностей, тенденцій з мови математики на мову суспільної географії [123; 52, с. 118].

Розрізняють три рівні формалізації — повну, неповну та часткову. В силу об'єктивних і суб'єктивних причин при суспільно-географічному прогнозуванні розробка високоформалізованих моделей є практично неможливою. Зазвичай здійснюється неповна або часткова формалізація.

У результаті формалізації побудовані моделі відображають лише формально-кількісний аспект дійсності, не відображаючи ті аспекти, що не мають кількісного виразу чи геометричної форми. Як зазначають А. Трофімов та Н. Солодухо, «для того, щоб відобразити повну єдність кількісно-якісної визначеності об'єкту одних математичних засобів виявилося принципово недостатньо. Для цього необхідний змістовно-якісний аналіз усіх факторів і умов досліджуваного явища, цілісна оцінка наявної ситуації. У цьому випадку необхідно застосовувати принципи евристичного моделювання, заснованого на імітації людської логіки» [223, с. 46-50, 64-67].

Отже, на сучасному етапі розвитку суспільно-географічної прогностики однієї математичної формалізації виявляється недостатньо. Ефективними, на думку автора, є процедури формалізації, пов'язані із побудовою нейромереж, а також формалізація, що ґрунтується на заміні логічних конструкцій образами. Тобто поряд із географо-математичним моделюванням повинні використовуватися засоби геоінформаційного, біхевіористичного, нейромережевого моделювання.

Регіональний розвиток, як суспільно-просторовий процес, є складним об'єктом, що не може бути описаний однією, навіть «найбільшою», моделлю. Тому зазвичай будується система динамічних моделей регіонального розвитку, що характеризують різні його аспекти.

Після процедури формалізації переходять до використання побудованих моделей, тобто здійснення на їх основі розрахункових експериментів. Для цього створюються бази даних (у більшості випадків — електронні) та здійснюється їх обробка. Зазвичай це передбачає використання відповідних комп'ютерних програм, зокрема Statistica, Excel, Surfer, MapInfo, Deductor, Mathcad і т. п., що адаптовані або адаптуються до потреб суспільно- географічних досліджень.

Отримані результати виступають основою для обґрунтування висновків, для підтвердження або спростування робочої гіпотези прогнозу, виявлення нових залежностей, тенденцій, особливостей регіонального розвитку. Тобто здійснюється процедура інтерпретації вихідної інформації.

Проте перед тим, як обґрунтовувати остаточні варіанти прогнозів регіонального розвитку, необхідним є здійснення процедури їх верифікації (від лат. verus — істинний та ficatio — роблю), тобто перевірки їх достовірності. Достовірність прогнозу - це оцінка ймовірності його здійснення для певного

часового інтервалу. Існує багато видів верифікації, найпоширеніші з яких такі:

— пряма, що здійснюється шляхом порівняння даного прогнозу з прогнозами, розробленими іншими методами;

— опосередкована (непряма), що здійснюється шляхом співставлення даного прогнозу з прогнозами, отриманими з інших джерел інформації;

— інверсна, що здійснюється шляхом перевірки адекватності прогнозу у ретроспективному періоді;

— консеквентна, що здійснюється шляхом аналітичного або логічного виведення прогнозу з раніше отриманих прогнозів тощо.

У результаті верифікації можливим є уточнення прогнозу - його коригування. Якщо ж верифікація свідчить про недостовірність прогнозу, змінюються методи або (та) інформаційне забезпечення суспільно- географічного прогнозування.

В. Шупєр висловлює сумнів у тому, що, з точки зору новітніх методологічних підходів, верифікація, як емпірична перевірка теорій, може давати гарантії їх істинності, а сама можливість верифікації може бути ознакою науковості. Зрозуміло, що верифікація не є повною гарантією істинності прогнозу. Так, наприклад, інверсна верифікація можлива лише у межах однієї стадії регіонального розвитку, а результати прямої верифікації можуть виявитися негативними при високій достовірності прогнозу (якщо розвиток має ознаки нелінійності, а пряма верифікація здійснюється з використанням методів лінійної алгебри). Але такі випадки пов'язані передусім із компетентністю прогнозиста, вмінням його ідентифікувати стадії регіонального розвитку, виявляти тенденції їх зміни. У цілому ж верифікація розглядається як повторюваність певних результатів прогнозування при використанні різних (але коректних) методів прогнозування, здійсненні прогнозів різними науковими колективами тощо.

Після верифікації та коригування прогнозів визначаються їх остаточні варіанти. Варіант прогнозу - це кожний із можливих станів просторової організації людської діяльності в регіоні у майбутньому. Для кожного варіанту прогнозу визначаються три часткових прогнози:

— реалістичний (трендовий, точковий, середній);

— оптимістичний (максимальний);

— песимістичний (мінімальний).

Синтетично-конструктивний етап включає:

— узагальнення окремих складових суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку;

— обґрунтування оптимальної територіальної спеціалізації регіонів;

— обґрунтування перспективної просторово-часової організації людської діяльності у регіонах;

— делімітація територій, що потребують державної підтримки;

— обґрунтування заходів регіональної політики.

Як зазначає І. Дудник, «питання синтезу суспільно-географічних прогнозів є одним з найменш розроблених та висвітлених у літературі як у методологічному, так і у практично-методичному плані» [54, с. 215]. Головною метою такого синтезу, на думку С. Мохначука, є визначення інтегративних характеристик об'єкту прогнозування, зокрема, можливих варіантів використання території, допустимих форм територіальної організації господарства, напрямів удосконалення існуючих та будівництва нових засобів сполучення [124, с. 115]

Узагальнення результатів окремих складових суспільно-географічного прогнозування регіонального розвитку передбачає врахування для кожної ділянки території сукупності виявлених характеристик, що здійснюється шляхом «накладання» рейтингів, стадій, тенденцій розвитку, а на їх основі - обґрунтування оптимальної територіальної спеціалізації, класифікації та групування регіонів за проблемністю, подібністю перспектив розвитку.

Лише експертним шляхом обґрунтовується перспективна просторово- часова організація людської діяльності на досліджуваній території, делімітація територій, що потребують державної підтримки, та визначення заходів регіональної політики, спрямованих на подолання кризових ситуацій, стимулювання розвитку проблемних територій (про що йтиметься у наступному розділі).